... Вертеп з білосніжним ангелом, навколо якого діти і, важко повірити, навколо якого також і війна. Пам’ятник Леніну, розфарбований у жовто-блакитні кольори. Цвинтарі, над могилами яких видніються таблиці "Тимчасово невстановлений Захисник України"... Світлини Юрія Білака показують війну, наших героїв і влучають глибоко у серце.
- Це моя друга подорож у зону АТО, - розповідає molbuk.ua Юрій Білак. - Місяць тому був у Слов’янську і аж до Дебальцево. Цього разу поїхав у напрямок Лисичанська, Щастя... Яка там атмосфера? Вони ( українські військові, - автор) сидять на позиціях і чекають, що їх можуть бомбити. Вони не мають права відповісти або відповідають, коли уже отримують снаряди, осколки собі на голову, коли гинуть люди. Дуже дивна позиція... Коли був у Щасті, сепаратисти отримали гуманітарну допомогу й одразу "вислали" її українцям. Ця допомога була у виглядів градів.
Фотохудожник наголошує, що наші бійці є справжніми героями.
- Хлопці, які тримають позицію, вони дійство герої, - висловлює свою думку пан Юрій. - Треба усе зробити, щоби їм було краще. Праця волонтерів є надзвичайно важливою. Без цих волонтерів вони би не могли бути там. Коли ти перебуваєш там, ти бачиш усе на власні очі, ти багато розумієш: ці люди харчуються, їм тепло завдяки волонтерам.
Фотограф висловлюється про те, що бачив: антитерористичну операцію чи війну?
- Я не був по той бік, у сепаратистів, а тому важко щось сказати про повну картину. Але чи це громадянська війна, про яку говорять? - висловлюється митець. - Ну коли на українців направлена зброя, якої у них немає, важко думати, що це громадянська війна. Звідки в іншої сторони гроші на таку техніку? Хто їх підтримує? Це так називають - громадянська війна - але воно не відповідає дійсності.
Головним для Юрія Білака було показати у своїх кадрах людей.
- Я - фотохудожник, намагаюся знімати не подію, а людей у події, - пояснює фотограф. - Мені треба чекати якийсь час, щоби люди відкрилися мені. Аби вони не ховали те, про що думають. Це є моя праця: я приходжу і фотографую їхнє життя. Ми знаємо про бомби, але чи ми знаємо, про що воїни говорять, жартують там, позаду. Я бачив, як із металевої решітки, взятої з-під корку від пляшки шампанського, роблять тризуби... Саме такі деталі я хочу показати у фото. Не рідко там час тягнеться важко і повільно: вони сидять і чекають, чи щось бува не впаде на їхню голову. І поки вони чекають, їм не тепло: коли я там був, то вдарив 27-градусний мороз і був сильний вітер. Коли я фотографував, ніс прилипав до фотоапарата. А тепер уявіть, що для воїна вартує 24 години бути пильному за таких умов! Увесь час є ризик потрапити під кулі снайперів. Я чув, що деякі жінки з боку терористів стріляють не для того, щоби вбити людину, а стріляють у саму вразливу чоловічу частину. Це варварство! Що це за війна така?
Більш детально про подорож Юрія Білака у зону АТО читайте у номері "Молодого буковинця" за 16-17 січня.
Ексклюзивні фото, надані Юрієм Білаком:
