У сім’ї Василя й Тетяни Вудвудів із села Стрілецький Кут, що неподалік Чернівців, до Різдва як одного з найвеличніших свят у році готуються заздалегідь.
Одяг новий придбати, продукти заготувати, спекти хліб, калачі, завиванці, пляцки, тістечка, наробити м’ясних страв… Турбот вистачає і для чоловіків (господаря і двох синів – Дениса й Дмитра), і для дівчат (пані Тетяни та двох невісток – Діани й Анни). Кухонні справи лягають на жіночі плечі, йдеться в публікації "МБ".
"На пісні страви йде 10 кіло цибулі"
Особливим ритуалом є для пані Тетяни приготування дванадцяти страв на Святвечір.
– Відколи себе пам’ятаю, на Святу вечерю шостого січня моя бабуся, а згодом і мама готували дванадцять пісних страв. Неодмінно на столі були кутя й узвар, біб варений, борщ, голубці, риба, гриби, вареники з картоплею і квашеною тушкованою капустою, картопляний і бурячковий салати, – перелічує господиня. – І в кожну страву треба давати цибулю: кудись сиру, але здебільшого смажену. За цей час йде на страви понад десять кілограмів цибулі!
Пані Тетяна поділилася секретами кожної страви, яку готує на Святвечір. Наприклад, гриби вона готує по-особливому: використовує тільки лісові, переважно білі.
– Моя бабуся казала, що перші зібрані влітку гриби треба висушити і зберігати аж до початку наступного року, аби саме їх приготувати на Святу вечерю. Пам’ятаю той запах з дитинства, і він мені зовсім не змінився. Тепер із синами ходимо в ліс по гриби і також перші сушимо, – розповідає.
– Не уявляю стола на Святвечір і без вареного бобу. Чи був на нього врожай чи ні, але на мисочку завжди знаходимо. Чи не найулюбленішою стравою моїх дітей є риба. Для тушкування беру тільки коропів. Додаю багато цибулі, моркви, трохи домашнього томатного соку. Маємо свої помідори влітку, то сік обов’язково закриваємо. Рибу я ріжу на шматки, перекладаю шарами з овочами, заливаю соком і тушкую годин вісім-дев’ять, щоби всі кісточки перемліли.
"Завиванець – наче символ нашого життя"
Борщ пані Тетяна варить тільки з квасолею і червоним бурячком. Салати й вареники заправляє смаженою на олії цибулею. Та особливо хвилюється господині за випічку. Щоби хліб виріс, калачі пропеклися, завиванці не підгоріли.
– Колись я в бабусі запитувала, чи обов’язково випікати ще й завиванці. На що вона мені відповіла: "А як без них? То наше життя в минулому році. Як було воно добре й заможне, то треба класти багато начинки! Аби й наступного року таке солодке й багате життя було". За традицією, завиванці у нас печуть круглі, щоб не було видно, де він починається, а де завершується. Це наче символ вічного життя. А як начинку використовували мак, мед, горіхи, халву, – розповідає пані Тетяна і додає: – До речі, у переддень Різдва ніхто в хаті не мав права вимовити слово "мак". Ми так і не допиталися у бабусі, чому це було заборонено. Але цієї особливої звички і зараз дотримуємося (усміхається –авт.).
Особливим духовно важливим дійством напередодні Різдва є звичай рознести вечерю у пам’ять про покійних найближчих родичів.
– Складаємо у торбу всього потрохи і розносимо вечерю за поману тим людям, які знали наших покійних родичів і можуть помолитися за них. Зазвичай носять їжу самотнім сусідам або людям, родичі яких далеко, – каже пан Василь. – Це важливо – ділитися, дбати про інших. У такий спосіб ми і підтримуємо одні одних, і про духовність дбаємо.
Перед вечерею годують домашніх тварин
І готувати страви на Святвечір, і накривати на стіл допомагають пані Тетяні невістки. Господар у той час обходить з наїдками все домашнє господарство: перед тим, як самим споживати, треба нагодувати живність, яка є коло хати.
– На стіл накриваємо дружно. Обов’язково кладемо під скатертину сіно, а на чотири кути столу – по міцному зубцеві часнику і купюрі в чималу суму, аби здоров’я і гроші велися в хаті, – каже Тетяна Вудвуд. – У центрі кладемо один на один хліб, калач, завиванець зверху. Запалюємо свічку, промовляємо "Отче наш". Першим кутю куштує батько. Далі інші. Одягаємося на вечерю святково.
На розмову з нами уся родина Вудвудів (від найстаршого до наймолодшого, а є у пана Василя й пані Тетяни двоє прекрасних внучків – Володя і Владик) одягнулася у вишиванки.
–То все вишила наша мама Таня! У неї золоті руки. І готувати, і вишивати, і самодіяльність у селі популяризувати, а ще вона освіту кухаря здобуває зараз і на машині вчиться їздити! Маємо з кого брати приклад, – долучається до розмови невістка Аня. – Хочемо ці традиції і ми зберігати, щоби своїм дітям передавати. Бо ніколи так ті гриби не смакують, як на Різдво. Хлопці наші підростуть, то також будуть ходити колядувати. Тоді відчувається дух свята, піднесеність якась така панує в кожній хаті.
– Це правда! – підхоплює пані Тетяна. – На Різдво ми завжди очікуємо на дива. Але можна ж їх творити самим! Рідні люди живі-здорові, всі разом збираються за святковим столом, любов і молитва панують у хаті, лунає колядка – чи ж то не диво! Усім бажаємо відчувати отой неповторний дух Різдва, який об’єднує людей і змушує їх вірити тільки в найкраще!
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
