9 серпня
Вмч. і цілителя Пантелеймона. Прпп. Анфіси, Климента, Наума і Сави.

Святий великомученик і цілитель Пантелеймон



Великомученик і цілитель Пантелеймон народився в місті Нікомидії в сім'ї знатного язичника Євсторгія і названий Пантолеоном. Його мати Еввула була християнкою. Вона хотіла виховати сина в християнській вірі, але померла, коли майбутній великомученик був ще юнаком. Батько віддав Пантолеона в початкову язичницьку школу, закінчивши яку юнак став навчатися мистецтву в знаменитого в Нікомидії лікаря Євфросина і став відомий імператору Максиміану (284-305), який захотів бачити його при своєму дворі.



У той же час в Нікомидії таємно проживали священномученики пресвітери Єрмолай, Єрмип і Єрмократ, вцілілі після спалення 20000 християн в Никомидійській церкві в 303 році. Святий Єрмолай неодноразово бачив Пантолеона, що ходив повз їх притулку. Одного разу пресвітер покликав юнака до свого житла і розповів про християнську віру. Після цього Пантолеон щодня відвідував священномученика Єрмолая.
Якось раз юнак побачив на вулиці мертву дитину, укушеного єхидною, яка ще була поруч. Пантолеон почав молитися Господу Ісусу Христу про воскресіння померлого і умертвінні отруйного гада. Він твердо вирішив, що в разі виконання його молитви стане послідовником Христа і прийме Хрещення. Дитина ожила, а єхидна розлетілася на шматки на очах у Пантолеона.
Після цього чуда Пантолеон був охрещений святим Єрмолаєм з ім'ям Пантелеймон (всемилостивий). Розмовляючи з Євсторгієм, святий Пантелеймон підготував його до прийняття християнства, і коли батько побачив, як син зцілив сліпого призиванням Імені Ісуса Христа, то він увірував у Христа і хрестився разом з прозрілим сліпим.
Після смерті батька святий Пантелеймон присвятив своє життя стражденним, хворим, убогим і жебракам. Він безкорисливо лікував усіх, хто звертався до нього, зцілюючи їх Іменем Ісуса Христа. Він відвідував у темницях в'язнів, особливо християн, якими були переповнені всі тюрми, і лікував їх від ран. Незабаром чутка про милостивого лікаря ширилася по всьому місту. Залишивши інших лікарів, жителі стали звертатися тільки до нього.
Через заздрість лікарі донесли імператору, що святий Пантелеймон лікує християнських в'язнів. Максиміан умовляв святого спростувати донос і принести жертву ідолам, але святий Пантелеймон сповідав себе християнином і на очах імператора зцілив розслабленого іменем Ісуса Христа. Запеклий Максиміан стратив зціленого, який прославляв Христа, а святого Пантелеймона віддав на жорстокі муки.
Господь з'явився святому і зміцнив перед стражданнями. Великомученика Пантелеймона повісили на дереві і рвали залізними кігтями, обпалювали свічками, потім розтягували на колесі, кидали в кипляче олово, потім у море з каменем на шиї. У всіх катуваннях великомученик залишався неушкодженим і з сміливістю викривав імператора.
У той же час перед судом язичників стали пресвітери Єрмолай, Єрмип і Єрмократ. Всі троє твердо сповідали свою віру в Спасителя і були обезголовлені.
За велінням імператора великомученика Пантелеймона кинули на розтерзання диким звірам у цирку. Але звірі лизали його ноги і відштовхували один одного, намагаючись торкнутися руки святого. Глядачі піднялися з місць і почали кричати: "Великий Бог християнський!" Розлючений Максиміан наказав воїнам рубати мечами всіх, хто прославляв Ісуса Христа, а великомученику Пантелеймона відсікти голову.
Святого привели на місце страти і прив'язали до оливкового дерева. Коли великомученик молився, один з воїнів вдарив його мечем, але меч став м'яким, як віск, і не завдав ніякої рани. Святий закінчив молитву, і почувся голос, який кликав страстотерпця по імені і покликав в Небесне Царство. Почувши Голос з Неба, воїни впали перед святим мучеником на коліна і просили пробачення. Кати відмовилися продовжувати страту, але великомученик Пантелеймон звелів виконати наказ імператора, сказавши, що інакше вони не будуть мати з ним участі в майбутньому житті. Воїни зі слізьми попрощалися з ним, цілуючи його.
Коли мученику відсікли голову, із рани потекло молоко. Маслина, до якої був прив'язаний святий, в момент його смерті покрилася плодами. Багато присутніх при страті увірували в Христа. Тіло святого, кинуте в багаття, залишилося у вогні неушкодженим і було поховане християнами († 305). Слуги великомученика Пантелеймона Лаврентій, Васса і Павіан бачили його страту і чули голос з неба. Вони написали оповідання про життя, страждання і смерть святого великомученика.
Святі мощі великомученика Пантелеймона частинками розійшлися по всьому християнському світу: чесна глава знаходиться нині в Руському Афонському монастирі в ім'я великомученика Пантелеймона, перст в Свято-Покровському соборі міста Рівне.
Шанування святого мученика в Українській Православній Церкві відоме вже з ХІІ століття. Князь Ізяслав, у хрещенні Пантелеймон, син Мстислава Великого, мав зображення великомученика Пантелеймона на своєму шоломі. Заступанням святого він залишився живим у війну 1151 року.
Великомученик Пантелеймон шанується в Православній Церкві як грізний святий, покровитель воїнів. Ця сторона шанування розкриває його перше ім'я Пантолеон, що означає "лев у всьому". Друге ім'я, дане при хрещенні, - Пантелеймон, тобто "всемилостивий", розкривається з вшанування великомученика як цілителя. У західних християн він вважається покровителем лікарів. Зв'язок цих двох заступництво святого добре видно з того, що воїни, частіше за інших отримують рани, найбільше потребують лікаря-цілителя. Саме тому християни, що ведуть боротьбу духовну, також вдаються до цього святого з проханням зцілити рани душі.
Ім'я святого великомученика і цілителя Пантелеймона закликається при звершенні таїнства Соборування, освячення води і в молитві за немічного.
День пам'яті святого великомученика і цілителя Пантелеймона в Руській обителі на Афоні є храмовим святом. Передсвято починається за 8 днів до свята, в які після вечерні співаються молебні канони на 8 гласів, причому для кожного дня є особливий канон. Другий день свята - ктиторський день. У самий день свята після вечірні соборно відбувається панахида за спочилими будівельниками і благодійниками обителі, освячується і роздається коливо (кутя).

Святий рівноапостольний Климент, єпископ Охридський, Наум, Сава, Горазд і Ангеляр

Святі рівноапостольні Климент, єпископ Охридський, Наум, Сава, Горазд і Ангеляр були слов'янами, учні святих Кирила і Мефодія (пам'ять 11 травня). Спочатку вони трудилися на ниві просвіти в Моравії, де після святителя Мефодія єпископом був святий Горазд, що чудово знав слов'янську, грецьку і латинську мови. Святі Климент, Наум, Ангеляр та Сава були пресвітерами.
Просвітителям-слов'янам протистояла сильна латино-німецька група місіонерів, що спиралися на підтримку папи і заступництво моравського князя Святополка. Боротьба розгорнулася навколо питань про необхідність Богослужіння слов'янською мовою, Filioque і суботнього посту. Папа Стефан VI заборонив Богослужіння слов'янською мовою.
Прихильники тримовної єресі, прирікали слов'янський народ на забуття мови предків, за допомогою князівської влади осудили учнів святого Мефодія, в тому числі і святого Климента. Їх піддали жорстоким катуванням: нагими волочили по тернині, довго тримали у в'язниці, як і раніше їх духовного отця святого Мефодія. Згодом (в 886 році) одних з в'язнів - молодих продали работоргівцям - євреям, і вони опинилися на венеціанському ринку. Викуп слов'янських просвітителів і доставку їх до Константинополя здійснив посол візантійського імператора у Венеції Василь Македонянин. Інших слов'янських сповідників, літніх за віком, піддали вигнанню. Невідомо, куди попрямував святої Горазд і де знайшов собі притулок святий Сава. Наум і Ангеляр пішли до Болгарії.
У 907 році під ударами угорців впала Моравія, і моравські біженці потягнулися до Болгарії за тими ж дорогами, якими колись йшли вигнані ними святі просвітителі.
Слов'янських сповідників болгари зустріли з пошаною і просили ввести Богослужіння слов'янською мовою. Болгарський князь Борис "з великою старанністю шукав" таких людей, як учні святого Мефодія, бо докладав великих зусиль до просвіти свого народу. Просвітителі відразу ж приступили до вивчення слов'янських книг, зібраних болгарською знаттю.
Незабаром святий Ангеляр помер, а святий Климент отримав призначення вчителювати в Кутмичивиці - області в південно-західній Македонії. У Східній Церкві на посаду вчителя обиралася людина гідна, відома своїм благочестивим життям, яка володіла даром слова. Святий Климент ще в Моравії був у чині "освіченого вчителя". У Болгарії святий Климент пербував на посаді вчителя до 893 року. Він організував у першу чергу школу при княжому дворі, яка досягла високого рівня за царювання Симеона, а в південно-західній Македонії створив школи окремо для дорослих і дітей. Святий Климент навчав дітей грамоті. Загальна кількість його учнів була величезною: тільки обраних, що належали до кліру, відомо 3500 осіб. У 893 році святий Климент був возведений у сан єпископа Дремвіци або Веліци, а його місце зайняв святий Наум.
Святитель Климент першим з болгарських ієрархів став служити, проповідувати і писати слов'янською мовою. До того ж він систематично готував кліриків зі слов'ян. Трудився Святитель на славу Божу до глибокої старості. Знесилений настільки, що вже не міг займатися справами кафедри, Святитель звернувся до царя Симеона з проханням про звільнення. Цар переконав Святителя не залишати кафедри, і святий Климент вирішив продовжити єпископське служіння. Після цієї розмови він вирушив на відпочинок у Охриду, в створений ним монастир. Там Святитель продовжив перекладацьку діяльність і переклав значну частину Цвітної Тріоді. Незабаром святий єпископ важко захворів і мирно відійшов до Господа в 916 році. Тіло Святителя було покладено в домовину, зроблену його власними руками, і поховано в Охридському Пантелеймонівському монастирі.
Святитель Климент вважається першим слов'янським письменником: він не тільки продовжив перекладацьку справу, почату святими Кирилом, і Мефодієм, але й залишив свої письменницькі праці - перші зразки слов'янської духовної літератури.
Багато слів і повчань рівноапостольного Климента перейшли на Русь, де з любов'ю читалися і переписувалися благочестивими християнами.
Мощі святих Горазда і Ангеляра спочивають поблизу Берату в Албанії, останки святого Наума - в монастирі його імені, близько Охридського озера.

Преподобна Анфіса, ігуменя



Преподобна Анфіса жила в Мантінеї Пафлагонській в Малій Азії в VIII столітті. Рано залишивши світ, свята Анфіса трудилася в горах в повній самоті. Прийнявши чернечий постриг від ієромонаха Сисинія, вона стала ігуменею в обителі, де зібралися 90 сестер. Преподобна Анфіса постраждала в царювання імператора Костянтина Копроніма, який примушував святу відректися від шанування святих ікон. За невиконання наказу імператора преподобна Анфіса була піддана катуванням. На тортурах була присутня дружина імператора, якому свята передбачила народження хлопчика і дівчинки. Коли пророцтво мучениці виповнилося, її відпустили на свободу в свою обитель, де вона померла в глибокій старості. Народжена у дружини імператора дівчинка була названа Анфісою. Проживши богоугодне життя, вона була прийнята Господом до лику святих.

Повну версію православного календаря на 2019 рік можна переглянути тут

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram