57-річний Василь Тричук щоранку долає 126 сходинок, а потім опускається дерев’яною драбиною у шахту, де знаходиться годинниковий механізм.
"Йдучи щоранку на роботу, дивлюся на годинник, який висить на міській ратуші. Чула, що він дуже старовинний та рідкісний, що його треба постійно заводити. Цікаво дізнатися про людину, яка це робить", – запитує в редакції чернівчанка Лариса Волощук.
Понад рік годинник на ратуші заводить Василь Тричук.
"Багато літ це робив Микола Деменюк, який вже не може підніматися через проблеми з ногами. Тому доручили мені таку відповідальну місію. Інколи мене замінює ще один наш працівник Микола Житару, – каже пан Василь. – Спершу було трохи важко щоранку підніматися та опускатися цими сходами – ноги боліли. Та й руки мліли від крутіння ручкою. Та з часом звик – ніби на автоматі. Це своєрідна ранкова зарядка, яка додає здоров’я. Люди займаються в спортзалах, платять за це гроші, а я піднявся сходами на вежу, покрутив ручку годинника – і почуваюся день бадьорим
(сміється, – авт.)".
"Взимку холодно в руки"Щоби добратися до годинника на 50-метровій вежі ратуші, потрібно піднятися гвинтовими східцями до оглядового майданчика, на якому щодня опівдні сурмач грає "Марічку", а потім ще спуститися вузькою дерев’яною драбиною у невеличке приміщення.
Годинник має три рівні. Зверху розміщуються два дзвони, які б’ють кожні 15 хвилин, посередині знаходиться сам механізм, а в нижній частині – маятник і циферблат. Останній, до речі, сягає зросту людини, хоча знизу здається зовсім маленьким.
– Спершу я навіть не знав, що треба робити біля цього годинника, бо ніколи не мав справи з такими давніми механізмами, – зізнався пан Василь. – Микола Деменюк показував мені все, розповідав про кожну деталь. Треба крутити ручкою, доки три гирі не піднімуться до самого верху. Кожна важить до 30 кілограмів. Така процедура вимагає чималих фізичних зусиль і займає 10-15 хвилин. За добу гирі знову опускаються вниз, отож знову треба їх накручувати і піднімати. Це безперервний процес. Взимку, коли мороз, холодно в руки. Ще й посипаю піском оглядовий майданчик, щоби сурмач не послизнувся. Годинник дуже великий і важкий, вузькими сходами його не можна було пронести. Ймовірно, на вежу піднімали окремі деталі, а потім тут збирали. Захоплююся тодішніми майстрами, які могли виготовити такий складний годинниковий механізм. Гадаю, він єдиний не тільки в Чернівцях, а й на Буковині. Та й в Україні навряд чи багато таких.
Бувало, що годинник відставав чи поспішав на кілька хвилин, а то й зовсім зупинявся. "Ось тут є спеціальна шестерня, з допомогою якої можна коригувати стрілки, – показує чоловік. – Коли щось ламається, самі ремонтуємо. Якось відламався фіксатор, і годинник збився. Довелося викликати зварювальника, який прикріпив цю деталь. Бувають складні поломки, тоді звертаються до спеціаліста. Періодично змащуємо всі деталі, зокрема шестерні, щоби легше рухалися і не ржавіли".
Уже чотири роки Василь Тричук працює в групі з транспортно-господарського обслуговування міськрайрад. Він майстер на всі руки.
"Нашу групу очолює молодий спеціаліст Олександр Голік. Я звичайний робітник: прибираю територію біля ратуші, допомагаю розвантажувати товари, можу щось відремонтувати. Специфіка нашої роботи така, що маєш все знати: вода потекла, стілець зламався, треба щось побілити, – каже чоловік. – За освітою я агроном, закінчив сільськогосподарський технікум. Працював у колгоспі трактористом, комбайнером, садівником, деякий час – на заводі в Чернівцях. Під час служби в армії закінчив навчальні курси в Ленінграді, був оператором пеленгатора на військовому аеродромі, отримав офіцерське звання. Так що знайомий із багатьма механізмами. Ці знання дуже знадобилися мені під час обслуговування годинника на ратуші".
На роботу пан Василь доїжджає щодня з села Шубранець на Заставнівщині. "Встаю о п’ятій годині ранку, а в сьомій – уже на роботі, – запевнив чоловік. – Здебільшого їду автобусом, хоча доводилося і на таксі добиратися. Спершу прибираю біля ратуші. Взимку треба посипати піском та сіллю, щоби людям було легше ходити. Потім займаюся годинником, допомагаю іншим працівникам – не відмовляюся від жодної роботи. Вдома тримаємо господарку: худоба, свині, кури. На городі вирощуємо все необхідне, бо треба якось жити. Хто хоче працювати – завжди щось знайде, аби забезпечити свою сім’ю. А то підходить до мене молодий хлопець і просить 20 гривень на пиво. "Йди працювати, то й матимеш гроші", – раджу йому. Виростили з дружиною двох синів, тішимося трьома внуками. Гадаю, їм не буде соромно за батька і дідуся, бо я все життя працював".
Коментар спеціаліста"Прослужить місту ще зо дві сотні років"Андрій Стасін, годинниковий майстер: "Годинник на ратуші знаходиться ще в досить хорошому стані. Якщо добре доглядати за ним, не буде сильного землетрусу чи іншого стихійного лиха, то він прослужить нашому місту ще зо дві сотні років. Це дуже серйозний механізм, який потребує постійного догляду. З роками щось зношується, ламається, пошкоджується, тому потрібно періодично здійснювати профілактичний ремонт. Налагоджувати такий рідкісний годинниковий механізм – велике задоволення. Раніше цим займався мій покійний батько Віталій, я йому лише допомагав, а потім сам навчився. У Чернівцях старовинні механічні годинники встановлені також на центральному корпусі університету та на польському костелі. Обидва в робочому стані. Раніше в місті було дуже багато годинників, як-от, на будівлях центральної пошти та колишнього Нацбанку".
З історії годинника19 квітня 1843 в Чернівцях на центральній площі Ринок було закладено наріжний камінь під фундамент міської ратуші. До спеціальної ніші вклали австрійські золоті дукати і грамоту зі зверненням до нащадків. Будівництво тривало чотири роки і було завершене в 1847-му. Ця споруда є пам’яткою державного значення. За весь період її двічі капітально ремонтували.
Рідкісний механічний годинник, який встановили на 50-метровій вежі ратуші, виготовили в Празі. Він служить чернівчанам уже майже 170 років. За цим годинником магістрат звіряв час із Віднем. Як писав історик Ігор Чеховський, ще на початку ХХ століття місцевий час випереджав віденський на 44 хвилини. Потреби залізничного транспорту та зв’язку змусили Чернівці перейти на спільний для всієї Австро-Угорщини центральноєвропейський час. Потім діяв бухарестський, московський, а з 1990 року – київський час, відповідно крутилися стрілки годинника на ратуші. Подібний годинник встановлено у Київській лаврі. За оцінкою фахівців, цей механізм дуже надійний та довговічний.
На фронтоні ратуші висить ще один годинник, колись його циферблат світився уночі. Його замовив у Празі й подарував місту Антон Кохановський (1817-1906) під час свого повторного обрання на пост бургоміста.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
30-11-2019, 18:29
0
3 468
