У Чернівцях на базі ліцею №13 (колишньої школи №22) на вулиці Південно-Кільцевій розгорнули пункт допомоги переселенцям.

Сюди небайдужі приносять необхідні для біженців продукти та речі. Також у спортзалі облаштували майже сотню спальних місць. Працювати як пункт допомоги почали наступного ж дня після початку війни, розповіла у коментарі "Молодому буковинцю" директорка ліцею Любов Яворська, пише molbuk.ua



"Кияни були шоковані нашою підтримкою"

"З 25 лютого ми скоординовані як пункт, куди можна приносити речі, медикаменти й усе, щоби потім передавати для біженців. І люди відразу відгукнулися: з нашого мікрорайону, з сусідніх сіл доїжджали, завезли велику кількість продуктів, речей. Наші волонтери це все сортують. А 26 лютого ми отримали команду готувати ліжкомісця для переселенців, що того ж дня й зробили. Тож зараз у нас тут 92 ліжкомісця. Міська поліклініка передала також нам на баланс 11 ліжок. Переселенці можуть у нас поспати, прийняти душ. Люди навіть принесли машинку-автомат, ми її підключили, тож можна прати. Наші шкільні кухарі запевнили: щойно буде потреба, вони готові вийти й готувати страви, тим паче продуктів у нас достатньо".

Поки що біженці не поселяються в пункті: все ж таки шукають прихистку у помешканнях, гуртожитках, винаймають житло, зауважує директорка. Проте якщо комусь із родин буде потрібно хоча б перебути кілька діб чи відпочити – у школі їм допоможуть і нададуть усе необхідне: одяг, продукти, засоби гігієни.

"Коли до нас звернулися переселенці з Києва з проханням допомогти з речами, ми їм дали все, що потрібно, – ковдри, подушки. У них була змога поселитися у приватному помешканні. То потім та людина, яка їх поселила, розповідала, що кияни були шоковані: вони не очікували, що їм тут так щиро будуть допомагати. І що вони дуже вдячні та почуваються, як удома. На що я відповіла: "А вони і є вдома", – каже Любов Яворська.

У школі не цураються будь-якої роботи: плетуть маскувальні сітки, сортують та розвозять речі.

"Також багато людей приходять, пропонують свої послуги, – провадить Любов Іванівна. – Я записую їхні номери телефонів і те, чим можуть допомогти. До прикладу, хтось каже, що може перевезти вантаж, інший вміє готувати їсти, може випрати речі або надати медичну допомогу. У мене вже понад 4 аркуші списані з контактами таких людей. І часто справді звертаємося до них".

За словами директорки, відгукнулися і батьки школярів, і самі учні, і випускники школи. Щодня навідуються і запитують, чим можуть бути корисними.

"Вони такі молодці. Давно не бачила такої згуртованості", – захоплюється.

"Діти враз стали дорослими"

У коридорі школи маскувальні сітки плетуть дві вчительки української мови – пані Ірина та Світлана. Зауважують, що за ці дні побачили стільки своїх випускників, скільки вже роками не бачили. Багато приходять дітей із незаможних сімей, а також такі, які у навчанні могли бути й не надто успішними.
"Діти стали людяні, відкриті, – зауважують педагогині. – Та і загалом усі. Днями ввечері прийшло, тримаючись за руки, літнє подружжя. Кажуть, принесли щось для армії, бо знають, що таке війна, і не хочуть, щоби це повторилося. А для дітей ця війна – то взагалі неймовірна травма. Коли ми написали учням, що у зв’язку з подіями в країні оголосили канікули, то вперше їм ніхто не радів – ні учні, ні вчителі. Тому що ці канікули вимушені, вони відібрали у дітей спокій, радість і дитинство. Діти враз стали дуже дорослими. І вони надзвичайно болісно сприймають те, що відбувається. Може, комусь здавалося, що наш патріотизм не на високому рівні. Проте війна продемонструвала, що це не так".

Учительки зауважують, що зараз у 9-их класах саме вивчають творчість Тараса Шевченка, зокрема, поеми "Сон", "Кавказ".

"Там, де "борітеся – поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!" І учням дуже припали до душі ці поеми, вони вивчають з них уривки, цитують. Ми тепер навіть вітаємося та прощаємося не інакше як "Слава Україні!" Наше молоде покоління дуже мудре, та при цьому воно живе не тільки розумом, а в них є серце. І вони ростуть справжніми патріотами своєї країни".

Ну другому поверсі школярі та всі небайдужі плетуть маскувальні сітки. Чернівчанка Анна з сином розповідає, що не могла сидіти склавши руки у такий час.

"У мене вітчим 25 лютого пішов воювати, а ми будемо тут сидіти? Якось несерйозно. Тому, хоча ми й у тилу, але маємо допомагати. Свою основну роботу поки що відклала. Зараз такий час, коли треба думати про те, щоб у нас потім взагалі робота була", – переконана Анна.

"Ми приходимо сюди щодня допомагати, – кажуть учні 10-11-их класів ліцею №13. – Робимо це з власної ініціативи. Війна нас дуже сильно об’єднала, переосмислили багато чого. Все змінилося буквально за мить. Ми навіть тим канікулам уже не тішимося. Краще б їх не було…"


















До теми:

У місті визначили вісім пунктів приймання, всі вони розташовані у навчальних закладах, де волонтерами стали вчителі, студенти, технічні працівники. Сюди можна принести продукти та речі, а також долучитися до волонтерської діяльності.

Де збирають:

- Політехнічний коледж (вул. Сторожинецька, 1)
- Резиденція молоді (вул. Головна, 41)
- Школа №8 (вул. Дзержика, 22, м-н Роша)
- Школа №22 (вул. Південно-Кільцева, 17)
- Школа №24 (вул. Фізкультурна, 5)
- Школа №28 (вул. Руська, 257а)
- Школа № 38 (вул. Яна Налепки, 3, Садгора)
- Школа №14 (вул. Шкільна, 3)

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram