З перших днів повномасштабного вторгнення Віталій Рукшинський із села Рідківці на Буковині не стояв осторонь – спочатку допомагав волонтерам, а згодом став до лав Збройних Сил України.
Про це йдеться у публікації "МБ"
Віталій, як старший сержант 10-ї гірсько-штурмової бригади "Едельвейс", пройшов крізь найгарячіші точки Донбасу – Білогорівку, Покровськ, Сіверський напрямок. "Нелегко було в ті дні біля Білогорівки в Луганській області… Бої були важкими, постійні обстріли артилерії не припинялися ні на хвилину, – згадує чоловік. – Якось виїхали на позиції, а по нас почала працювати ворожа "Беха", розрядивши по нашому "Уралу" свій боєкомплект".
"Машина горіла, а ми витягували поранених"
Тоді, розповідає Віталій, росіяни вдарили по їхній машині з важкого кулемета, розповідає Віталій, але перша черга пройшлася по колесах, нижче кузова. УРАЛ загорівся, хлопці швидко вискочили й сховалися у великій артилерійській воронці, де надавали допомогу пораненим.
Машина горіла і диміла чорним полум’ям, а окупанти не припиняли вогонь.
"Добре, що поряд була ця вирва, яка врятувала нам життя. Потім, на щастя, ми почули звуки нашого "Браунінга", кулемета, який почав розбирати ворожу "Беху"… Власне завдяки цьому ми, знесилені, по глиняній багнюці та чагарниках переповзли та витягнули з відкритої місцевості поранених побратимів до сусідньої лісосмуги, з якої потім добралися до наших", - – згадує Віталій.
У січні 2023 року, знову у Білогорівці, відбувалися оборонні бої. Постійний дощ перетворював бліндажі на болотисті ями, де солдати по коліно в воді тримали оборону.
"Росіяни тоді масово застосовували по нас артилерійські обстріли, скиди з отруйними речовинами, запалювальними сумішами, а від газів і диму знаходитися в бліндажі тоді було майже неможливо. З трьох сторін постійно наступала ворожа піхота за підтримки важкої броньованої техніки та щільного мінометного обстрілу 120 калібру. Вибухи та яскраві спалахи доносилися звідусіль. Кожного разу після скидів та обстрілів хлопці майстерно укріплювали бліндажі, проводили зміцнення перекриття та стін. Все навколо палало, ворог масово тиснув"., – розповідає Віталій.
Черговий артилерійський обстріл українських позицій, де перебував у той час Віталій, був настільки потужним, що бліндажі наших оборонців були повністю знищені. В один із моментів поруч з ним пролунав вибух… Тоді його привалило землею, він втратив свідомість. Побратими витягнули чоловіка непритомного з-під завалів прямо під обстрілами й скидами та доставили до медиків. Віталій пригадує: "… коли прийшов до свідомості навіть не пам’ятаю, як з бліндажа потрапив до медиків".
"Під гуркіт міномета витягували танк з багна"
Відновившись, у травні 2023 року він повернувся до строю – вже в Покровську на посаді такелажника евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону. Вже у березні 2024 року йому та його побратимам довелося з-під населеного пункту Веселе, що на Донеччині, евакуйовувати виведений з ладу танк Т-72.
"Виїхали на завдання на БРЕМ-1 — – шлях до підбитого танка попередньо розвідали побратими з інженерної розвідки за допомогою FPV-дрона. Адже окупанти були поряд – близько одного кілометра, і необхідно було пересуватися швидко і непомітно. Прибувши на місце, наблизилися метрів на п’ятдесят до танка, який засів у багнюці. Знали, що буде непросто, тому заздалегідь розмотали трос лебідки, склавши його кільцями на корпусі нашої броньованої машини, щоб можна було оперативно розмотати за будь-яких умов.
Як тільки прибули на місце, росіяни нас через декілька хвилин виявили й почали обстрілювати з міномета та великокаліберних кулеметів. Бачив, як іскри відлітали від влучень куль по корпусу танка. Міни вибухали поряд, але, на щастя, ніхто не постраждав, тільки – обшивка танка.
Наблизившись на максимально можливу відстань, ми закопали лопату БРЕМ-1 в землю, зафіксувавши таким чином машину, і почали швидко розкручувати трос, щоб закріпити за нерухомий танк. Всі працювали швидко і злагоджено, враховуючи небезпеку обстрілів.
Під гуркіт міномета, броньована машина почала поступово витягувати танк, який був непорушним, і половина корпусу якого знаходилася у болоті. Витягнувши з неї танк, необхідно було ще досягнути його до твердої поверхні, щоб якісно виконати перехресне кріплення. Після чого, працюючи в задимленні й складних погодних умовах, ми все-таки витягнули танк на поверхню", – розповідає чоловік.
"Без нас хлопці не впоралися б"
Окрім досвіду роботи такелажником, Віталію знадобилися навички роботи на екскаваторі, що допомагало у будівництві інженерних споруд на Покровському напрямку.
"Якось у Покровську мене відрядили для надання допомоги в інженерному обладнанні позицій. Там постійно по нас летіло все: від мінометних снарядів до дронів. Але ми копали, копали, копали. Екскаватор глушився, коли дозаправляли паливом, навіть їсти доводилося у кабіні. Брудні, знесилені, змерзлі… Розуміли, що без нашої допомоги хлопці самі з лопатами не впораються", – розповідає Віталій.
У грудні 2024 року ворог почав нові активні бойові дії. Віталій увійшов до оперативного резерву і зайняв оборонні позиції на Сіверському напрямку.
"Ми прикладали тоді максимум зусиль, аби ворог не застав нас зненацька. І, коли вони розпочали штурм, ми були готові до бойового зіткнення. Можливо, пощастило, що саме в той час артилерія та танки нашої бригади досконало виконали бойове завдання зі знищення ворога. Росіяни були розбиті вщент.
Нам залишалося тільки спостерігати, як горіла і розліталася їхня техніка. Чули вибухи ій скрегіт заліза. Далі повернення до свого підрозділу, а згодом знову довелося повернутися в склад резерву та вступити у бій. У тому бою я виявив ворожу групу противника. Вона приховано здійснювала розвідувальні дії. Зі стрілецької зброї я відкрив по ній вогонь і знищив двох ворожих піхотинців, ще двох поранив. Того дня плани ворога були зірвані", – згадує чоловік. (молодший лейтенант В’ячеслав Лагутенко).
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
