«Мріємо повернутися додому, але наше місто бомблять»: сім’я із Краматорська уже майже рік живе у Чернівцях

2022 рік для Олександра Косинова та його дочки Каті був справжнім випробуванням. Восьмого січня раптово їх покинула дружина і мама, а 23 лютого розпочалася війна, яка повністю змінила життя сім’ї.

Про це йдеться у публікації "МБ", пише molbuk.ua



Із 42-річним Олександром та його 13-річною дочкою Катею ми зустрілися у приміщенні офтальмологічної клініки "Ваш зір" у Чернівцях. Уже майже рік, як вони змушені були покинути рідну домівку у Краматорську. Проживають у приміщенні чернівецької клініки абсолютно безкоштовно.

Спочатку планували залишитися у Дніпрі

– Із Краматорська ми виїхали 8-го квітня 2022 року, а 9-го квітня вже були у Чернівцях, хоча спочатку планували залишитися у Дніпрі, – пригадує Олександр. – Краматорськ бомбили, обстрілювали час від часу. Але ми чомусь нікуди не їхали. Навіть на тривоги особливо не реагували, бо куди було нам ховатися? Спочатку, коли розпочалася війна, сховищем був актовий зал у школі, де навчалася Катя. Потім сказали, що наше сховище – це підвал нашого будинку. Я не бачив особливого змісту там ховатися. Але одного разу неподалік нашого дому щось гучно зірвалося, і Катя сказала: "Треба їхати".

Спочатку шукали, з ким і куди їхати. Потрібно було винайняти квартиру. Планували залишитися у Дніпрі. Знайшли п’ятикімнатну квартиру. За одну кімнату потрібно було платити 3 тис. грн плюс сума за показниками лічильника. Коли господар квартири дізнався, що я з дитиною, то сказав, що вартість буде 5 тис. грн (плюс показники лічильника). Виїжджали з Краматорська 8 квітня 2022 року. Якраз цього дня був ракетний удар по залізничному вокзалу Краматорська. У цей момент ми перебували в тролейбусі на площі, діставалися до точки, де на нас чекав мікроавтобус для безкоштовної евакуації.

– У Дніпрі ми вийшли з мікроавтобуса, зачекали, щоб вийшли всі пасажири. Волонтерка запитала: "А де ваша мама?". Ми відповіли, що ми двоє – це і є вся наша сім’я. Наша мама пішла від нас ще до початку війни. Восьмого січня, зранку, ми з Катею пішли у магазин. Повернулися, а її з молодшою дитиною (дворічний хлопчик) уже немає – зібрала речі і поїхала. Спочатку пів року жила з іншим чоловіком, а потім поїхала до своєї мами у Крим. Зараз ми не спілкуємося.

Волонтери у Дніпрі запитали, де ми маємо зупинитися, а потім запропонували поїхати у Чернівці у клініку, де приймають переселенців. Так ми знову сіли у цей же мікроавтобус, і 9 квітня прибули до воріт офтальмологічної клініки "Ваш зір". Нам допомогли перенести речі, показали палату, де ми житимемо.

У Чернівцях поселили безкоштовно

– До цього часу ми навіть не знали, де знаходяться Чернівці. Знали, що є такий обласний центр, але ніколи раніше не перетинали Дніпро у західному напрямку. А тут у незнайомому місті потрапили у дуже хороший колектив, нам, чужим людям, дозволили проживати безкоштовно. Безмежно вдячні Олегу Дем’янишину, керівнику клініки, за чуйність і людяне ставлення, за доброту! Завдяки пану Олегу буквально за тиждень після приїзду мені вдалося влаштуватися на роботу – дев’ять місяців працював у селі Димка. А нещодавно знайшов роботу за своєю спеціальністю – працюю на заводі, який переїхав із Краматорська до Чернівців.

У Чернівцях Катя пішла до школи – у 14-й ліцей, відвідує гурток журналістики, вже має кількох друзів.

– Мені тут дуже комфортно, – розповідає Катя. – Люди дуже добре ставляться. Всі привітні, і це тішить. Мої однокласники з Краматорська роз’їхалися хто за кордон, хто в інші міста України, є й такі, що залишилися у Краматорську. Навчання у них здійснюється онлайн. Нещодавно я заходила до них на урок. Ліцей у Чернівцях мені подобається, дуже хороші вчителі. Особливо подобається гарна українська мова, яку ми зараз активно вивчаємо. У "Юності Буковини" відвідую гурток журналістики. У майбутньому мрію стати журналістом.

– Чернівці дуже гарне місто, з багатою історією, – каже Олександр. – Ми мешкаємо неподалік залізничного вокзалу, відвідали чимало цікавих місць, зокрема Чернівецький національний університет, Чернівецький обласний краєзнавчий музей. Захоплюємося вашою багатою історією, архітектурою, яка залишилася у спадок від Австро-Угорської імперії та Румунії. Якщо порівнювати з Краматорськом, то Краматорськ – індустріальне місто, і його історія – це історія будівництва залізної дороги та заводу.

Захоплюємося вашими людьми! Ось нещодавно донька вивихнула ногу. Були у лікарні, потім – у дитячій поліклініці. Виявилося, що нам потрібне направлення від сімейного лікаря. А де його шукати? Все вирішили швидко і безкоштовно, направлення зробили прямо там. Я був вражений таким чуйним ставленням!

Звичайно, ми мріємо повернутися у Краматорськ, у рідну домівку. Певний час зідзвонювалися з сусідкою, вона казала, що будинок цілий. Однак зараз чомусь вона не виходить на зв’язок... Ситуація там неспокійна. Нещодавно прилетіло у медпункт у передмісті. Місто час від часу бомблять…

Олег ДЕМ’ЯНИШИН, директор центру мікрохірургії ока "Ваш зір":

– Коли розпочалася війна, ми з дружиною вирішили, що потрібно зберігати спокій та допомагати тим, хто цього потребує. Спочатку у нашому власному домі проживало дев’ятеро людей із Києва, Харкова та інших міст. Поступово вони виїжджали, приїжджали інші люди. 6-го березня 2022 року до нас приїхала подруга із Харкова разом зі знайомими – загалом 15 людей. Тоді ми ще 10-12 осіб поселили у клініці. Із часом хтось виїжджав із клініки, а хтось поселявся. Наразі у клініці мешкають люди з Запоріжжя та Краматорська.



Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber |