Десять років тому Василь Гнатюк та його однодумці, власники ЗАЗ-965, об’єдналися у клуб. Нині у клубі вісім авто. Їхні власники – вчителі, стоматолог, інженер, ювелір, є й одна жінка – викладач біохімії. Офіційно клуб не оформлювали. "Як у мультфільмі про крокодила Гену і Чебурашку, які збудували будинок для друзів, а потім на "Давайте будемо тут жити" відповіли: "Навіщо нам той будинок? Ми вже і так здружилися", – каже пан Василь.
Часто запрошують для участі у весільних кортежах. Коли колона з горбатих "Запорожців" під’їжджає до РАЦСу, гості з інших весіль кидають свої машини і йдуть фотографуватися.
– Свій "Запорожець" купив у 1990-х роках у друга, – розповідає Василь Радувич. – Машину привезли на причепі. Також скинули на подвір’ї велику каструлю запчастин, сказавши, що це... мій двигун. Мало хто вірив, що машина поїде. Я ж мав надію, що зроблю її. Автомобіль ми назвали ЗУРС – як ЗІЛ-157 в армії (були такі старовинні). Вже 1991 року виїхав ним – у ДАІ за номерними знаками. За паспортними даними швидкість – 80-100 км/год, а мій після переробки розвиває швидкість до 130 км/год. Вдосконалив двигун: відполірував канали, поршневі частини робимо на аптечних вагах, плюс якісні мастила.
За роки вдосконалення машина змінилася до невпізнання: має електросклопідіймачі, сигналізацію, центральний замок, бортовий міні-комп’ютер, аудіосистему, люк, додаткове охолодження. А пофарбована так досконало, що здається, ніби щойно з автовиставки. Переробили глушник, щоб не прокидався увесь мікрорайон, бо власник "Запорожець" заводить.
Пробіг автомобіля навіть приблизно вирахувати нелегко. Такий факт: перший власник сім разів їздив ним у Ялту і переїжджав перевал Воєнно-Грузинською дорогою на Кавказі.
– Були і пригоди. Молодий даішник у середині 1990-х не впізнав машину ("Запорожців" вже тоді мало було): "Ось ти й попався... Документи – на "Запорожець", а машина – іномарка". Врятував ситуацію офіцер, який пояснив, що це наша машина. Зараз даішники зупиняють, щоб подивитися. Хоча був випадок, коли оштрафували. За перевищення швидкості.
Василь Радувич каже, що з прохідністю "Запорожця" може зрівнятися хіба що спецавтомобіль або джип (і то не кожен). Два роки тому автомобіль одного із членів клубу заїхав на Протяті каміння – під самі скелі.
Василь Радувич старається не перевантажувати "Запорожець": максимум п’ятеро пасажирів. Як розповів його син Іван, який також придбав "Запорожець", жодних незручностей через невеликі розміри салону не виникає. Навпаки, місця для ніг водія багато, адже двигун ззаду. Іван їздить ним у походи, містом у справах. Каже, що за гроші, вкладені у запчастини та матеріали для машини (2,5 тисячі доларів) можна було купити "Жигулі" в нормальному стані. "Вкладати гроші, звичайно, доводиться. Собі відмовляємо, складаємо, щоб потім вкласти у "Запорожець", – додає батько.
– Рекорд перевезення вантажу – 23 картонні ящики з горілкою, – продовжує Василь Радувич. – Знайомий закупив на Новоселицькому горілчаному заводі. Директор заводу сказав не випускати машину з прохідної, бо не вірив, що "Запорожець" може вмістити все.
Для наших доріг авто дуже витривале. Розповідав про його плюси друзям. Згодом і вони почали купувати. Коштували у ті часи недорого: 100-110 доларів. Як швейна машинка. Я допомагав робити їх. А потім виникла ідея створити клуб.
– Ми відкриті для спілкування з людьми, які мають "Запорожці". Щоб машини не пішли під прес. Їм можна дати друге життя!
"Запорожець" – чудова машина. Їдемо дорогою – усі посміхаються. Ось і є щастя для власника "горбатого" "Запорожця".
Фото автомобіля Василя Гнатюка до ремонту (на фото племінник Ігор).
