Донька Наталії Ярмольчук, як і матір, стала художницею. Окрім цього, Вероніка ГНАТЮК реставрує ікони, яким понад сто років. Вона й досі винаймає майстерню, у якій працювала її мама.
У приватній родинній колекції зараз зберігається близько сотні картин Наталії Ярмольчук. Це роботи, виконані в техніках акварелі та сухої пастелі. Також є живопис олійними фарбами, створений ще в студентські роки мисткині.
"Ми зберігаємо багато картин. Спочатку дістали їх із рам і склали в папки, які стоять за шафою. Частина робіт залишилася у моєї тітки, а інша – у маминій майстерні, що на вулиці Шевченка. Однак там переважно студентські твори, а вдома – професійні", – розповідає Вероніка Гнатюк.
Найбільше акварелістка любила зображувати квіти, Чернівці, їхні дворики й затишні закутки міста.
Щоранку, незалежно від погоди, вона прокидалася о шостій ранку й вирушала малювати етюди.
"Створювала те, що їй на той момент було найближче до душі – від найпростіших замальовок на клаптиках паперу до нестандартних форматів для українського живопису. Оскільки мама цікавилася китайським мистецтвом, то полотна були дуже довгими, вертикальними й вузькими", – зазначає Вероніка.
"О шостій ранку малювала місто"
Близько десятка картин мисткині прикрашають стіни оселі у Вероніки та її батька Валерія Гнатюка.
"На них вона зобразила троянди, хризантеми, Центральну площу. Є ще натюрморт із рожевою тканиною, на якій стоять дві чашки з помаранчевим листям. Найціннішим для мене є мій портрет, який мама намалювала пастеллю у 1999 році, коли мені було одинадцять", – розповідає Вероніка.
Вероніка досі утримує майстерню матері на вулиці Шевченка.
"Я часто приходила туди, бо це місце нагадує мені про маму. Мій син теж любить там бувати", – ділиться реставраторка.
Жінка пригадує, що Наталія виходила малювати о шостій ранку, коли місто тільки прокидалося, а вулиці було ще порожніми.
"Мама розповідала, що, коли вона малювала вдень, до неї часто підходили люди й починали щось розповідати. Це її відволікало, тому вона працювала вдосвіта. За дві години могла закінчити малюнок. У її роботах часто можна побачити архітектуру Чернівців із висоти – вона шукала різні під’їзди й балкони з гарним видом".
"Не шукали натхнення, щоб творити"
Іноді Вероніка просила маму взяти її з собою помалювати.
"Ми йшли на вулицю Сагайдачного. Там є пагорб із кар’єром. У мене теж був маленький етюдник. Мама щось собі малювала, а я – поруч із нею", – розповідає Вероніка Гнатюк.
Мисткиня ніколи не шукала натхнення – вона творила щодня.
"Мама настільки любила Чернівці, що прагнула якнайбільше їх замалювати. Вона поспішала зафіксувати їх у своїх роботах такими, якими вони були тоді. Крім того, вона художньо оформлювала газети, ілюструвала книги, а також розробила дизайн етикетки для цукерок кондитерської фабрики "Буковинка", – зазначає Вероніка Гнатюк.
Сама Вероніка вже чотирнадцять років працює реставраторкою у Чернівецькому краєзнавчому музеї.
"У школі я дуже любила хімію, знала її краще за однолітків. Тому хотіла працювати в цій галузі. Але якось тато сказав, що я маю хист до мистецтва. Врешті-решт я вирішила піти вчитися на реставраторку", – розповідає пані Вероніка.
Вероніка спеціалізується на реставрації ікон.
"У середньому я працюю над реставрацією по 5-6 годин на день, адже треба бути максимально зосередженою. Після цієї роботи можу також малювати картини", – додає Вероніка Гнатюк.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
