Ніна Кобзар – завідувачка відділу організації трансфузіологічної допомоги в Чернівецькому обласному центрі служби крові. Жінка 52 роки присвятила улюбленій роботі.
"Я не можу жити без праці, люблю допомагати людям", ‒ відгукується про свою роботу Ніна Пилипівна, пише molbuk.ua
Жінка родом із Хмельниччини. Навчалася в Чернівецькому медінституті. Працювати у медичній сфері її надихнула мати, яка була медсестрою у райлікарні.
"Думали, що я "білоручка"
‒ Мама була для мене прикладом, я часто приходила до неї на роботу і спостерігала за її працею, ‒ розповідає Ніна Кобзар.
Крім науки, жінка активно займалася велосипедним та лижним спортом, туризмом, баскетболом, волейболом, плаванням, навіть здала норматив на майстра спорту зі спортивної гімнастики.
‒ Під час складання державних іспитів у медінституті я вже встигла стати мамою, народила донечку. Мій чоловік працював льотчиком, добре заробляв, проте сидіти вдома я не могла. Пішла в управління охорони здоров’я, де запропонували вакансію в обласному центрі служби крові. Тодішнє керівництво мене недооцінювало, вважало, що я "білоручка", ‒ ділиться пані Ніна. ‒ Та вже після двох робочих днів у центрі мене скерували до Львова на фахові курси. Там я навчилася виготовляти препарати крові. Днями й ночами ми вивчали інформацію, щоб набити руку для досконалого створення препаратів.
‒ Коли я в роботі, то краще почуваюся. Усі 52 роки працюю за одним принципом: завжди кажу колегам: "Уявіть, що ви це робите для свого родича або ж для себе. Ви не знаєте, що з вами буде завтра. Кожне життя має бути врятоване", ‒ каже медикиня.
Працює вдень і вночі, аби допомогти людям…
‒ Сьогодні умови праці у центрі, звісно, кращі, ніж були колись. У тодішні часи в нас була тільки одна центрифуга на чотири флакони для плазмоліфтингу, що вміщала кров двох донорів. Зараз сучасні центрифуги вміщають кров дванадцятьох донорів, ‒ розповідає пані Ніна.
У свої 78 років Ніна Кобзар і не думає йти з роботи.
‒ У мене немає відчуття втоми від роботи. Можу працювати вдень і, якщо потрібно буде, то і вночі. Трапляються різні випадки. Бувало, що вже не раз викликали вночі на роботу, забирали на "швидкій" і везли до лікарні, щоб зробити призначення щодо переливання крові, ‒ зазначає пані Ніна. ‒ Якось перед Великоднем ми з чоловіком пекли пасочки. Приїхала швидка допомога, і мені сказали, що я негайно повинна їхати до пологового будинку. Розуміла, що від мене залежить життя людини. У такі моменти сльози важко стримувати, навіть одна хвилина є цінною.
Ніна Кобзар вважає, що донором має стати кожна людина.
‒ Кров потрібна завжди. Ми просимо, щоб люди активно ставали донорами. Хоча б двічі на рік здати кров не завадить. У перші дні війни щодня приходило близько 200 людей. Ми їх записували як донорів і попереджали, що викличемо згодом знову. Люблю свою роботу, бо тут я є корисною для людей, ‒ усміхається Ніна Кобзар.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
