На турбазу до Банилова-Підгірного на початку повномасштабної війни переїхав дитячий будинок із Харкова. Кореспондент "МБ" побував у Харківському обласному центрі соціальної підтримки дітей та сімей "Гармонія" і побачив, як там живуть дітки.
Читайте також: У Чернівцях з двох сімей вилучили вісім дітей: вони зараз перебувають у лікарні - відео
На воротях нас зустрічає охоронець і проводить до директорки Харківського обласного центру соціальної підтримки дітей та сімей "Гармонія" Алли Трохименко.
"Війну відчули з першої хвилини"
Познайомившись, жінка розповідає, що 25 квітня буде рік, як вони тут живуть. Війну дитбудинок зустрів одним із перших, адже знаходиться на околицях Харкова – в районі Салтівки, яка сильно постраждала під час боїв.
– Після початку повномасштабної війни ще тиждень пробули в Харкові. Наша будівля знаходилася на околицях Салтівки, тому війну відчули з першої хвилини. У нас не було бомбосховища, ховалися з дітьми в підвалі. Там проходили труби опалення та була маленька електрощитова. Там ми намагалися сховатися. У нас на руках – шестеро дітей до року, а наймолодшій – лише два місяці. Діти плачуть, мало повітря, дуже гарячі труби, не дай Боже, якась дитина торкнеться… А навколо – війна, – згадує пані Алла. – Не знаю, як ми вижили, просто робили все, щоб врятувати дітей.
"У діток тут є все для нормального життя"
Добиралися до Чернівецької області довго. Добу діти пробули в Полтаві, де також було небезпечно, далі перебралися до Львова, після чого – на Івано-Франківщину, де пробули понад місяць.
– Ми проїхали дуже довгий шлях. З нами було 53 дитини, а вихователів – лише четверо. Були у Львові дві доби, потім на Прикарпатті, в монастирі. Лише 25 квітня завдяки благодійному фонду "Добродійаріум" прибули до Банилова-Підгірного. Фонд нам допоміг переїхати сюди на туристичну базу "Перлина гір". Вони також зробили ремонт, купили меблі, обладнання, адже до нас тут не було нічого. У діток наразі є все для нормального життя, – каже А. Трохименко.
Жінка розповідає, що всім їм в селі дуже подобається, адже тут не чутно вибухів, дітки прижилися і вже забули, що вони перетерпіли рік тому.
– Діти вже заспокоїлися і не хочуть повертатися. Коли читаємо новини про обстріли Харкова, стає страшно, а тут спокійно, гарно, свіже повітря, дуже добрі люди, – ділиться директорка.
Місцеві радо прийняли харків’ян.
– У дитбудинку зараз працює понад 50 людей із села. Нас тут дуже добре прийняли тутешні діти і дорослі. Багато в чому посприяла директорка місцевої гімназії. Місцева влада нас підтримує, старостат приділяє багато уваги та допомагає. Не відчуваємо, що ми чужі, а, навпаки, злилися в єдине з селом, – каже директорка.
"Дітям тут цікаво"
Дитячий садок у селі не працює, а в центрі є вихователі, тому молодші дітки навчаються тут. Діти шкільного віку ходять до школи. У "Гармонії" для дітей постійно організовують цікаве дозвілля.
– На базі є спортзал, кіно- та актовий зал, працює музичний керівник. Проводимо також майстеркласи із приготування їжі, деколи їздимо в розважальні центри до Чернівців. Є багато місцевих екскурсій. Дітям тут цікаво, адже до цього вони ніколи не були в горах, – розповідає А. Трохименко. – Коли ми лише приїхали, багато дітей запитувало: "Чи далеко тут метро?" Потім звикли, познайомилися з селом і зараз почуваються дуже комфортно. Та деякі все ж хочуть повернутися, бо в Харкові залишилися друзі, родичі. Домівка є домівка.
На подвір’ї центру є два дитячі майданчики, де діти можуть погратися. Там дві великі ковзанки, пісочниці, гойдалки. Поки ми обдивлялися територію, п’ятеро діток не гралися, а прибирали на майданчиках.
– Зазвичай я граюся на цьому майданчику, проте сьогодні з друзями вирішили прибрати на подвір’ї. Мені тут дуже подобається, у нас гарні вихователі, директорка. А ще тут дуже гарно, бо є гори, – розповідає 10-річний Артур.
За малими працівниками спостерігає вихователька.
– Діти зранечку прокидаються, застеляють ліжечка, прибирають у кімнатах, одягаються та снідають. Потім ідуть до місцевої школи. Після школи обідають і гуляють. По обіді вчать уроки, а далі розважаються. Наші вихованці дуже талановиті. Вони люблять малювати, займаються бісероплетінням, танцями, декламують вірші. До того ж центр дав нам робочі місця, бо в селі важко працевлаштуватися, – каже жителька села Банилів-Підгірний, вихователька середньої групи Оксана Нагорська.
Директорка проводить мене в кімнати для навчання, де розмістили по 8-10 парт. Далі заходимо в кімнату розваг. П’ятеро дітей, не звертаючи на мене уваги, дивляться мультик. У кімнаті чимало іграшок, книжечки.
Прямуємо в їдальню, де п’ять разів на день дітки харчуються.
– Для діток готуємо меню від Євгена Клопотенка. Найбільше вони полюбляють їсти вареники з капустою та м’ясом, супи, борщі, фрукти. На сніданок зазвичай у нас молочна каша, салат, фрукти. На обід варимо супи або борщ, картопляне пюре або рис з котлетами. На вечерю може бути щось рибне, як-от, котлети чи риба в соусі бешамель. На полуденок можемо приготувати якусь випічку, пудинг, сирники. Що діткам подобається, те й готуємо, – говорить місцева жителька Антоніна, яка працює на кухні.
Прощаємося з директоркою та персоналом. Коли виходжу, чую як малеча, яка грається на майданчику весело кричить мені: "До побачення!".
Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
