Чернівчанин – провідний хірург 66 військово-мобільного госпіталю. Підполковник медичної служби Збройних Сил України, старший ординатор хірургічного відділення Чернівецького військового госпіталю Валерій Пастернак 37 діб разом зі своєю бригадою надавав допомогу пораненим в оточеному терористами Луганському аеропорту і дивом залишився живим.
Про це йдеться в публікації "МБ".
Нині наметове містечко 66 військово-мобільного госпіталю для бійців ЗСУ розгорнуто у Покровському на Донеччині. Воно діє з лютого 2015 року. За це період в ньому пролікувалося понад 40 тисяч військовослужбовців.
"Перебуваємо у бойовій готовності"
Уже третій місяць в госпіталі працює провідним хірургом Валерій Пастернак, з яким ми поспілкувалися по мобільному.
– Я тут вже вдруге. Зі мною приїхали з нашого Чернівецького госпіталю медсестра та анестезіолог. Перед цим ми здавали тести на коронавірус. І тут теж неодноразово здавали, – каже лікар. – Уперше я побував у Покровському в 2018 році. У 2014 року довелося під обстрілами "градів" надавати допомогу пораненим у Луганському аеропорту. Здається, є вже певний досвід. Та до цього не можна звикнути. Щоразу є страх, що не зможеш врятувати пораненого.
- Проте пам’ятаєш, що саме від тебе залежить його життя. Отож збираєшся із силами і намагаєшся зробити все, що можеш.
Насправді, жодного перемир’я немає. Бойовики постійно стріляють, нам привозять поранених. Звісно, з Луганськом 2014 року не порівняти. Та весь медичний персонал – лікарі, медсестри, санітари, водії санітарно-евакуаційних автомобілів – перебуває у постійній бойовій готовності. Раніше до нас зверталися по
допомогу також місцеві мешканці. Та через карантин нам заборонили їх приймати. У госпіталі є пересувна лабораторія, де роблять тестування, інфекційне відділення та діагностичні кабінети, щоби надавати допомогу пораненим, які можуть бути інфіковані коронавірусом.
На запитання, чи не хочеться додому в Чернівці, Валерій Іванович зізнався:
"Дуже хочеться. Сподіваюся, скоро повернуся. Перед Новим роком до нас приїжджали волонтери, привезли домашні страви. Ми поласували варениками. На Святвечір наші медсестри приготували 12 пісних страв, була навіть кутя. Ми гарно відсвяткували, згадали про рідних. Та все одно хотілося на Різдво бути вдома. Але я військовий лікар, тому знаю, що мене можуть будь-коли забрати на війну. В моїй родині були лікарі та військові, а я поєднав ці дві професії".
Кістку відтинав штик-ножем
Про липень 2014 року хірург досі згадує з болем, каже, що ніколи не зможе забути тих страшних 37 діб у Луганському аеропорту. За мужність він був нагороджений орденом Данила Галицького.
– Була створена лікарсько-сестринська бригада із п’яти працівників нашого госпіталю, яку доручили очолити мені. Нас прикріпили до Чернівецького десантного батальйону і відправили на Луганщину біля Орєхово. Потім відвезли в аеропорт, де відбувалися найстрашніші події. Ми уявляли, що їдемо на
війну, але що на нас там чекатиме, не знав ніхто, – зітхає Валерій Іванович. – Спершу ми розташувалися у медпункті пожежної частини. А коли в нього потрапив снаряд, перебралися в бомбосховище. Майже постійно були одягнуті в бронежилети, які важили 14 кілограмів, і каски, тримали біля себе автомати
Калашникова. Інколи вдавалося трохи подрімати. Харчувалися здебільшого сухпайками і продуктами, які привезли із собою. Інколи бійці пригощали нас гарячим супом. У першу ж ніч нас обстріляли з "градів". Пошкодили машини, поранили медсестру. Все горіло, дим стояв до неба. Це було справжнє пекло.
– Поранених було дуже багато. Траплялося, що за добу приймали до 40 бійців, – пригадує хірург. – Ми намагалися врятувати їм життя, зупинити кровотечу. Донорами для переливання крові були військові. Доводилося навіть робити операції – ампутувати ноги та руки. Ніколи не забуду, як відтинав штик-ножем стегнову кістку бійцеві "Айдару" Сергію Пандраку. Слава Богу, він вижив. Пізніше ми зустрічалися, подружилися. Дивувало, з якою стійкістю бійці
переносили муки і не втрачали патріотизму.
- Несуть військового з перебитою ногою, а він кричить: "Слава Україні!" Або зовсім молодий хлопець, якому ампутували руку, просить: "Не кажіть моїм хлопцям, щоб не втратили бойового духу".
Вивозили поранених під постійними обстрілами всім, чим могли, – КамАЗами, машинами швидкої. Весь аеропорт, всю нашу бойову техніку сепаратисти повністю знищили. Ми вибиралися з оточення під шквальним вогнем "градів", винесли всіх поранених.
Валерій Пастернак багато років працює у військовому госпіталі в Чернівцях. Зробив тисячі операцій, врятував сотні людських життів.
"Почуваюся щасливим і задоволеним, коли операція вдалася. І дуже хвилююся, коли в пацієнта виникають ускладнення. Тоді не можу ні їсти, ні спати, – зізнався хірург. – Не маю ні вихідних, ні свят. Інколи на роботі проводжу Новий рік, Різдво, Великдень. Але ніколи не пошкодував, що став лікарем. Люди
мені дякують після операції, впізнають на вулиці, вітають із Днем народження. Отримую задоволення від своєї роботи. Для щастя мені потрібно, щоб усе було добре і на роботі, і вдома. А ще хочеться, щоби нарешті закінчилася ця війна, щоби не було вбитих і поранених…"
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
