«Не думав про звання – було цікаво»

Відомий учений зі світовим іменем Олег Ангельський відзначає 55-річчя. Він перший українець, якого нагородили міжнародною премією імені Галілео Галілея. А також він почесний і привілейований член багатьох міжнародних товариств та інститутів.
Ми зустрілися з Олегом В’ячеславовичем на інженерно-технічному факультеті ЧНУ, де він працює деканом та завідує кафедрою кореляційної оптики.

"Міг би зробити набагато більше"

– Пане Олеже, як відзначатимете круглу дату?

– Досить скромно – у сімейному колі. Будуть лише рідні та найближчі друзі. Дуже хотів, щоб ми цього дня поїхали в гори. Але родина наполягає, щоб відзначили цю дату в ресторані. До 40 років я ще любив святкувати ювілеї. А потім уже не дуже хотілося це робити. 55 років сприймаю як черговий етап у житті. Хочеться зробити ще дуже багато. Про пенсію навіть не думаю. Хоча чим старшим стаю, тим менше хочу радіти з приводу днів народження.

– За ці роки встигли зробити досить багато…

– Якщо ставитися до себе критично, здається, що міг би зробити набагато більше. Це стосується моєї наукової діяльності. Можливо, деякі напрями залишилися поза моєю увагою. Якби раніше зайнявся ними, ймовірно, досягнув би більшого.

– Що вважаєте найбільшим своїм досягненням?

– Для мене важливе все, що я зробив. Це як діти. Хіба можна сказати, хто з них кращий?

– Те, що в рейтингу ста найкращих науковців країни ви посіли 20 місце, щось значить?

– Це справді важливо і почесно для мене. Адже обирали з-поміж усіх науковців України. Щоб увійти до цього рейтингу, потрібно мати відповідну кількість наукових статей та посилань на них.

– У вас дуже багато наукових звань. Які з них особливо дорогі?

– Напевно, те, що мене обрали дійсним членом Міжнародного товариства інженерів-оптиків та Американського оптичного товариства. А ще я привілейований член Інституту фізики Великобританії. Маю вільний доступ до баз даних, можу безкоштовно користуватися бібліотекою. Дорогою для мене є також міжнародна премія імені Галілео Галілея. У науковому світі це велике досягнення.

"Дуже люблю збирати гриби"

– Часто буваєте за кордоном. Не хотіли залишитися в якійсь країні?

– Ніколи не хотів. Мені подобається поїхати кудись, з колегами поспілкуватися. Тиждень-два – не більше, потім тягне додому. Хоча пропозиції надходили. У 1990-х роках був дуже складний період. Нам місяцями не виплачували зарплату. Мені запропонували переїхати до Канади, де обіцяли роботу і житло. Навіть надіслали поштою пакет документів, які треба було заповнити. Ми думали з дружиною два дні. Світлана схилялася до того, щоб виїхати. Але я був категорично проти. І ніколи не пожалкував. Зате багато моїх колишніх студентів працює у США, Канаді, Німеччині, Великобританії. А до Чернівців уже вдесяте приїжджали найвідоміші вчені з 25 країн світу на конференцію з кореляційної оптики, яку ми постійно організовуємо.

– На конференціях виступаєте англійською. Де так добре вивчили її?

– Як усі, вивчав у школі та університеті. А потім все забув. Коли почав їздити за кордон, довелося брати викладача і починати все з нуля. Вся наша кафедра вивчала англійську. Ми співали дитячі пісеньки – і так формували свій словесний запас.

– У 33 роки ви захистили докторську, а в 34 вже стали професором…

– Завдяки моєму шефові В’ячеславу Полянському. Він постійно підганяв мене: "Ангельський, треба працювати". Я був наймолодшим доктором наук і професором в університеті. Хоча в той час не думав про звання. Просто було цікаво щось робити й отримувати результати.

– Займаєтеся наукою, очолюєте факультет і кафедру… Як встигаєте?

– Сформував гарний колектив. Тепер головне – правильно розподілити обов’язки. Складаю план на кожен день і записую в щоденник. Поступово закреслюю виконані пункти. Зазвичай встигаю зробити все, що напланував.

– Якби не стали науковцем, чим могли б займатися?

– Напевно, спортом. Школярем виступав за Вижницький район з гандболу і навіть був чемпіоном області. Зараз інколи граю зі студентами у футбол. А зі своїм собакою вранці та ввечері влаштовуємо крос.

– Часто виїжджаєте із сім’єю на відпочинок?

– Не так часто, як хотілося б. Але сім-вісім разів на рік вибираємося з дружиною в гори до друзів на дачу Випиваємо з хлопцями сто грамів під шашлик. А потім йдемо в ліс збирати гриби. Дуже люблю це заняття. У нашій компанії я на другому місці за кількістю знайдених грибів. Зате риболовлею не особливо захоплююся – не можу довго всидіти на одному місці. Якби бігати з вудкою навколо озера, то так можна було би рибалити (сміється, – авт.).

– Чим займаються ваші діти?

– Донька Алла закінчила аспірантуру, працює начальником наукової частини ЧНУ. Син Павло поєднує роботу, науку та бізнес. Що зрештою переможе – невідомо.

– Про що мрієте?

– Щоб наші наукові винаходи частіше впроваджували в життя та приносили користь людям. Хочу ще довго працювати. Робота допомагає мені постійно тримати себе в тонусі. Для мене важливо ставити перед собою мету, яку важко досягти. До чогось дійшов – зупинився, порадів, і треба йти далі. Стояти не варто. Бо інші переженуть.
Надія БУДНА

З досьє "МБ"
Олег Ангельський – доктор фізико-математичних наук, професор, академік, заслужений діяч науки і техніки України.
Декан інженерно-технічного факультету ЧНУ, завідувач кафедри кореляційної оптики. Народився 5 травня 1957 року в Селятині на Путильщині.
Закінчив ЧНУ. Навчався в аспірантурі за спеціальністю "Оптика".
Автор понад 300 статей. Дійсний член Американського оптичного товариства, міжнародного товариства інженерів-оптиків, Інституту фізики Великобританії.