Здалеку чути вибухи‭ ‬снарядів,‭ ‬а‭ ‬в палаці культури на Луганщині місцеві мешканці стоячи співають‭ "‬Червону руту‭"‬ разом‭ ‬із дуетом‭ "‬Писанка‭"‬...‭ ‬Артисти розповідають‭ ‬molbuk.ua‬ про найбільш вражаючий тур у їхньому житті.‭



Нещодавно подружжя заслуженої артистки України Оксани Савчук та музиканта-цимбаліста Івана Кавацюка‭ ‬з дуету‭ "‬Писанка‭"‬ на запрошення губернатора Геннадія Москаля виступило з трьома концертами‭ ‬на Луганщині.‭ ‬Співали українських народних пісень у Сєвєродонецьку,‭ ‬Біловодську та солдатських казармах.

‭"‬Люди вперше почули цимбали‭"

Коли Оксана Савчук розповідає про поїздку,‭ ‬її очі сльозяться‭ ‬від емоцій.

‭–‬ Жодних вагань,‭ ‬чи вирушати‭ ‬в тур Луганщиною,‭ ‬у нас не було,‭ ‬– розповідає пані Оксана.‭ ‬– Ми уже давно думками та концертами перебуваємо з нашими воїнами.‭ ‬Коли ж вирушали‭ ‬в дорогу,‭ ‬розуміли,‭ ‬що будемо бачити розбиті дороги,‭ ‬порожні села,‭ ‬розбомблені будинки...‭ ‬Та виявилося,‭ ‬що бути готовим таке бачити неможливо.‭ ‬У серці був вражаючий біль та відчуття,‭ ‬що це у твою хату влучила бомба.‭

Перший концерт дует відіграв у Сєвєродонецьку:‭ ‬з дороги артисти одразу вийшли на сцену місцевого палацу культури.‭ ‬У місті немає жодного вільного місця:‭ ‬школи,‭ ‬лікарні,‭ ‬підвали‭ ‬– усе заповнене біженцями.‭ ‬І посеред людей,‭ ‬які утекли від війни,‭ ‬артисти вийшли на сцену,‭ ‬щоб заспівати народну українську пісню.



‭–‬ Скільки би не говорили,‭ ‬що на Сході не люблять западенців та Україну,‭ ‬усі ці упередження були зруйновані під час нашого концерту,‭ ‬– пригадує пані Оксана.‭ ‬– Нас чекав переповнений зал.‭ ‬Вражало,‭ ‬з якою любов’ю оформили сцену,‭ ‬який зробили ярмарок з українськими книгами‭! ‬Багато людей були у вишиванках:‭ ‬від дітей до стареньких.‭ ‬І усе це в обід буднього дня.‭ ‬Як тільки ми вийшли на сцену,‭ ‬з першого акорду нас зустріли оваціями.‭ ‬Ми виступали,‭ ‬як‭ ‬удома.‭ ‬Хоча‭ ‬в залі були люди,‭ ‬які вперше почули цимбали.‭ ‬Під час виступу я розуміла,‭ ‬що‭ ‬в людей прокидається приспана пам’ять:‭ ‬та,‭ ‬що закладена генетично.‭ ‬Українці на Сході обдурені ідеологічно.

Під час концерту глядачі разом з артистами співали‭ "‬Горіла сосна‭"‬,‭ "‬Ой,‭ ‬чий то кінь стоїть‭"‬.‭ ‬Інколи пані Оксана опускала мікрофон й зал співав замість неї.‭

– Кульмінацією виступу був момент,‭ ‬коли зал самостійно заспівав‭ "‬Червону руту‭"‬,‭ ‬– говорить Оксана Савчук.‭ ‬– Коли ми згадали про Володимира Івасюка,‭ ‬люди дуже щиро і‭ ‬сентиментально почали аплодували.‭ ‬Напевно сам Івасюк у ці хвилини слухав,‭ ‬як на‭ ‬сході України люди співали його пісень.

Після концерту глядачі не відпускали дует більше двох годин.



‭–‬ Підходили‭ ‬літні жінки й говорили‭ "‬Дєточка,‭ ‬спасібо‭"‬,‭ ‬згадували родичів із Заходу України,‭ ‬– усміхається артистка.‭ ‬– Найбільше вразило те,‭ ‬що коли уже виходили з палацу,‭ ‬нас зустрів худенький‭ ‬літній‭ ‬чоловік.‭ ‬Дідусь низько вклонився й старанною українською промовив:‭ "‬Дякую за те,‭ ‬що за усі ці місяці війни я у залі вперше забув про страх‭"‬ (у артистки навертаються сльози на очі,‭ ‬– авт.‭)‬.

‭"‬Де вони взяли хризантеми посеред лютого‭?"

Після концерту артисти вирушили у казарми до солдатів‭ (‬неподалік Сєвєродонецька‭)‬.‭ ‬Бійцям вручили привезені подарунки.‭ ‬Коли запитали,‭ ‬про що‭ ‬ті мріють,‭ ‬були вражені.

‭–‬ Хлопці оточили нас колом й просто сказали:‭ "‬Та ви просто обійміть нас і поцілуйте‭"‬,‭ ‬– пригадує артистка.‭ ‬– Ми обіймали їх усіх.‭ ‬Я побачила,‭ ‬що у наших воїнів особливі очі.‭ ‬Ці очі інакші,‭ ‬ніж в інших людей.‭ ‬Очі наших солдатів наповнені великою відповідальністю.‭ ‬Коли дивишся у їхні очі,‭ ‬є сильне проникливе відчуття братерства...

Коли дует виступав у казармі,‭ ‬воїни не втрималися й почали танцювати.‭ "‬Те сіре холодне приміщення,‭ ‬і раптом танець,‭ ‬у якому‭ ‬– радість,‭ ‬мужність...‭ ‬Неможливо передати словами‭"‬,‭ ‬– каже Оксана Савчук.





Після виступу у казармі колектив вирушив у Біловодськ,‭ ‬що біля російського кордону.‭ ‬Там також зібрався повен зал людей,‭ ‬які хотіли заспівати українських пісень.

‭–‬ У залі було місцеве населення та військові,‭ ‬– каже пані Оксана.‭ ‬– Було враження,‭ ‬що‭ ‬весь свій біль люди у залі хотіли виспівати,‭ ‬викричати у вигуках‭ "‬Браво‭"‬.‭ ‬Вони поводилися,‭ ‬наче маленькі діти.‭ ‬У руках багатьох людей була українська символіка,‭ ‬прапорці.‭ ‬А ще я не розумію,‭ ‬де люди там взяли жовтогарячі хризантеми посеред лютого,‭ ‬прикрашені жовто-блакитними стрічками...



‭–‬ Тепер я розумію,‭ ‬що ми на Луганщині,‭ ‬побачили справжнє життя:‭ ‬там нині люди не лукавлять,‭ ‬не брешуть,‭ ‬– продовжує артистка.‭ ‬– Людина,‭ ‬яка поїхала туди один раз,‭ ‬не може бути більше байдужою:‭ ‬серце болітиме за українців на Сході.‭ ‬Ніколи уже не зможу забути хлопця з Луганська.‭ ‬Він стояв на посту у весняному одязі,‭ ‬а на вулиці був‭ ‬21‭ ‬градус морозу.‭ ‬Ми мали з собою бушлат,‭ ‬скинули із себе й віддали.‭ ‬Хлопчина одягнув того бушлата,‭ ‬а рукави‭ ‬– короткі,‭ ‬йому до ліктя...‭ ‬Як же було боляче це бачити‭! ‬Є не лише наші західні хлопці,‭ ‬яким потрібно допомагати,‭ ‬є й патріоти зі Сходу,‭ ‬які залишилися без підтримки.‭ ‬І таких хлопців там дуже багато.‭ ‬Я назавжди зрозуміла,‭ ‬що немає своїх та чужих.‭ ‬Часто‭ ‬кажу людям:‭ ‬якщо наважилися боротися за Україну,‭ ‬то зумійте полюбити тих українців,‭ ‬які заблукали.‭ ‬Так,‭ ‬у них інша ментальність,‭ ‬але їм необхідна наша підтримка.‭ ‬Вони‭ ‬інші люди,‭ ‬але ми не повинні засуджувати їх.‭ ‬Ми не знаємо,‭ ‬як багато із них‭ ‬щось переосмислюють нині.



Додому Оксана Савчук та Іван Кавацюк везли дуже багато подарованих квітів.‭ ‬На прощання артистка говорить:‭ "‬Важко уявити,‭ ‬але у довгій дорозі не зів’янула жодна квіточка,‭ ‬подарована слухачами на Сході‭"‬.