Локдаун і мозок: як ізоляція впливає на людей

Під час минулого лок-дауну багато людей бачили своїх рідних, друзів та колег лише під час відеодзвінків, якщо бачили взагалі.

Нині усі ми так само з періодичністю змушені закривати себе на приватні "локдауни" через хворобу або ж контакти із хворими на Covid-19. І скоро на нас чекає новий період такої соціальної ізоляції

Журналісти пропонують з’ясувати, як самоізоляція впливає на наш мозок, чи можна звинуватити локдаун та пандемію у суб’єктивно відчутному сповільненні думок та врешті, чи можна з цим щось зробити.



Для мозку ізоляція схожа на...голод

Уявіть собі, що ви не їли цілісінький день. Нічого. Кави теж не пили. І тут раптом перед вами – фото тарілки улюбленої (або й не дуже) пасти. Здавалося б, до чого тут самоізоляція?

Нове дослідження Массачусетського технологічного інституту виявило, що відчуття під час такого роду соціальної ізоляції, мають ту ж нейронну основу, що і наша тяга до їжі, коли ми голодні.


Після одного дня повної ізоляції вигляд людей, які весело проводять час, активує ту ж область мозку, яка активується у того, хто не їв цілий день, а потім бачить зображення тарілки сирної пасти.

"Наш висновок відповідає інтуїтивному уявленню про те, що позитивні соціальні взаємодії – це основна потреба людини, а гостра самотність - це неприємний стан, який спонукає людей відновлювати нестачу, подібно до голоду", - говорить Ребекка Сакс , професорка кафедри мозку та когнітивних наук в Массачусетському технологічному інституті.

Тож, перебуваючи у чотирьох стінах майже 24/7 тепер можна спокійно говорити,що ви "голодні до людей" – бо по суті, саме це ви і відчуваєте.

Також вчені з'ясували, що реакція людей на ізоляцію варіювалась залежно від їх звичного рівня соціальної активності. Так, люди, які і без того були схильні до усамітнення та не мали значної соціальної активності переносили експериментальну 10-годинну ізоляцію набагато краще за тих, у кого життя складалося із суцільних подій та зустрічей.

Що цікаво, дані для цього дослідження збирали ще у 2018 та 2019 роках, задовго до пандемії коронавірусу та наслідків локдауну. Детальніше ознайомитися з роботою науковців можна тут.

Але голод голодом, це не дає нам розуміння, як саме золяція впливає на наш мозок, здатність мислити, аналізувати та запам’ятовувати...та і чи впливає взагалі?

Сповільнення думок

У 1972 році французький науковець Мішель Сіффр провів один з найбільших селф-експериментів з самоізоляції: він на більш, ніж шість місяців добровільно зачинив себе у печері в Техасі. І протягом 205 днів старанно задокументовував наслідки для власної свідомості.

Справжньою метою його дослідження було порівняння впливу старіння організму на біологічний годинник – адже науковець вже проводив експеримент з ізоляцією за 10 років до того – щоправда, "лише" на 2 місяці.

За кілька місяців експерименту він напише, що вже "ледве міг думати". Через п’ять – він був настільки спраглий до компанії, що намагався подружитися із місцевою мишею.

Як менш екстремальні ізоляції можна навести екіпажі космічних кораблів або вчених, що працюють на віддалених антарктичних дослідницьких станціях. Усі ці епізоди мають для їхніх учасників когнітивні та психічні наслідки сенсорної та соціальної депривації – люди регулярно повідомляють про розгубленість, зміни особистості та епізоди тривоги та депресії. Звісно, жоден з цих прикладів – ані про експедиції, ані про знаменитого дослідника, ми не можемо чітко застосовувати до реалій локдауна (якого ще й дотримуються далеко не всі).

Адже ми все одно залишаємось у контакті з близькими та рідними – за допомогою телефонів, соціальних мереж, відозв’язку соціальна ізоляція може проходити у набагато легшій формі, ніж у вищенаведених прикладах. Інша справа – що ми вперше маємо справу із таким її масштабом.

Попередні карантини (наприклад, під час епідемії SARS) продемонстрували, що люди, які тоді перебували в ізоляції або мали родичів, які перенесли ту хворобу, у 2-3 рази більше ризикували отримати симптоми посттравматичного стресового розладу (ПТСР), ніж решта населення. А пандемія Covid-19, що почалася більше року тому, може накласти відчутний відбиток на психіку людства. На даний момент інфекцію діагностували вже у 65,89 млн землян.

Крім того, нещодавні дослідження на мишах, які, як і люди, є соціальними істотами, підтверджують роль соціальної взаємодії у підтримці нормальної структури та функції мозку, а також натякають на можливі молекулярні механізми. Одне дослідження 2018 року продемонструвало вплив соціальної ізоляції на здатність мишей розпізнавати інших особин. Виявилося, що дорослі миші, яких перебували на самоті до тижня, гірше розпізнавали знайомих і незнайомих сородичів. Після повернення мишей до спільних вольєрів навички відновлювалися.

Наслідки локдаунів

Дейзі Фенкурт – доцент кафедри психобіології та епідеміології у UCL разом із колегами дала старт величезному дослідженню впливів самоізоляції на здоров’я, та мозок, почавши збирати інформацію з першого тижня першого локдауну.

З 24 березня до середини червня в рамках дослідження команда залучила понад 70 000 учасників для щотижневих онлайн-опитувань та телефонних інтерв’ю, які відповідали на питання про добробут, психічне здоров’я та стратегії подолання дискомфорту.

За словами Фенкурт, вимушене усамітнення збільшує вірогідність розвитку ожиріння, серцево-судинних проблем та інших хвороб. Крім того, задокументовано низку можливих наслідків для людського мозку "Соціальна ізоляція пов’язана з підвищеним ризиком зниження когнітивних здібностей та деменції, а також наслідками для психічного здоров’я, такими як депресія і тривога", – стверджує науковиця.

Та перш, ніж вчені зрозуміють, як ті чи інші заходи, вжиті під час пандемії повпливали на усі ці ризики, минуть роки. А у нас в Україні, де великі соціальні дослідження – радше виключення, ніж правило, ми можемо так і не отримати відповідних локальних даних.

Поза очевидною користю цієї інформації для подолання наслідків пандемії, це дослідження може стати в нагоді для формування соціальних політик у різних країнах світу. Адже з пандемією чи без, у нас все одно залишається частка людей, які є соціально ізольованими у тій чи іншій мірі – будь то людина з поламаною ногою, пенсіонер(ка) чи жінка у декретній відпустці. Втім, якщо говорити про довгострокові наслідки, то все ж найбільш вразлива частка населення – літні люди. Вони і без того більш самотні через вихід на пенсію, вищу частоту втрати партнера, віддаленість дітей та вікові проблеми зі здоров’ям.

Ці зміни можуть розірвати соціальні зв’язки, ускладнюючи спілкування. Крім того, вік є одним із головних факторів ризику важкого перебігу COVID-19. Тож найкращий спосіб захистити пенсіонерів – не контактувати з ними фізично. Однак довга ізоляція також може негативно вплинути на їхнє самопочуття та навіть когнітивні функції.

Одне дослідження 2013 року вимірювало когнітивну функцію за два моменти часу в когорті понад 6000 літніх людей. Люди, які повідомили, що на початку дослідження були менш соціалізовані та активні, через 4 роки, під час перевірки мали істотніше погіршення когнітивних функцій.

Дослідження 2019 року, в якому взяли участь понад 11 000 людей, показало, що у людей, які більшою чи меншою мірою були соціально ізольовані, спостерігали більше зниження когнітивної функції. Однак ці результати ще не демонструють, що ізоляція спричиняє погіршення функції мозку. Можливий і зворотній зв'язок: коли знижуються когнітивні здібності, люди стають менш активними в соціальному плані.

Чи впливає ізоляція на мене?

Щоб дізнатися, чи має ізоляція для вас серйозні наслідки, варто звернути увагу на деякі ознаки та симптоми:

агресивна поведінка

почуття пригнічення та тривоги

апатія

погана якість сну або ж безсоння

когнітивний спад (ви відчуваєте, що повільно думаєте, не можете сконцентрувати увагу)

зміни пам’яті

поганий догляд за собою або нехтування собою

Усі ці ознаки окремо або у комплексі можуть свідчити про те, що соціальна ізоляція негативно позначилася на вашому психічному здоров’ї, і саме час приділити йому належну увагу.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram