Невідома Буковина: таємниця цісарських дзвонів

У Чернівцях проживала родинна династія ливарників-дзвонарів Гайбів. Їхні вироби звучали в багатьох чернівецьких та буковинських церквах.

Засновником чернівецької династії ливарників-дзвонарів став Андреас Гайб. У 1854 році він відкрив першу на Буковині ливарню дзвонів. Вона розташовувалася в районі нинішніх провулків Індустріальний та Складський.



Якість виробів ливарні була такою високою, що вони швидко здобули визнання і славу. Андреас Гайб був радником Буковинської палати торгівлі та ремесел, очолював експертну раду з ливарних робіт і обробки металу.

Отримав золоту медаль короля

У січні 1862 року дзвони із ливарні Гайба встановили на кафедральному соборі та церкві Святої Параскеви. На початку 1882-го вони сповістили про освячення нової Семінарської церкви Трьох Святителів митрополичої резиденції.

Чернівецькі дзвони ливарної фірми Гайба стали візитною карткою крайової промисловості та ремесел. Їх виставляли на австрійських і міжнародних виставках. Вони здобували престижні нагороди за особливу якість лиття, художнє оформлення та звучання. Майстерня отримувала численні замовлення від церковних парафій Буковини, Галичини, та Семигороддя. Судячи з нумерації на дзвонах, за 86 років було виготовлено щонайменше 1200 екземплярів.

У квітні 1897 року Андреас Гайб повідомив, що міняє нові дзвони на старі, які переплавляє. При цьому наголошував, що не приймає російські дзвони, бо вони виготовлені з поганої суміші металів, тим часом як на власну продукцію він надає пожиттєву гарантію.



Після смерті Андреаса Гайба у 1904 році сімейну справу унаслідував його син Густав. Хоча він був учителем, викладав у чернівецьких школах, але з малих літ працював на виробництві батька та перейняв усі секрети майстерності. Зі шпальт місцевої преси Густав звернувся до буковинців із застереженням, що "часто трапляються випадки, коли цигани та інші дзвонарі обманюють людей і кажуть, що вони продають вироби фірми Гайб", тому він просив звертатися безпосередньо на виробництво і гарантував гнучку модель фінансування.

Перед відправленням високохудожніх дзвонів на міжнародні виставки їх виставляли напоказ у будинку Гайбів. Як писала тогочасна преса, на презентації нових експонатів для Бухарестської промислової виставки 1906 року побували крайові урядовці, начальник поліції Тарангул, багато старшокласників та вчителів чернівецьких шкіл. За виставлені в Бухаресті три дзвони Густав Гайб був нагороджений золотою медаллю румунського короля Карла І.

Цісарський дзвін важив півтонни

Та найвизначнішим виробом Густава Гайба став "Ювілейний цісарський дзвін", який він виготовив у 1908-1910 роках з нагоди 60-ліття правління Франца Йозефа І. Він важив 500 кілограмів. На ньому були зображені бюсти цісаря у різному віці (1848, 1878 і 1908 роках), лавровий вінок та цісарська корона. Цей дзвін повісили на вежі-дзвіниці римо-католицького костелу Воздвиження Всечесного Хреста. Він пережив дві світові війни, радянські антирелігійні десятиліття і зберігся неушкодженим до наших днів.

Уночі 9 травня 1909 року ливарня Густава Гайба, яка знаходилася на вулиці Семигородській, 85, повністю згоріла. Викликана пожежна команда не змогла погасити вогонь. Та все виробництво було застраховане, тому власники не понесли великих збитків.

У роки Першої світової війни австрійській армії не вистачало озброєння. По всій монархії збирали метал, зокрема зняли понад 80 відсотків церковних дзвонів, які переплавили. Не стали винятком Буковина та Чернівці, де теж залишилися безголосі дзвіниці. Лише із середини 1920-х років церкви почали отримувати нові дзвони, переважно з чернівецької ливарні.

У 1926-1927 роках на Семінарській церкві резиденції замість втрачених дзвонів Андреаса Гайба були встановлені й лунають до цих пір дзвони його сина Густава та внука Арнольда. Наступного 1928-го Арнольд виготовив дзвони для монастирської церкви на Горечі. У Миколаївській церкві на вулиці Руській теж є три дзвони з цієї ливарні. А в 1937 році нові дзвони Арнольда Гайба зазвучали в храмі Святої Параскеви.

Засновник родинної династії дзвонарів Андреас Гайб і його син Густав, який помер 1932 року, поховані у Чернівцях на християнському цвинтарі, що на вулиці Зеленій, у сімейному склепі 20-го кварталу.

Останнім продовжувачем династії став син Густава – Арнольд, який виготовляв дзвони протягом 1926-1940 років. Із приходом радянської влади на Буковину родина Гайбів потрапила до таборів ГУЛАГу, їхню ливарню націоналізували. Так трагічно закінчилася історія про столітню династію легендарних чернівецьких дзвонарів.



Собак зазивали Зевсами і Артемідами

У середині ХІХ століття заможні чернівецькі родини почали утримувати породистих собак, яких привозили з Галичини чи Австрії. Чотирилапих називали так, щоби вони нагадувати про вищий соціальний статус їхніх господарів. Особливо популярними були імена олімпійських богів – Зевс, Гермес, Аполлон, Гера, Артеміда. Гукаючи собаку, власники тварин ніби переносили в уяві себе на вершину нового культурного Олімпу на прутських кручах.

Чернівецький художник Франц Кнапп зображував представників вищого суспільства, які у барвистому вбранні прогулювалися міськими вулицями та алеями парку з мисливськими борзими чи догами. Моду на мисливські породи культивували передусім родини великих землевласників, які володіли маєтками й угіддями по всій Буковині, мали палаци у Чернівцях, – барони Василько, Гурмузакі, Флондори, Кохановські.

У 1875 році прийняли міський регламент щодо порядку утримання собак на території Чернівців. Кожна зареєстрована тварина мала постійно носити номерний жетон, бути на повідку або в міцному наморднику.

У 1899 році виконком Буковинського сейму запропонував запровадити податок на домашніх собак – по три крони на кожного. Мовляв, ці гроші потрібні, щоби фінансувати службу по боротьбі з бездомними тваринами та лікувати людей, які постраждали від їх укусів.

Ще в австрійські часи забороняли входити з домашніми улюбленцями до кав’ярень, ресторанів, театру та філармонії. За порушення власників штрафували. У 1896 році у місті розпочалася кампанія проти того, щоби не приводити собак на концерти військового оркестру 41-го піхотного полку. Причиною стало те, що тварини своїм завиванням та скавулінням акомпанували музикантам.

Наприкінці ХІХ століття численні гувернантки із Франції принесли в чернівецькі родини моду на французькі клички для собак: Шері, Туту, Бель, Шупетт – лунало з міських дворів.

А напередодні Першої світової війни літерами модних уподобань стали англійські назви: Снупі, Дарлінг, Боб, Крейзі. У 1912 році місцева газета писала: "Добре, що хоч дітей називають добрими старими іменами – Йозеф, Франц, Марія і Анна".

Фото Сергія Осачука

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram