RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Він+Вона | ПРО ЧЕРНІВЦІ | | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |


Колишній чернівчанин Яків Вайнштейн, який живе в Ашдоді, передмісті ізраїльського Тель-Авіва, поділився спогадами про старі Чернівці.

Про це йдеться у публікації газети "Молодий буковинець".



Він колишній будівельник, а нині очолює в Ізраїлі чернівецьке земляцтво.

Яків покинув Чернівці в березні 1997 року, а востаннє побував у місті свого дитинства та юності у 2012 році. Він народився у 1943-му, тож добре пам’ятає Чернівці в післявоєнний період.

"Добре пам’ятаю, якими були будинки у центрі Чернівців наприкінці 40-х – на початку 50-тих років. Ми жили на вулиці Ворошилова, яку пізніше перейменували на Інтернаціональну (нині вулиця Яремчука, - авт). Ми з мамою або бабусею ходили на базар через вулицю Карла Маркса (нині Кафедральна, - авт.). Пригадую ті будинки, німецькі написи літерами величиною в метр. Що там було написано, досі не знаю, – ми тоді у школі вивчали французьку".

"Чернівці до мого останнього візиту в місто дуже змінилися, – каже Яків. – Наприклад, найголовніша вулиця Кобилянської. Я пам’ятаю, що раніше там можна було їздити авто в двох напрямках. Потім зробили односторонній рух: з Центральної площі у напрямку до вулиці Шевченка не пускали автівки".

Яків Вайнштейн зі своїми батьками на вулиці Кобилянської в 1949 році.


"У 2012-му році трохи сумно було дивитися на зміни. Бо я звик до того вигляду цієї вулиці, який вона мала у роки мого дитинства, – розповідає ексчернівчанин. – Мене також негативно вразило, що демонтували ринок навпроти філармонії. Дуже шкода, бо багато спогадів залишилося, пов’язаних із площею і ринком".

"Коли з мамою ходили на Руський базар, там завжди було дуже багато людей. Життя буяло! А коли я ходив на кладовище у 2012-му, помітив, що на тому місці майже нікого не було. Неприємно це вразило. Там колись така барахолка була!...".

Якими були ринки

"Наприкінці 40-х багато жінок приїжджали з Магали, щоб продати домашню продукцію – кукурудзу, картоплю, яйця... Як зараз пам’ятаю: продавали ще домашнє масло. Воно було загорнуте в листя лопуха. Так краще зберігалося. А бринзу продавці приносили загорнутою в марлю", – розповів Яків Вайнштейн.

"А ще ці жінки ходили по домівках чернівчан, – продовжує він. – До нас додому, наприклад, приходили постійно. Вони знали вже, що тут є постійні покупці. Коли ми з братом заходили додому, бабуся казала: "Прийшла Рахіра!". Бабуся завжди жартувала з нею: "Буна диминяца! Давай будем меняться!" Як правило, ці селянки ходили без взуття, бо не мали грошей на нього. Дехто ходив босоніж навіть взимку. А деякі – в калошах. А морози в ті роки були сильними – градусів 20-25".

Про вивчення мов у школі

"Я пішов до школи у 1950 році. Тоді всі в місті розмовляли російською, – говорить пан Яків. – У нашому класі було кілька хлопчиків-українців. Але батьки записали їх до російської 26-ої школи, хоча в місті були й українські школи. Наприклад, 27-ма на вулиці Руській. Незважаючи на це, у школі вимагали добре знання української мови. Я досі вдячний вчителькам за те, що прищепили мені любов до української. І я вважаю її своєю рідною мовою. Я дуже хотів би на такому ж рівні знати єврейські мови (ідиш та іврит), але в моєму віці про це можна тільки мріяти".

Група вчителів середньої школи №26 Чернівців


Як розважалася молодь

"У 50-ті роки школи Чернівців були розділені – окремо для хлопчиків та окремо для дівчаток. Я вчився спочатку в 26-тій чоловічій середній школі. Вона знаходилась на розі нинішніх вулиць Шевченка та Головної, – говорить пан Яків. – По проспекту Сталіна (колишня назва частини вулиці Головної, - авт.) ходив трамвай. Він курсував від Рогатки, де був аеродром, до залізничного вокзалу. Що наші пацани робили? Збивали горіхи у зеленій шкаралупі, чистили, від чого руки ставали чорними. Коли першого вересня всі приходили в школу, то хизувалися, показуючи долоні. У кого вони були чорнішими, той і перемагав".

"У ті роки мати ніж – було розкішшю, – пригадує колишній чернівчанин. – Але ми знаходили можливість викрутитись. Знаходили товсті цвяхи, клали їх на рейки. Трамвай проїжджав і розплющував той цвях, після чого він ставав плоским. Нам залишалося тільки його заточити. Тротуари на вулицях були з кам’яних плит. На них дуже добре було заточувати залізо. Тому, вже маючи такий ніж, ми легко відкривали горіхи і діставали ядро. Назбиравши цих горіхів, закидали за майку. І з повними пазухами сідали у дворику і їли".

"Популярними були різні дворові ігри. Скажімо, грали в "Пекаря", збиваючи палками консервні банки. Хто був найбільш влучний, отримував право просунутись далі та ставав "офіцером", "генералом"...

"Створювали дітлахами і самокати, – продовжує Я. Вайнштейн. – Просто збивали їх із дощок, а колеса були із підшипників. Пригадую, як вулицею Руською згори донизу всі пацани котилися на цих самокатах... Такий шум стояв – бо їздили по бруківці. Вгору, звісно, треба було штовхати той самокат".

Про службу в армії

"У жовтні 62-го року я був признаний на службу до Радянської армії. Потрапив до Шепетівки на Хмельниччині, – каже Яків Вайнштейн. – Загалом усі роки перед Ізраїлем я прожив в Україні, і дуже радий із цього. У Росії я був усього дев’ять днів у відпустці з дружиною в Ленінграді. Один раз було відрядження до Москви, і одного разу – до Смоленська. Більше там бувати не довелося. Так ось, старшиною нашої роти був старшина Безштанько. Він дуже любив, коли на вечірній прогулянці ми співали українські народні пісні. Наш призов був чернівецький, попередній – з інших областей України, і всі, звичайно, знали ці пісні і з любов'ю їх співали".

Хто був першим водієм у Чернівцях

"Я, мабуть, останній чернівчанин, який його бачив і чув, – каже пан Яків. – Мій батько був водієм. Працював то на автобусі, то на вантажівці, то на таксі. Диспетчерська таксі була на Радянській площі (зараз Соборна, - авт.). Мені треба було тоді поїхати в Сторожинець, бо після закінчення будівельного технікуму на вулиці Котовського (нині вулиця Доброго, - авт.) мене скерували туди на роботу, на будівництво. Іноді я їздив туди автобусом. Іноді батько знаходив когось із колег, які мене з собою брали. І ось я підійшов до диспетчерської. Батько стояв в групі водіїв. У цій групі стояв один старий чоловік середнього зросту, з дуже великою бородою, як у Карла Маркса. Батько каже: "Це дядя Саша – найперший водій у Чернівцях". Він справді був першою людиною, яка керувала автомобілем у міста. Що то за автівка була, не знаю. Але це дуже яскравий спогад".

Яків Вайнштейн разом із своїм дідусем на демонстрації в центрі Чернівців (приблизно 1953 рік).


Чи були утиски євреїв

"У Чернівцях я не відчував утисків. Хоча вони були у всьому СРСР. Скажімо, деякий час мені довелося працювати у Сімферополі. Я хотів з однієї роботи перейти на іншу. Коли заповнив листок у відділі кадрів, начальник відділу прочитав і сказав: "Ага, єврей! А ми на цю посаду взяли іншу людину".

А ось моя тітка, яка у 1952 році закінчила Чернівецький університет, не змогла отримати червоний диплом, хоча всі роки вчилась на "відмінно" й отримувала сталінську стипендію. "Завалили" її на іспиті з марксизму-ленінізму. А ще в ті часи було гоніння лікарів-євреїв. Вигадували, що євреї труять радянських людей", – сказав Яків Вайнштейн.

Як зустрічаються колишні чернівчани в Ізраїлі

"У 1999 році я організував чернівецьке земляцтво в Ізраїлі і досі керую ним, – розповідає чоловік. – До нього входять колишні чернівчани із 23-х міст Ізраїлю. Спільнота складається із 250-ти осіб. У перші роки активність була дуже високою. Всі хотіли зустрічатися. Всі згадували, хто з ким вчився і де працював та дружив. Але з роками всі ці інтереси ослабли. Зараз зустрічі чернівчан відбуваються раз на рік – в першу суботу травня. Вони відбуваються у парку міста Рамат-Ган".

Зустріч чернівчан у Ізраїлі.


Про сучасні Чернівці

"Активно спостерігаю за життям Чернівців, – розповідає пан Яків. – Дуже хвилювався, коли дізнався, що місто чи не найбільше постраждало від коронавірусу в Україні. Але вражає та радує, яке насичене та цікаве єврейське життя відбувається зараз у Чернівцях та по всій Україні. За радянської влади такого не було і не могло бути, навіть мріяти про таке було б безглуздо і наївно! Таке може бути лише у демократичній та незалежній країні, якою є Україна".

Яків Вайнштейн.


Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
9-01-2022, 12:18
Коментарів 0 Переглядів 3 547

Теги -

На опублікованих фото видно, що дерево вирвало із корінням.
Заразність "Омікрона" вища за інші штами
З кожним днем зростає завантаженість ліжок з киснем
• Новини партнерів





ФОТОРЕПОРТАЖ Переглянути всі фоторепортажі
Вибухом пошкоджено вікна двох суміжних квартир та двері в під'їзді


«Маю юридичну освіту, а працюю в Польщі» Блог Анни Семьонової
Що ж наші заробітчани думають про політичну ситуацію в Україні
А де ж батько нації? Блог Ярослава Волощука
Події у Казахстані викликають дуже багато запитань
«Не видно просвіту…» Блог Надії Будної
На зупинці громадського транспорту люди обговорюють одну з найболючіших тем – плату за комунальні послуги.
загрузка...
ВІДЕО Переглянути все відео
Буковинці Москаль і Мазурашу влаштували словесну перепалку через черевики, в яких "слуга народу" прийшов на прямий ефір телеканалу Ахметова.

Чого досягнуто цією крутою командою за попередній рік, якими перемогами він був багатий і що нового тут з’явилося у 2021-му – далі.

"АТБ" допомагає привітати дітей-сиріт із прифронтових регіонів України.

Про команду цих крутих фахівців ми уже неодноразово писали, але для тих, хто досі про них не чув або саме шукає надійних спеціалістів, яким не страшно довірити своє майно, ще раз коротко розповімо про їхню роботу.

Що означає, як впливає на смак і аромат, чому саме “живе” пиво вважається справжнім та як його варять? - розповідають пивовари "Опілля" найбільшого виробника пива на Тернопільщині, що має 170-річну традицію пивоваріння.

Як має смакувати класичне якісне європейське експортне пиво?

Якщо ви досі не знаєте, де можна смачно, ситно і безпечно перекусити на околиці Чернівців, то спішимо повідомити що нещодавно відбулося відкриття кафе "Автостоп"
• Теги