В архівах знайшли рукописи з невідомим віршем Тараса Мельничука про Чернівці (ФОТО)

Раніше невідомий вірш про Чернівці видатного поета-політв'язня Тараса Мельничука знайдено в архіві Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського. Рукопис на чотирьох листках знайшла чернівецька поетеса, кандидат філологічних наук, літератор і працівниця бібліотеки Інга Кейван, яка саме досліджувала спілкування Тараса Мельничука та Анатолія Добрянського.

Символічно, що на публіку знайдений вірш Тараса Мельничука пролунав сьогодні, 27 березня, у день закриття фестивалю поезії "Від Гуцулії до кряжів донецьких", який вшановує 20-ту річницю з дня смерті письменника. Розпочинається вірш такими рядочками: "Я вернувся до міста своєї молодості, немов до потопленої Атлантиди. Місто на молодість мою молиться в мірáжжі атомної кориди".

- Із архівних документів, які зберігаються у Муніципальній бібліотеці, можна зрозуміти, що Анатолій Добрянський умів слухати і умів берегти таємниці, а Тарас Мельничук, інтуїтивно знаючи це, довірявся йому, - зауважує Інга Кейван. - Чи можна назвати їх друзями? Надто відповідально було б стверджувати це. Але, однозначно, вони були співрозмовниками. Вони мали повагу, шану одне до одного... Саме тут, у помешканні Анатолія Добрянського на Шевченка, 85, Тарас Мельничук почав писати "Я вернувся до міста своєї молодості...", а зупинився думками, як зазвичай, у Карпатах. Під текстом, написаним Тарасом Мельничуком, рукою Добрянського записано дату: "11.ІХ.1981 Чернівці". Він ставив цей підпис без жодних сумнів і з очевидним наміром вірш зберегти для майбутнього. Адже з першої зустрічі знав, що "Тарас Мельничук – поет майбутній наш", знав, що ця людина, власне, і є поезією.

- Вірш у призначений час повернувся, - наголошує Інга Кейван. - Не можна заперечувати знаковості того, що менш ніж за місяць до двадцятої річниці з дня відходу із цього життя Тараса Мельничука рукопис було знайдено в архіві Анатолія Добрянського. Потрясінням було, почавши читати, спочатку впізнати знайомі ритми, звучання, енергію, а потім – почерк. І немов потрапляєш у кадри старого кіно: Чернівці, яких уже нема, друзі, яких уже нема, і затим всім – непрості часи, непросте покоління.


Прочитати вірш та дослідження Інги Кейван можна тут - dobrabiblioteka.cv.ua