Фото Марії Марчук із родинного архіву. Фото надала Юлія Марчук
У Чернівцях наприкінці минулого року, на Різдво, відійшла у вічність Марія Іванівна Марчук (Соколовська) – лікарка, подруга композитора Володимира Івасюка. Вона була порадницею для митця, натхненням для першої версії "Червоної рути".
Про це ідеться у публікації "МБ" від 13 лютого, пише molbuk.ua
Одна з небагатьох поїхала на похорон Івасюка
"Прекрасний лікар і надзвичайно освічена жінка, мати трьох дітей-медиків, близька усій нашій родині людина й подруга життя Володимира Івасюка. "Муся" – казав їй композитор, запрошував грати у своєму ансамблі, радився й ділився сокровенним, присвячував пісні. Їй і підписав в оригіналі першу "Червону руту".
Її порядність проявлялася завжди. Одна з небагатьох вона поїхала на похорон Івасюка до Львова, впродовж усього життя захищала його чесне імʼя. Берегла спогади і найкращі історії про його творчість і спадщину. Музика й медицина, порядність і любов до своєї землі обʼєднували їх", – написав про Марію Марчук племінник Володимира Івасюка, заступник голови облради Михайло Павлюк.
Марія Соколовська закінчила школу в Коломиї і вступила до Чернівецького медінституту. Старостою їхньої групи був Володимир Івасюк. Вони потоваришували.
Крім медицини, їх об’єднувала любов до музики. Дівчина грала на скрипці, доєдналася до оркестру народного ансамблю пісні й танцю "Трембіта". Там, серед скрипалів, був і Володимир Івасюк.
Після репетицій молоді люди часто гуляли містом.
Хоч митець і був закоханий у Марію, та прямо про це їй так і не зізнався. Замість тисячі слів про почуття простягнув їй на одній із лекцій свій вірш "Червона рута".
"Хранителька спадщини Івасюка"
Згодом їхні шляхи розійшлися, та дівчина зберегла цей аркуш на все життя, як і добру пам’ять про товариша юності. Навіть свого старшого сина назвала на його честь – Володею...
"Працівники КДБ, замордувавши Володимира Івасюка у Львові у 1979 році, докладали багатьох зусиль, щоби його прізвище ніде не згадували, твори не перевидавали, а похорон не був велелюдним. Та Марія не злякалася і поїхала на похорон, на відміну від тих, хто запевняв Івасюка у відданості, проте попрощатися з ним так і не прийшов", – зауважує в розповіді "МБ" Михайло Павлюк.
Марія Марчук завжди захищала добре ім’я Володимира Івасюка, ділилася світлими спогадами про їхню щиру дружбу.
"Вона зберігала оригінал "Червоної рути" у серванті. І коли ми приходили в гості, неодмінно діставала його, показувала і дуже пишалася цією безцінною річчю. Вона стала справжньою хранителькою спадщини Івасюка", – каже Михайло Павлюк.
Найкращі спогади у Михайла про Марію Марчук і як про медика.
"Марія Іванівна багато років працювала терапевтом у поліклініці №2. Пригадую, як уважно і трепетно ставилася до пацієнтів, ходила на виклики, телефонувала, переймаючись їхнім самопочуттям. Вона була зразком справжнього лікаря, який пам’ятає клятву Гіппократа і опікується хворими до повного одужання", – додав М. Павлюк.
За доброту, розум та вроду Мусю любили всі
Усі троє дітей пані Марії також стали медиками. Донька Юлія Марчук є доценткою кафедри клінічної імунології, алергології та ендокринології БДМУ, працює лікаркою-ендокринологом Буковинського клінічного онкологічного центру.
"Мама була дуже світлою, позитивною людиною. Якби всі були такими, як вона, світ став би ідеальним. Мама для нас – приклад у всьому. Як медик вона врятувала не одне життя. Окрім цього, захоплювалася творчістю. А ще навіть у скрутні 90-ті дбала про те, щоби ми, діти, мали все необхідне, гарно навчалися і займалися музикою. Старший брат Володимир і я закінчили музичну школу з класу фортепіано, середній брат – з класу скрипки. І, звісно, мама виховувала нас у любові до рідної мови, країни".
Марію Марчук любили всі. Вона була дуже вродливою: натуральна блондинка, біла шкіра, променисті очі. На вдачу – щира, добра, привітна, усміхнена. Блискуче навчалася і грала на скрипці. Друзі називали її Мусею. Так звертався до неї і Володимир Івасюк. Навіть присвяту на тексті "Червоної рути" записав: "Мусі від Володі".
"Певне, мама здогадувалася, що Володимир до неї небайдужий. Про це свідчили його пісні. Але життя склалося в кожного по-різному. Мама після четвертого курсу вийшла заміж, Івасюк перебрався до Львова. Та мама зберегла усі його листи і пам’ять про генія..."
У жовтні 2024-го родина відзначила 74-річчя Марії Марчук. Сподівалися наступного року знову зібратися за столом, аби відсвяткувати її ювілей. На жаль, не судилося...
Рідні та близькі досі не можуть оговтатися від страшної втрати.
"Мама була наче та свічка, яка всім освітлювала шлях. Горіла яскраво, доки не згасла. Досі не віриться, що її більше немає з нами. Але вона назавжди залишиться у наших серцях", – втирає сльози донька.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
