"Постійні крики та верески": журналістка "МБ" побувала в неблагополучних сім'ях

Репортерка "МБ" разом із головною спеціалісткою у справах дітей Чернівецької міської ради Лілією Рачковською та представницею ювенальної поліції Шевченківського відділу поліції Альоною Тодоріко побували в сім’ях, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Про це йдеться у публікації "МБ".



Загалом таких сімей у Чернівцях є 100. І алкозалежні, і наркозалежні. Саме таку сім’ю ми відвідали першою.

Біля дитячого візочка спить собака

Жінка – мати трьох дітей. Двічі була заміжня. Перший чоловік – за гратами. З другим розлучена. Жінка – наркозалежна. ЇЇ старший син живе з батьком, середуща дівчинка – із нею, а найменша донечка наразі проживає із її мамою. Приїжджаємо до жінки додому.

– Ось вікно панянки, – говорить Лілія Рачковська.

Вікно має старий та неохайний вигляд. На ньому брудні штори. Заходимо в під’їзд. Альона Тодоріко стукає у двері.

– Відчиняйте, вас турбує поліція,– говорить пані Альона.

Двері відчиняє молода жінка. На вигляд доглянута.

– Я на вас чекала, проходьте, – відповідає вона.

При вході скавчить собака, чути неприємний запах. У квартирі темно, тому прошу увімкнути світло. Бачу перед собою гору різного мотлоху. Все на купі. Біля дитячого візочка спить собака. Якісь дивні вузлики, дитячий одяг, дорослий. Вздовж однієї кімнати, де, напевно, була кухня, протягнута мотузка, на якій одяг та рушники. Випадково сперлась на стіну і забруднилася – в цьому домі ганчірку до рук давно ніхто не брав.

– Вона знов утекла, – каже пані, яка відчинила нам двері.

Як виявилося пізніше, це була тітка горе-матері. Дитини не було, тому що бабуся захотіла із нею прогулятися.

Як розповіла Лілія Рачковська, із цієї сім’ї планують вилучити дітей.

Неодноразово маленькі діти стають і свідками насильства в сім’ї. Як розповіла пані Лілія, на одну із таких сімей хтось поскаржився.

– Зараз їдемо за адресою, побачимо, що там коїться, – говорить Лілія Рачковська.

Дорогою розповідає різні історії із своєї практики.

– Найважче вилучати дітей. Там і крики, і плачі. Був один такий випадок, коли мама не хотіла виправлятися, і ми були змушені забрати дитину до притулку. Сльози дитини, прокльони матері… Це важко, – каже Лілія.

"Дістали ці сусіди!"

Приїжджаємо за вказаною адресою. Двері відчиняє жінка кавказької зовнішності. Це виявилася мати "голови сім’ї". Вийшов і чоловік, високий та широкоплечий.

– У нас є інформація, що ви б’єте дружину на очах у дітей, – каже Альона Тодоріко.

– Не б’ю я її, – відповідає чоловік.

– Ми можемо поговорити із дружиною? – запитує Альона.

– Зараз я її покличу, – відповідає.

Виходить жінка середнього зросту, не на жарт схвильована. Руки тремтять, боїться підвести очі догори.

– Скажіть, будь ласка, ваш чоловік б’є вас? – запитує Альона Тодоріко.

– Нііі, не б’є, ніколи такого не було, – каже жінка та прикушує нижню губу.

Поговоривши із ними, вже хотіли йти...

– Хочу поговорити із сусідами, – говорить Лілія Рачковська.

Спускаємося поверхом нижче. Дзвонимо у дверний дзвінок. Двері відчиняє жінка похилого віку. Запитуємо, чи раптом не чули якихось дивних звуків.

– Божеее, я втомилася вже з ними воювати! – каже старенька. – Постійні крики, верески, до другої ночі такий гвалт, не постійно, звичайно, але час від часу. Неодноразово викликала поліцію, та що з того!? Постійно летить там щось у них, не знаю, як із цим боротися, – скаржиться жінка.

Ми подякували цій пані, і пішли.

– За цією сім’єю будемо слідкувати, – каже Лілія Рачковська.

"Хочу позбавити свою доньку материнських прав"

Наступного дня – знову виїзд. Дітей залишила мати та поїхала в Іспанію. Дівчинці 16 років, хлопчику – п’ять. Проживають із бабусею. От ми і приїхали для того, щоби побачити, в яких умовах вони перебувають.

Приїжджаємо за вказаною адресую. Особняк. На вигляд доглянутий. Проходимо у двір. Альона Тодоріко стукає у двері.

– Відчиняйте, вас турбує поліція.

Двері відчиняє жінка.

– О, доброго дня, а ми обідаємо, проходьте, – запрошує вона.

Заходимо у дім. Бачимо, як апетитно хлопчик їсть рис із биточком.

– Добрий день, – каже він із повним ротом.

Проходимо у дитячу. У кімнаті діток два ліжка та столик. На столику лежить ноутбук.

– Тут робить домашнє завдання моя внучка, – каже жінка.

Будинок чистий. Як розповіла бабуся діток, вона хоче позбавити свою доньку материнських прав.

– Розумієте, вона дзвонить вряди-годи, вже не приїжджала сім місяців. Елементарно, аби піти в лікарню до стоматолога, потрібен підпис мами. Допоможіть мені, будь ласка, – каже жінка.

Лілія Рачковська пояснила, куди потрібно звертатися і яку документацію збирати.

– Ну що, Аню, готова далі їхати? – запитує мене Альона Тодоріко.

–Так, поїхали, – відповідаю їй.

"Від ранку з’їв два круасани"

Приїжджаємо. Мати-одиначка та п’ятеро маленьких дітей живуть в особняку. На вигляд хатинка стара та занедбана. Штукатурка відпадає. Вікна малі та брудні. Двері навстіж відкриті. Ми очікували побачити маму, але першими із дому вийшло двоє собак. Позаду них стоїть жінка, яка з двох боків тримає за руки двох хлопчиків.

– Добрий день, проходьте, – каже жінка.

З порогу помічаю миску. Там замочена у воді спідня білизна. У будинку – дві кімнати і кухня. Малеча зацікавленими очима дивиться на нас. Беру одного хлопчика за руку і проходжу в його кімнату. Там є два ліжка, грубка та шафа. Постільна білизна на ліжках брудна.

– Я тут сплю, – говорить хлопчик.

Запитую, що він їв сьогодні.

– Нуу, в школі з’їв два круасани, і більше нічого. Вчора мама варила суп, зараз буде готувати вечерю, – усміхнено каже дитина.

На момент нашого приїзду, це була 16:00, дитина від ранку з’їла лише два круасани. Роззираюся навколо і бачу плакат із надписом: "Синочку, вітаємо тебе із тринадцятиріччям".

– Я, мама та брати малювали його – для старшого брата, – пояснює хлопчик.

Дітки говіркі та щирі. Заходжу в іншу кімнату. Там старший хлопчик читає книгу. В цій кімнаті умови не кращі. Далі кухня. Невеличкий столик – брудний та липкий. Мама дітей так і простояла весь час, опустивши очі, і нічого не сказала. Побачивши ці умови, Лілія Рачковська розповіла, що діти переїдуть у соціальний центр "Я майбутнє України".

Довідка:
На обліку в службі у справах дітей Чернівецької міськради перебуває 100 дітей, які опинились у складних життєвих обставинах. Протягом 2020 року близько 20 дітей були залишені батьками або перебували в небезпеці.

На території Чернівців діє центр соціально-психологічної допомоги за адресою: вулиця Білоруська, 22 та кризовий центр "Місто добра" на вулиці Кобзарській, 58, де можуть до трьох місяців проживати матері з дітьми, які опинились в складних життєвих обставинах. Також є центр матері та дитини на вулиці Луковецькій, 2-4, де мами з новонародженими дітьми можуть жити до 1,5 року дитини, це все безкоштовно.



Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram