У підсобному приміщенні на Роші у вільний від основної роботи час майстер збирає сокири і колуни, а ще реставрує колекційні екземпляри епох скіфів, Київської Русі та пізніших.
Чоловік збирає меблі, це його основна робота. А у вільний від роботи час у майстерні виготовляє сокири. Це і гарне хобі, і прибуткова справа, йдеться у публікації газети "Молодий буковинець".
"Хороший колун – це річ!"
– Років зо п’ять тому в мене з’явилася буржуйка, і дрова стали актуальними, – каже Володимир Гонтарюк. – У дитинстві, коли жив із дідом та бабою, бачив, що вони рубають дрова чим попало. Проста радянська сокира робила свою справу, але більше муки було, ніж користі. Коли вже пізніше я свідомо підійшов до цього питання, то зрозумів, що треба брати колун. Так вийшло, що першим моїм колуном випадково стала колекційна російська "Монтана". Придбав його на блошиному ринку. Згодом віднайшов у Сумах на машзаводі одного чоловіка, який кував заготовки для колунів, і придбав у нього кілька штук на пробу. Далі болгарку в руки – і пішла творча фантазія. Зробив щось схоже на відомий шведський бренд Grand For Brooks: до важкої голови прикріпив ручку довжиною 95 сантиметрів – і горіховий ковбок за якихось три хвилини розлетівся "на катрани". Тоді й зрозумів, що хороший колун – це річ!
– Для того, щоби зробити колун, треба спочатку взяти металеву голову, зачистити її,– продовжує майстер. – Ну, і, звісно, топорище! Якщо людина хоче, щоб було дешево, робимо з бука. Воно непогане, але крихке, найкрихкіше з-поміж інших. Найкращі топорища ж роблять із клена і явора. Ясень теж хороший, граб непоганий, але має віддачу на руки. Матеріали для своїх сокир купую в постачальників, але буває, що й замовляю через інтернет. Історичні ексклюзивні сокири періоду скіфської культури чи Київської Русі мені приносять на реставрацію колекціонери. Та переважно роблю колуни, – каже Володимир. – Все решта – реставрація старих сокир. Дуже старі сокири, особливо скіфського періоду, для мене не дуже цікаві. Коли її береш до рук, то розумієш, що у наш час працювати нею неможливо. Вони не функціональні, можна хіба що повісити вдома на стіну і милуватися. Більш цікаві бойові сокири періоду Київської Русі.
Вони мають особливий всад – "метелик", а отже, коли забивається топорище, його клинити вже не треба, бо воно має ефект зубів щуки: туди входить, а назад – ні. Старовинні сокири приносять колекціонери. Це і екземпляри скіфської культури, і черняхівської, хазарські сокири, і так звані "казаки". Останні – наймолодші. Це семисоті роки нашої ери. Вони вже схожі на сучасні сокири.
"Бартка – це і зброя, і тростина"
– Наразі хочу спробувати робити гуцульські бартки, – каже майстер. Хочу і собі зробити, щоб ходити в ліс по гриби у горах, як щирий українець. Це потужна сокира, яка є бойовим чеканом. Отож це є зброя. Та зараз бартка – це просто тростина, яка має національний колорит, це ціпок, на який спираються під час ходьби. Якщо проаналізувати глобально, то на Буковині, в Польщі, Угорщині були бартки. Тільки у поляків це була ціпага, в угорців – фокаш, але це все одно різновиди бартки. Гуцули облюбували цю сокиру, бо живуть у гірській місцевості, де ходити небезпечно, і тому у нагоді стає бартка. Справжня бартка має шпиль, який забиваєш у землю – і маєш чітку опору. Бо якщо йдеш кам’янистим схилом, і нога зривається, можна покалічитись, тому бартка рятує життя.
– Сокира для мене – гарний помічник,– резюмує Володимир Гонтарюк. – Це і гарний по духу інструмент, який заряджає хорошим настроєм. Якщо йду десь до лісу на шашлики, ніколи не купую сітку з дровами. Беру з собою тільки сірники і сокиру. Сокира має працювати, це її завдання.
Поради майстра
"Усім, хто бажає придбати сокиру, треба знати, що вона має бути правильної форми: саме кування голови має мати хорошу геометрію, – каже Володимир Гонтарюк. – Звичайні радянські сокири я би не купував, бо вони неправильної форми. Всі радянські сокири мають форму часів російського царизму: широкий всад, а далі рівненьке і завужене лезо до кінця. Всі європейські сокири мають пласкі вушка, у формі букви "Д" або еліпса, і скидаються на сплющений колун, а така сокира значно краща. Також треба звернути увагу на довжину топорища. Якщо голова важить 600-800 грамів, то топорище має бути пів метра, а якщо голова більше кілограма, топорище має бути 60-80 см. Дуже важливий і кут нахилу. Коли купуєте сокиру, просто прикладіть лезо і п’ятку топорища до рівної поверхні. Коли сокира ідеально зібрана, вона має бути схожою на цифру сім. Правильно колоти дрова треба, як сапати, – зверху вниз. На обух можна бити тільки тоді, коли удар горизонтальний, паралельно до землі, інакше можна поранити руки і зламати сокиру. І в жодному разі не мочити сокиру у воді, бо відтак вона зсохнеться!
З досьє "МБ"
Володимир Гонтарюк, 33 роки. Навчався у Чернівецькій художній школі. Закінчив ВПХУ № 5, де навчався художньої різьби по дереву. Насаджувати і клинити сокири навчився самотужки в 29 років. Наразі зібрав понад 150 сокир.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
