Особливо болісно усвідомлювати, що про таланти найгучніше ми звикли говорити вже тоді, коли їхня пломениста життєва свіча погасла і вони безповоротно перенеслися у Божу вічність.
Саме тому моя увага зосередилась на останній прижиттєвій збірці Миколи Рачука "З уламків відбулого”, поява якої посідає важливе місце в контексті завершення земного шляху талановитого митця та постає своєрідним духовним заповітом автора.
Поезія Миколи Свиридовича, уродженця Вінниччини, серце якого зберігало мелодику буковинського краю, завжди вирізнялася глибоким ліризмом та щирістю.
Перший розділ, із назвою "Минає не тільки день", занурює читача у вир почуттів, де любов постає як найвища цінність. Опоетизовані образи "Його" та "Її", залишаючись анонімними, розквітають на тлі таких архетипних символів, як райський сад, спокусливий змій, співучий соловей. Автор вправно використовує художні паралелі, порівнюючи “Їхні” почуття з “весною після зими”, із “росою у пустелі”.
У переживаннях ліричного героя чітко простежується внутрішня боротьба із прив'язаністю та емоційною залежністю від образу коханої. Порівняння з сіячем, який "працює біля землі із надією на урожай", влучно передає наполегливе плекання сподівань на нову зустріч, навіть попри плин часу та розлуку.
Наприкінці розділу, читач починає яскраво розуміти значення образів Ора та Оранти, які обрамляють першу частину збірки. Ці прадавні уособлення чоловічого та жіночого начала, творчої сили та материнської любові, символізують вічну гармонію та нерозривний зв’язок між закоханими. Читаючи ці рядки, мимоволі спадає на думку сосюрівське "так ніхто не кохав...". Якщо воно й справді так і є, то безперечно, що так ніхто не писав про кохання, як Микола Рачук.
Другий та третій розділи поетичної збірки, що мають назви “Коріння предків” та “Розлами світла в цитаделі духа”об'єднані у своїй тематичній спрямованості, постають перед читачами своєрідним лімбом інтенсивних внутрішніх пошуків та розв’язку екзистенційних питань.
Автор занурює читача в атмосферу невизначеності, що живиться людськими сумнівами та втратою орієнтирів. Микола Рачук розмірковує про природу ідентичності, наголошуючи на надмірній зацикленості людей на страху втратити себе, що сковує спроби вийти за межі звичного.
Можливість "побути іншим" розглядається як шлях до глибшого самопізнання, сміливий крок до дослідження власної особистості.
Особливий акцент робиться на значенні мовчання та тиші, які постають не просто відсутністю звуку, а потенційними просторами для внутрішнього діалогу та зародження слова, що майстерно ілюструється такою картиною: жінка з любов'ю дивилася на свою дитину, чоловіка, колиску, вогонь і дерево, а потім тихо прошепотіла "Ссе..."
Роздуми про доіснування, буття та позаіснування підносять розділ на філософський рівень, розкриваючи фундаментальні питання екзистенції у контексті безмежності Всесвіту. Автор спонукає замислитися над вічними загадками світобудови, розглядаючи індивідуальне буття як його невід'ємну частину, що існувало "там, за ворітьми читачів", у вічності, де час втрачає свої межі.
Отже, збірка "З уламків відбулого", на сторінках якої яскраво відчувається легкий творчий політ поета у вільних та розкутих верлібрах, є ліричним та емоційно-глибоким свідченням незгасного таланту Миколи Рачука, що осмислює вічні цінності й безперечно посідає особливе місце в історії української літератури, ставши своєрідним літературним феноменом, що резонуватиме з багатьма поколіннями читачів.
Авторка Олеся Лободюк
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
