Доля була трагічною, але залишився вірним Україні: що відомо про керівника Садгірського проводу ОУН

Кость Майданський. Фото 1940-их років. Світлину надав Микола Семенюк

Костянтин Майданський на псевдо Юрась – керівник Садгірського районного проводу ОУН. Уродженець села Рогізна, яке тепер є мікрорайоном Чернівців. Як і в більшості борців за незалежну Україну, його доля трагічна. Родину радянська влада вивезла до Сибіру, а самого Костянтина вбила. Де його могила, ніхто не знає...

Про це ідеться у публікації "МБ" від 5 грудня, пише molbuk.ua



У футлярі з-під скрипки носив автомат

Костянтин Майданський народився понад сто років тому, четвертого жовтня 1923 року.



У родині було п’ятеро дітей, Кость – найстарший. Двоє померли ще маленькими. Брат Микола служив у лавах червоної армії, у 1945 році загинув під містом Кенігсберг.

Через 20 років після появи Костянтина народилася також сестра Одарка. Вона й досі проживає у мікрорайоні Рогізна.
Кость зростав розумним і допитливим хлопчиком, мав багато друзів. Навчався у сільській чотирикласній школі, пізніше – в одному з чернівецьких ліцеїв, далі – у музучилищі.

Як згадувала його родичка письменниця Софія Майданська, коли перейшов в оунівське підпілля, у футлярі з-під скрипки носив автомат.

Юнак часто повторював: "Ми на своїй землі і маємо боротися за те, щоби тут бути справжніми господарями!".



Із весни 1942 року Кость Майданський починає у своєму рідному селі активну оунівську діяльність.

Як розповів краєзнавець Микола Семенюк, молодь створила місцевий осередок ОУН, який проголосив, що бореться за незалежну українську державу. Оунівці розуміли: тільки зі зброєю в руках ми можемо здобути нашу перемогу.


Микола Семенюк. Фото molbuk.ua

Спалили будинок сільради

Справа Костянтина Майданського, датована 1943 роком, зберігається в архіві Чернівецької області.

"У ній є накази провідників ОУН Буковини до Костянтина як до районного провідника. Там уперше записки розпочинаються зі слів "Слава Україні!", а завершуються "Героям Слава!" – провадить краєзнавець.

У лютому 1945 року оунівці на чолі із Костянтином спалили приміщення сільради у селі Рогізна. Під час пожежі згоріли земельні книжки та документація. У ній повідомлялося, що досі селом "керували люди, які сприяли різним зловживанням заможним селянам. Через те було утаєно близько 70 гектарів землі за одноосібними господарствами".

НКДБ кинув на пошуки паліїв пів сотні автоматників, але нікого так і не знайшли.

Загалом бойові боївки УПА Костя Майданського, Івана Церенюка (Яреми) та їхніх сподвижників у 1944-1947 роках здійснили 244 напади на гарнізони, партійні та енкведівські установи, спалили місцеві підприємства, роззброїли "стрибківські" підрозділи, вбили більше тисячі членів адмінапарату окупаційного режиму, захопили багато зброї, розповсюдили тисячі повстанських листівок.


Кость Майданський. 1946-ий рік. Фото надане Миколою Семенюком

"Які гарні хлопці..."

Однак сили були нерівними. Восьмого березня 1948 року загинув Кость Майданський. Того дня він та група оунівців перебували у селі Мамаївці. Там вони потрапили у засідку. Будинок місцевого жителя був оточений 25 радянськими військовими.

Ось як цей трагічний момент описаний у звіті окружного проводу ОУН:

"Повстанці вибігли на город і хотіли прорватися з оточення, де і впали від ворожих куль. Зі сторони большевиків також були вбиті. Тіла повстанців закопали на кінському цвинтарі, де з промовою виступав перед великою масою людей член КП (б)У Ілюк. Населення, що дивилося на повстанців, між собою говорило: "От, які гарні хлопці, яка шкода".

У цьому бою вижив лише один із повстанців – Василь Кантемір. Його засудили до 25 років позбавлення волі.

Про місце захоронення існують різні версії. Одна з них – що тіло Юрася (Костя Майданського) поховане на західній околиці Кіцманя у старих австрійських окопах… Уже за часів незалежності на місці вбивства повстанців у Мамаївцях встановили пам’ятний знак.



"Пишаюся братом"

Сестра Костянтина Майданського Одарка Федорюк брата практично не пам’ятає, адже була ще тоді маленькою. У 1945 році їхню родину вислали на спецпоселення. Незабаром їхній батько Дмитро Майданський помер в Архангельській області. Самій Одарці пощастило залишитися на рідній землі.


Одарка Федорюк. Фото molbuk.ua

"Батьків забирали товарняком. Мене, півторарічну, встигли передати через вікно місцевій жінці, хоч їй і дісталося за це від охоронців. Упродовж десяти років мене виховувала мамина сестра. Де мої рідні і що з ними, нічого не знала. Згодом із Сибіру повернулася мама. Ми з нею прожили до 1988 року", – розповіла "МБ" Одарка Дмитрівна.

"Костя не пам’ятаю, хоча щонеділі ходжу до церкви вулицею, названою на честь брата, і молюся за упокій його душі. Пишаюся ним, адже він зі своїми однодумцями боровся за самостійну соборну Українську державу", – додає Одарка Федорюк.



(Матеріал підготовлений на основі книги Миколи Семенюка та Івана Гаврильця “Костянтин Майданський. Іван Церенюк. Повернення героїв”)



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram