Олена Глевська працює директоркою Центру дозвілля дітей та юнацтва парку імені Юрія Федьковича вже понад 50 років. Прийшла сюди ще 17-річною дівчинкою, та й так і залишилася.
Про це йдеться у публікації "МБ", пише molbuk.ua
Олену Федорівну дуже цікаво слухати, адже вона стільки знає про минуле Чернівців і, зокрема, парку імені Федьковича. Очолює його ще з 1976-го року. Хоча потрапила сюди майже випадково.
"Тимчасово прийнята по сьогодні"
"Я народилася в Чернівцях. Тут народилися і мої дві доньки та 5 онуків – четверо хлопчиків та одна лапонька-внучка, – усміхається пані Олена. – Я щаслива мама і бабуся, маю заради кого жити. А ще мені дуже пощастило з роботою. Дуже її люблю. Цей парк – для мене все. Прийшла сюди 17-річною дівчинкою. Як сьогодні пам’ятаю, це було 12 жовтня 1970-го року. Колись мріяла стати вчителькою. Проте, коли вступала до університету, не пройшла за конкурсом. Тож пішла на роботу в парк культорганізатором. Паралельно відвідувала підготовчі курси в університеті. Потім вирішила обрати вечірню форму навчання. Бо вже почала заробляти, отримувала 62 рублі 50 копійок на місяць. Це була непогана сума на той час. Так працювала і паралельно здобувала освіту вчительки географії.
Потім молодий директор, який тут працював, вирішив звільнитися і попросив мене заступити на його посаду. Я спочатку відмовлялася, адже в ті часи керівники установ мали бути членами компартії. Я ж ніколи у партії не була. Коли мене запитали, чи хочу в партію, ухильно відповіла, що ще не дозріла. Не хотілося мені туди. Так склалося, що навіть у комсомолі не була. Бо у школі певний час мала "трійку" з одного-єдиного предмету – російської мови. Та ще й у своєї класної керівниці. Комсомольці ж, як вважалося, не мають бути "трієчниками". Тоді вирішила: ні, то й ні. Якщо комсомолу заважає моя "трійка", нехай комсомол буде без мене. Потім мене автоматично в школі внесли якось у список. Прийшла сюди, а тут взагалі немає комсомольської організації. Потім мені виповнилося 28 років, і я зітхнула з полегшенням: для комсомолу стала вже "стара", і більше мене ніхто не чіпав.
Директоркою парку стала у 1976 році. Тоді мені було 23. У трудовій книжці записали, що мене на цю посаду прийняли тимчасово. І так цей запис у мене був десь років 30. Потім один грамотний чиновник побачив це і здивувався. Мовляв, як таке може бути, що людина працює 30 років "тимчасово"? Тоді видали новий наказ, але в трудовій цей запис так і залишився. Так я "тимчасово прийнята" по сьогодні…".
Петардою зірвали вбиральню
Історія парку імені Федьковича вельми цікава. Його посадили за часів імператора Франца Йосифа. До 1880-х років місцевість мала назву Панської гори, або Домника. Потім її перейменувала на Габсбурзьку височину. Також називали горою Габсбург, або в народі Гарбузовою. Румуни нарекли цей парк іменем Святої Єлени. За радянських часів його перейменували на Парк залізничників. А в 50-ті роки – імені Тараса Шевченка.
"Так він і називався до 90-х років. Потім чомусь вирішили перейменувати на парк імені Юрія Федьковича, а назву імені Тараса Шевченка присвоїти центральному парку. Нашої думки ніхто не спитав і навіть не поставив до відома. Про перейменування парку я, директорка, вже дізналася "по факту", – зазначає Олена Глевська. – При цьому в нас досі встановлений пам’ятник Шевченку. Виходить, пам’ятник Кобзареві, а парк імені Федьковича. Свого часу це погруддя хотіли перенести, але я не дозволила. Стоїть – то й нехай стоїть.
У 1993 році парк зняли з балансу управління освіти і передали управлінню культури. Тоді були дуже складні часи, грошей катастрофічно не вистачало. Тодішнє керівництво міста вирішило перевести нас на самофінансування. Яким чином ми могли себе утримувати? За рахунок чого? Та тут, як кажуть, допомогла біда. Зима 1995-го року видалася дуже суворою. Сніг випав ще у листопаді і лежав до березня. Оскільки фінансування на парк не виділяли, я лише намагалася підтримувати порядок. Та щодня виявляла нові збитки: там вікна розіб’ють, там двері виб’ють. Літній зал спалили. Розгромили все. Коли навесні станули сніги, тут був жах. Я не витримала і пішла до міськради. Вони вже й самі бачили, що треба виділити фінансування. Так парк почав оживати.
Догляд тут потрібен постійний. День не прибереш – і вже помітно. Ще й люди не вміють цінувати зроблене. Он, сьогодні за власні кошти придбала дві раковини для вуличної вбиральні. Адже вночі хтось підірвав унітаз петардою. Іншу раковину розбили пляшкою… Іноді аж руки опускаються від цього всього…"
Табір щодня відвідували півтори сотні дітей
Олена Федорівна вказує на недобудовану споруду поряд із приміщенням адміністрації.
"Вона стоїть у такому стані вже 16 років, – зауважує. – До кожної влади звертаюся, прошу допомогти, проте марно. У нас же, як бачите, немає приміщення. Тут, де ми зараз знаходимося, навіть газу немає. Як відрізали у 90-их роках, так із кінцями. Раніше ще хоч була пічка, то ми дровами палили. А потім дах перекрили, і вже й димарів немає. Кошти на ремонт приміщення, в якому ми знаходимося зараз, не виділяли. Бо вважали, що будуть робити капітальний ремонт, добудують нову споруду. То навіщо ж, мовляв, гроші даремно витрачати? Отак і чекаємо того ремонту роками. Взимку гріємося обігрівачами".
Директорка мріє побачити цю недобудову завершеною. Вона вже давно продумала, що буде всередині.
"На першому поверсі розташується великий рок-зал. Стіни всередині будуть заглушені, щоби гучна музика не заважала. Тут молодь проводитиме різні рок-клубні заходи. Також облаштуємо вбиральні, душову, роздягальню. А на другому поверсі дуже гарно, великі відкриті вікна з краєвидом на Рошу. Там можна було би проводити гурткові заняття з дітками, а також аеробіку для людей похилого віку. Сподіваюся, доживу до тих часів, щоби це все побачити…", – зітхає пані Олена.
Ще одна велика мрія директорки – відновити на території парку пришкільний денний табір, який тут діяв у 1970-их роках. У літній період він працював у три зміни, його щодня відвідували близько 150 дітей.
"Як би було чудово відновити цей табір! Це так було би зручно для молодих мам! – зауважує Олена Глевська. – Бо що ж робити влітку з дітьми? Віддати у табір із ночівлею не кожен відважиться, якщо дитина ще мала. А ось так, щоби зранку привів і після обіду забрав, – це ж би було суперово! Тут за дітьми колись дивилися вчителі, вожаті. Снідали, обідали, вечеряли у школі №9, яка поряд. Було весело. Діти дуже любили табір…"
"Такої ковзанки, як у нас, не було у всьому місті"
Колись на території парку було п'ять електричних атракціонів. Біля них розташовувались фігури ведмедів та оленів.
"У нас була дуже цікава повітряна карусель – такі летючі лавочки на ланцюгах. Позаду стояли ракети, виготовлені на машзаводі. З іншого боку – підвісні літаки – подарунок від "Легмашу". Навесні кожен завод ремонтував подаровані ним каруселі. Катання було безкоштовним. Також у парку знаходилася ігротека – склад різних ігор, які видавали відвідувачам "під підпис". Я мала журнал, в який записувала, що і кому видала протягом дня. Ігор було дуже багато. Велику популярність мали шахи. Чоловіки любили в них грати, посідавши на лавочки. Тоді в людей були інші інтереси. А зараз… Своїх онуків від гаджетів не можу відтягнути", – розводить руками співрозмовниця.
"А яка в нас ковзанка була! – провадить пані Олена. – Кращої, як у нас, не було в усьому місті. Робили ми її власними руками. Щойно випадав перший сніг, хутко виліплювали зі снігу борти, щоби вода не стікала. Потім заливали водою. Так само створювали і хокейний майданчик. Це дуже важка праця. Зате скільки втіхи було! Щодня тут каталося дуже багато дітей. Сім’ями приходили".
Тепер, зауважує директорка, сутужно з фінансуванням. Тож обходяться тим, що мають. Намагаються створювати якісь цікавинки з підручних матеріалів.
"Пощастило, що свого часу вдалося отримати спортивний майданчик для воркауту, – каже Олена Глевська. – Благодійники подарували також дитячий майданчик. Напередодні виборів представники однієї з партій посадили десяток катальп. Так ними тішуся, доглядаю, взимку закутувала, щоби не замерзли. Реставруємо старі каруселі, яким понад 70 років – човники, машинки, гойдалки. Якби не наші старання, їх би давно вже викинули на металобрухт. Можливо, знайдеться спонсор, який би захотів допомогти замінити бруски на дерев’яних підвісних лавочках? Їм уже стільки років, вони давно потребують оновлення. Будемо дуже вдячні всім за будь-яку допомогу. Тут все тримається здебільшого на ентузіазмі. Просто ми дуже любимо наш парк…"
м
[/center]
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
