«Батько «відрубав» Литву від Москви»: органістка з Вільнюса дала концерт у Чернівцях

Юрате Ландсбергіте – мистецтвознавчинця, а також органістка. Вона побувала у Чернівцях із сином та дала концерт.

Про це йдеться у публікації "Молодого буковинця".



Батько музикантки – Вітаутас Ландсберґіс – перший голова Сейму незалежної Литви і глава держави у 1990 році, депутат Європарламенту.
Юрате Ландсбергіте вже вдруге у Чернівцях. Як мистецтвознавиця, вона вже вдруге приїжджала на мовознавчу конференцію у ЧНУ. Тепер, ще й як органістка, разом із сином дала концерт. Ми спілкувалися з Юрате в одній із кав’ярень.



Жінка каже, що у самій Литві російською мовою майже не послуговується, а її син, який народився у 1991 році, російської не знає зовсім.

В ексклюзивному інтерв’ю "МБ" литовка розповіла, як її країна пропагує свою історію, мову і культуру, чого бояться литовці, чому не підтримувати Україну було би для них злочином і, звісно, про свого батька – Вітаутаса Ландсберґіса, за активної участі якого Верховна Рада Литви ухвалила декларацію про відновлення незалежності у 1991 році.

"Мій прадід був за незалежність ще в царські часи"

– Юрате, якщо говорити про роль вашого батька у становлення незалежності Литви, то якою ви її бачите?

– Безумовно, роль мого батька дуже важлива, вона головна. Це вже така, можна сказати, стара ідея нашої родини, з ХІХ століття. Мій прадід був за незалежність ще в царські часи. Мій дід був архітектором, офіцером литовської армії, у 40-х роках минулого століття був у тимчасовому уряді Литви. Після короткої радянської окупації, коли 1941 року прийшли німці, Литва намагалася відновити державність. Було створено навіть тимчасовий уряд, але потім Німеччина це ліквідувала. Тож тато народився в такій родині, де ідея державності була у генах. Державність – це справа генетики, я про це читала. Мій батько жив у радянський час, він професор музики, піаніст, музикознавець, написав багато книг про відомого литовського композитора Чюрльоніса. Зараз йому, до слова, 87 років.



Весь час тато цікавився політикою, національним рухом. За часів Горбачова, у Литві був створений "Саюдіс" – рух за незалежність. Батько його очолив. 11 березня 1990 року Литва стала незалежною і він був обраний головою сейму. Уряд був, а президента не було, то батько виконував роль і глави держави. У нього розум шахіста, в молодості Вітаутас Ландсберґіс був дуже сильним шахістом. Він створив цю незалежність. Можна сказати, він архітектор незалежності Литви. Батько продумав, що голосували за незалежну Литву треба саме 11 березня. Бо планували це треба зробити перед великим з’їздом СРСР. А тато як шахіст вирішив випередити.



– Які були тоді настрої у литовців?

– Всі вітали незалежність. Коли батько очолив сейм, Литва відразу почала поводитися як незалежна держава. Горбачова це дратувало, та тато просто "відрубав" Литву від Союзу, від Москви. Він відновив конституцію 1938 року. Литва стало державою, парламент працював, створювалася армія. І дуже важливо було, щоби Радянська армія покинула нашу державу. Тоді й почалася ця напруга, були різні провокації на кордоні. У 1991 році у Вільнюсі з’явилися радянські танки. Російськомовні робітники, підставні особи робили акції протесту. Мовляв, через підняття цін. Та люди всі були єдині, навіть українці до нас приїхали. Мій батько розмовляв з різними президентами про те, що у нас твориться. І Горбачов відступив. Хоча був штурм телевежі, були танки, були вбиті, були великі похорони загиблих. Це був січень 1991-го. Ці дні в нас у Литві важливі.

– Ваш син ровесник цих подій…

– Так. Це було 13 січня, а 14-го я вже пішла в лікарню. Серед лікарів був такий патріотизм, всі слухали радіо, спостерігали за похоронами у Вільнюській катедрі. Коли народився син, я думала інше ім’я йому дати. Але лікарі сказали: "в жодному разі, тільки Вітаутас, як дідусь".

– Як сьогодні до вашого батька ставляться у Литві?

– Зараз він зосереджений на музиці, пише книги, грає композитора Чюрльоніса. Батько був активним у політиці десь до 2016 року. Зараз ще часто виступає на телебаченні. Політики жартують, що Ландсбергіс і далі керує Литвою і що він мав вплив на президента Далю Грибаускайте.



– Які стосунки були у батька з пані президенткою?

– Дуже хороші. Всі навіть думали, що він керує нею, має вплив на її рішення. Не знаю, чи вона просила колись у батька поради, але вони мають дуже схожі погляди, він її підтримує. Батько завжди був за Україну, написав книгу "Голгофа України" литовською про сучасні події. У Вільнюсі є концерти на підтримку вашої армії, батько завжди там має слово.





- Зараз у Литві новий Президент Ґітанас Науседа. Я бачила фото на вашій сторінці у Фейсбуці, ви були на інавгурації…

- Так. Нашу родину запросили, тата на такі заходи запрошують завжди, а мене перший раз. Я була зі старшим сином.



– Юрате, ви російською володієте, ваші діти вже ні. Не хотіли, щоб вони вивчили?

– У Литві російська мова зараз вивчається як іноземна – хто хоче. Син вибрав англійську та німецьку. Важко уявити в Литві молоду людину його віку, яка розмовляє російською. Всюди литовська, англійська, польська. А на роботу без литовської неможливо ніде влаштуватися.



– Тобто питання мови в Литві вже давно не стоїть?

– У нас інша ситуація, ніж в Україні. Ми були незалежні до 40-х минулого століття. Литовська мова важлива, є навіть дуже суворі комісії, щоби правильно її вживати. Навіть за букви воюють. Бо литовські поляки хочуть, щоб їхні імена писали по-польськи, а це є трохи різниця. Щоб у паспорті хоч би на другій сторінці дозволили писати – зараз про це у нас сперечаються. А щоби говорити російською, то про це навіть мови не має. Литовська мова у царські часи була заборонена на 40 років. Тоді всі почали вивчати її вдома.



"У нас би було злочином не підтримати Україну"

– Що залишилося у Литві від Союзу? Чи ви повністю вирвалися звідти?

– Ще певно ні. Але у нас дуже велика увага до історії Литви, до героїв литовської армії, ми називаємо їх партизанами, або "лісовими братами". Йонас Жямайтіс-Вітаутас, Адольфас Раманаускас – відомі керівники литовського антикомуністичного підпілля після Другої світової війни. Жямайтіс був визнаний сеймом президентом Литви. Довгий час не було відомо, де вони були поховані. Коли знайшли, то у Вільнюсі були урочисті перепоховання в президентському пантеоні. Росія цим дуже незадоволена. Та зараз ці люди – наші головні герої. Іменем Жямайтіса названо військове училище. Ім’я Раманаускаса присвоєно гімназії.

Зараз у Вільнюсі залишилися лише окремі пам’ятники письменникам, які прославляли Союз, і ведеться дискусія щодо їхньої долі. А "ленінів" у нас зняли ще коли у Москві був путч – у серпні 1991-го. Ленін у нас – злочинець.

– Яка доля цих радянських пам’ятників?

– Є такий знаменитий парк у Литві, за 100 кілометрів від Вільнюса – Грутас парк. Один хитрий бізнесмен зібрав пам’ятники радянської епохи в одному місці, купив землю. Всі іноземні туристи туди їдуть. Я там була з іноземцями, вони "ахали", а мені було моторошно, для нас "сталіни" і "леніни" – злочинці. Це як євреям дивитися на пам’ятник Гітлеру.



– Ви говорили про литовську історію. Як держава її популяризує?

– Є бункери партизанів – наших героїв, школярів возять туди на екскурсії. Робляться фільми, видаються книги. Зараз у нас йде телесеріал "Ціна свободи" – про всю історію Литви. Про дисидентів, про нелегальну католицьку газету, яка працювала у підпіллі, її навіть по радіо Ватикану читали, а КДБ не міг знайти. Литовські ксьондзи і єпископи брали участь у підпільній пресі – друкували і розповсюджували, аби розповісти про справжню ситуацію в країні. Костел дуже переслідували, вбивали священиків. Відомий священик Альфонсас Сварінскас, який відбував заслання у радянських тюрмах. Католицька монахиня Садунайте Нійоле була заарештована, пройшла психлікарню і табори. Вона живе зараз і шанується як свята. Остання серія цього телесеріалу – про рух "Саюдіс".

– Юрате, яка зараз головна проблема у Литві?

– Їх напевно дві. За 40 кілометрів від Вільнюса Білорусь будує спеціально на кордоні атомну електростанцію. Наші політики нічого не можуть зробити. Це жах. Люди навіть говорять про евакуацію Вільнюса. Це такий "подарунок" Путіна Литві... Друга проблема – чи залишимося ми вільними. Ми боїмося, що Росія далі спробує нас окупувати. Чи буде НАТО захищати? Не всі впевнені… Звичайно, є й інші проблеми. Матеріальне життя ніби нормальне, середня зарплата в Литві – 600-800 євро, пенсія невелика – 300. Та половина населення емігрувала – Британія, Іспанія, скандинавські країни, медики виїжджають у Німеччину.

– Литовці добре обізнані, що відбувається в Україні?

– Звісно! Україна у нас на перших шпальтах. Було би злочином не підтримати Україну. Це дуже важливе питання, бо ми боїмося окупації. Зараз дуже підтримуємо Україну, перераховуємо кошти на українську армію. Я сама не раз це робила. У Литві живе швед Йонас Охман, він створив волонтерську організацію "Blue/Yellow" – "Синій/Жовтий" – це кольори шведського та українського прапорів. Він дуже допомагє українській армії, часто буває в Україні. Відчуваємо, що Україна нас захищає. Україна захищає Європу – так думає Литва.

Наталія Фещук

Фото автора, а також з архіву Юрате Ландсбергіте.



З досьє "МБ"

Юрате Ландсбергіте, народилася у 1955 році у Каунасі. Закінчила у Вільнюсі академію музики. Має двох синів – Вітаутас, названий на честь дідуся, та Герденіс, якому дали старовинне литовське ім’я.

Працює у Вільнюсі в Інституті досліджень литовської культури, вивчає сучасну органну музику Прибалтики.

Є органісткою у Лютеранській церкві у Вільнюсі.

Батько Юрате – відомий литовський політик Вітаутас Ландсберґіс. Професор музики, вчений-музикознавець, публіцист. Перший голова парламенту незалежної Литви у 1990 році. Був членом Європарламенту і входив у найбільшу фракцію "Європейської народної партії (християнські демократи) і європейські демократи".



Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram