Лікарі з різних медичних закладів Чернівців, які щодня стикаються з хворими на COVID-19, розповіли, як їм доводиться працювати і про що найбільше мріють у нинішніх важких умовах роботи.

Відверті історії трьох буковинських медиків.



"Потрібно один одному допомагати, а не ускладнювати"

Із терапевтом міської поліклініки №1 Аліною Пелепчук спілкуємося лише після 19 години. Вона приймає в амбулаторії на Калічанці.

Лікарка зізнається, що з пацієнтами на зв’язку практично цілодобово, і вже не дивується дзвінкам о першій чи третій ночі. Її кілька хворих мають підтверджений діагноз COVID-19. Ще десять пацієнтів лікуються від пневмонії.

Зізнається, що в роботі найбільше "дістали" різні бюрократичні нюанси щодо хворих з коронавірусом. А після того, як одного зі своїх складних хворих із коронавірусом вона влаштовувала у лікарню п’ять годин, жінка не витримала і про робочі моменти розповіла у соцмережах.

“До мене на прийом прийшов чоловік, який живе недалеко від амбулаторії. Це було о десятій ранку. Я побачила, що його стан важкий. Коли прослухала, почула пневмонію. Звісно, одразу викликаю швидку допомогу. А там пояснили, що потрібно домовитись із приймальним відділенням лікарні про дозвіл на госпіталізацію. Подзвонила у приймальне відділення міської лікарні №1. Відповідь колеги: "Без рентгенологічного підтвердження пневмонії не даємо дозвіл на госпіталізацію". Намагаюсь пояснити, що до поліклініки, де можна зробити рентген, три кілометри, і пацієнт у такому стані просто не дійде... Крім того, чітко прослуховується пневмонія. Але там вимагали рентген. Хоча у самій лікарні рентген є”, - розповідає Аліна Пелепчук.

Щоби хворий чоловік зміг добратися до лікарні, довелося викликати... таксі.

“Вирішую, як хворий чоловік, повинен потрапити до поліклініки зробити рентген. Подзвонила керівництву поліклініки, щоби попросити машину. Але виявилося, що водій захворів і нема на чому везти. Що робити із пацієнтом, щоб він не вмер? Мені навіть страшно про це говорити..., але вирішили викликати таксі. І лише так він зміг добратися до поліклініки. Парадокс цієї ситуації, що я, лікар, повинна стояти і дивитися, як важкохвора людина викликає таксі для того, щоби зробити рентген”, - обурюється лікарка.

У поліклініці чоловіку зробили рентген, який підтвердив пневмонію... І тест на коронавірус зробили: “позитивний”.

“Знову викликаю швидку допомогу, виклик прийняли, але зазначили, що будуть не раніше, ніж через годину. У цей час хворий чекав в ізоляторі в поліклініці. О 15.10 він був у машині швидкої... Якби у лікарні, де є можливість зробити рентген, не вперлися у те, що потрібно зробити у поліклініці, госпіталізація цього чоловіка зайняла би годину, а так це тривало п’ять годин. А людина могла би й померти за ці 5 годин”, - каже пані Аліна.

Лікарка дуже сподівається, що подібні проблеми будуть вирішуватися.

“Коли я написала про це в соцмережах, не боялася реакції начальства. Вони навпаки мене підтримали. Після допису в кінці вечора мала бесіду з працівниками швидкої допомоги, що проблему потрібно вирішувати. Дуже сподіваюся на це. Потрібно допомагати один одному, щоби пацієнт швидше потрапляв у лікарню у важкому стані. А не ускладнювати роботу”, - каже Аліна Пелепчук.

Хворий чоловік, про якого розповідала пані Аліна, одразу потрапив у реанімацію. За кілька днів у лікарні він, на жаль, помер.
Про те, що лікарі у постійній небезпеці свідчить і той факт, що з пані Аліною говорили у п’ятницю. А вже у понеділок, 11 травня, їй довелося піти на карантин, бо в колеги, яка працює разом із нею у кабінеті, виявили коронавірус. Жінка чекає результатів аналізів і хвилюється, щоби не захворів ніхто з родини.

"Лікую рідну бабусю"

Дмитро Білоус – завідувач відділення анестезіології у міській лікарні №1. Тут лікують найважчих хворих із COVID-19.

Говоримо з Дмитром о 20.00, він їде на роботу. Самоізолювався від родини.

"Батьків бачу через вікно. Вони підгодовують смаколиками, але приносять їх і залишають на відстані", – розповідає Дмитро.

Чоловік згадує, що перший місяць лікарі вирішили працювали вахтовим методом, але ще не було такої кількості пацієнтів.

"Тоді цей метод спрацював, бо з дев’яти лікарів нашого відділення інфікувалося троє. Це ті лікарі, які першими прийняли бій, коли ще була нестача захисного одягу. Коли ще не розуміли, що будь-який пацієнт може бути потенційно інфікованим. Потім кількість пацієнтів почала збільшуватися. Ми від нього відмовилися. Важко", – зізнається Дмитро.



Кількість летальних випадків у лікарні збільшилася в рази. Минулого року за рік померла 21 людина, а зараз таку кількість мають за місяць.

"Змінилася моя зона комфорту, – продовжує Дмитро. – З одного боку, щодня одне й те саме, а за іншого, день на день не схожий. Ніби спокійний день, у відділенні п’ять хворих. А вже за годину маємо ще п’ять хворих. Причому швидка везе один за одним.

Ми працюємо, бо розуміємо, що пацієнтами може бути хтось з наших рідних. Нещодавно до лікарні потрапила моя рідна бабуся. У її будинку коронавірусом захворіла сусідка. А згодом захворіла і бабуся. Потрапила до лікарні з ураженими легенями на 75 відсотків. Вдалося врятувати".

За два місяці лікарі вже звикли до захисних костюмів.



"Одягаємо костюми на 5-6 годин. Вже навіть маємо з чого вибрати. Але все одно у них спекотно, важко дихати. Щоправда, ми вже адаптувалися, окуляри натираємо мийним засобом, щоби вони не пітніли", – каже Дмитро.

Дмитро згадує про своїх пацієнтів і намагається це робити з позитивом.

"У нас був пацієнт Георгій Іванович. Він одним із перших до нас потрапив. Важко перебігала хвороба. Ми були на межі. Але його вдалося врятувати. Кожен врятований пацієнт – наш успіх, бо це титанічна праця, – розповідає Дмитро. – Але, на жаль, не обходиться без неприємних ситуацій. Нам не вдалося врятувати чоловіка нашої медсестри. Боролися до кінця. Ми зняли його з апарату ШВЛ, а через два тижні сталася повторна хвиля інфекції".



Дмитро Білоус на роботі щодня, без вихідних. Тому мріє про відпустку.

"Вчора вийшов трохи на озеро на вулиці Комарова. Посидів наодинці, подумав, – розповідає лікар. – Треба змінювати цю картинку. Вчора був важкий день, втратили трьох людей, і це мене гнітить. Хочу, щоби це все закінчилося, щоб повернутися у звичний ритм роботи. А ще найбільше мрію про відпустку, хоча би на тиждень – десь у гори чи в Трускавець".

"Хочу зняти захисні костюми"



Завідувачці вірусологічної лабораторії Чернівецького лабораторного центру Оксані Кіріяк з роботи іноді доводиться повертатися о першій ночі. У такому режимі вона працює вже два місяці.

"19 березня наша лабораторія почала робити перші дослідження на коронавірус. Робочий день у лабораторії починається з 8.30, а закінчується, як у кого. Доки прочитаю та проаналізую всі результати, то це може бути і до 11 ночі. Були дні, коли виходила з лабораторії о першій, – розповідає Оксана Іллівна. – Діти кажуть, що мене вже давно не бачили. На роботу йду, вони сплять, а з роботи приходжу, вони вже сплять. Та й по телефону немає часу розмовляти. На вихідних було трохи менше зразків, то була можливість піти додому, поспілкуватися з дітьми. І головне – щось їсти приготувати".

Зараз у лабораторії працює 12 людей. До епідемії тут працювало семеро – з 8.30 до 16.30. Про такий графік тут вже й забули.



"Тестування – це виснажлива робота. Постійно сидимо у захисних костюмах, респіраторах, екранах, бахіли. Дихати важко, спекотно. Тому дівчата працюють позмінно, змінюють одна одну в боксах. Ще одна лаборантка іноді приходить нам на допомогу з діагностичного центру, – пояснює Оксана Іллівна. – Щодня в середньому робимо по 480 аналізів. Нам з інших областей телефонують і запитують, як ми так справляємося.



Будь-який етап дослідження нелегкий, робота кропітка. 2,5 години треба сидіти в одному положенні у боксі, руки постійно працюють, втомлюється спина. В ПЛР-боксі теж постійно зігнутий. Лунки, куди капають зразки матеріалу, дуже маленькі. Їх 96 на одному планшеті. Часом очі болять від того, що постійно зосереджений. Хочу повернутися до звичного графіка роботи, щоби можна було зняти захисні костюми і просто працювати у халатах. А ще дуже мрію про відпустку..."

Текст написаний в рамках проєкту Coronavirus Survival Kit for Media від Media Development Foundation. Проект реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program. Погляди, викладені у цьому матеріалі, належать авторам і не відображають офіційну позицію МЗС Чеської Республіки.

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram