Погляд втомлений, але на вустах посмішка. 70-річний шотландець Пітер-Майк ВАЙТ понад 40 років працював журналістом. Писав репортажі про громадянську війну в Лівані. Побував у полоні терористів. Згодом писав про політику Великої Британії. Тепер Пітер приїжджає з гуманітарною медичною місією в Україну.
Він вважає, що повинен приносити у світ добро. Про враження від України та в яких містах пан Вайт встиг побувати, він розповів кореспондентці "МБ".
Бачив табори біженців ще 40 років тому
– Більшу частину життя я присвятив журналістиці. Пишаюся тим, що працював у найкрутіших медіа світу, зокрема в CNN. Однак я був птахом вільного польоту. Від жодного роботодавця не залежав. Зумів зробити так, що вони відчували потребу в моїх репортажах. Один з таких репортажів я написав про громадянську війну в Лівані. Через необережність потрапив у полон до терористів. Та мені вдалося від них втекти. Я схитрував: напоїв терористів шотландським віскі. Вони сп’яніли, і я накивав п’ятами. За період тієї війни я побував у таборах біженців. Бачив, як страждають діти та матері. Моє серце краялося від болю. Приїхавши додому, написав великий репортаж. Та для безпеки тих людей, які залишилися в Лівані, редактор тодішньої газети, у якій я працював, заборонив друкувати мій матеріал, – згадує Пітер-Майк Вайт.
Прожив у печері чотири роки
Після цього Пітер кардинально змінив тематику своїх матеріалів.
– Я почав писати про зовнішню політику Великої Британії. У мого собаки породи чау-чау навіть був паспорт посла Великої Британії. Про дипломатію я писав довго. Та побачив, що і я, і навіть мій собака втомлюємося від цього. Тоді вирішив пожити в печері, щоби зблизитися з природою. Там разом із моїм собакою жили чотири роки. Я їв природну їжу, пив воду з водоспаду, який був неподалік. Мій організм відновився. А після такого відстороненого життя зрозумів, що більше не хочу працювати в журналістиці, – каже Пітер.
Повернувшись до цивілізації, Пітер-Майкл Вайт почав займатися волонтерством: навідувався в притулки, де живуть дітки без батьків; приїжджав у пансіонати, де живуть старенькі. Це давало чоловікові енергію жити далі. У Пітера немає сім’ї. Він жодного разу не був одружений. Дітей також не має. Хоча, згадує, за все життя мав кілька подруг.
На третій рік війни Пітер вперше приїхав в Україну з великою гуманітарною місією. Він купив автобус для перевезення людей із інвалідністю, який привіз до Чернівецької громадської організації "Фрідом Траст". Автобус запакував медикаментами. Їх передав у Львові, Києві, Одесі та Чернівцях.
Пітер розповідає, що в Україні бував ще до війни.
– Тоді я приїхав як турист. Країна мені дуже сподобалася. Згодом приїхав, коли у вас розплчалася повномасштабна війна і був вражений ще більше. Попри ракетні обстріли, в Україні відновлюють будівлі. Європейці мають заздрити українцям. Не можу не приділити уваги вашим жінкам. Вони у вас такі гарні й доглянуті. Це тішить око, тому заздрю вашим чоловікам. Україна зараз приймає на себе удар, щоби захистити Європу. На мою думку, західні партнери надають замало допомоги вашій державі. У Європі є три категорії людей. Перші – це ті, які щось роблять. Другі – це ті, які спостерігають. Треті просто живуть своїм життям, і їм байдуже на війну в Україні. Вони не усвідомлюють: якщо впаде Україна, то і почне руйнуватися Європа. Тепер я буду частіше приїжджати до вас. Єдине, чого бажаю українцям, – це вистояти. Дуже хочу, щоб у вашій країні настав мир, – підсумовує Пітер-Майкл Вайт.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
