Мц. Христини. Мчч. блгвв. князів Бориса і Гліба.
Мучениці Христини
Мучениця Христина жила в III столітті. Вона народилася в багатій родині. Батько її Урван був правителем міста Тіра. У віці 11 років дівчинка відрізнялася незвичайною красою, і багато хто хотів одружитися з нею. Проте батько Христини мріяв про те, щоб дочка стала жрицею.
Для цього він помістив її в приміщення, де поставив безліч золотих і срібних ідолів, і звелів дочці кадити перед ними фіміам. На самоті Христина стала замислюватися над тим, хто ж створив цей прекрасний світ? Зі своєї кімнати вона милувалася зоряним небом і поступово прийшла до думки про Єдиного Творця всього світу. Вона переконалася, що безмовні і бездушні ідоли, що стояли в її покоях, нічого не могли створити, оскільки самі були створені руками людини.
Вона стала молитися Єдиному Богу зі сльозами, просячи Його відкрити Себе. Душа її розгорялася любов'ю до Невідомого Бога, вона все більш посилювала молитву, поєднуючи її з постом. Одного разу Христина удостоїлася відвідування Ангела, який наставив її в істинній вірі в Христа, Спасителя світу. Ангел назвав її нареченою Христовою і провістив їй майбутній страдальницький подвиг.
Свята діва розбила всіх ідолів, що стояли у неї і викинула їх за вікно. Батько Христини Урван, відвідуючи свою дочку, запитав її, куди зникли ідоли? Христина мовчала. Тоді, закликавши рабинь, Урван дізнався від них правду. У гніві батько почав бити дочку по щоках. Свята діва спочатку мовчала, а потім відкрила батькові свою віру в Єдиного Істинного Бога і що своїми руками вона знищила ідолів.
Тоді Урван наказав убити всіх рабинь, що прислужували дочці, а Христину віддав на жорстоке бичування і кинув у темницю. Дізнавшись про все, мати святої Христини з плачем прийшла до дочки, просячи її відректися від Христа і повернутися до батьківських вірувань. Однак Христина залишилася непохитною. На другий день Урван закликав дочку на суд і почав її вмовляти віддати поклоніння богам, просити вибачення за свій гріх, але побачив тверде і непохитне її сповідання. Мучителі прив'язали її до залізного колеса, під яким розвели вогонь.
Тіло мучениці, повертаючись на колесі, обпалювати з усіх боків. Потім її кинули в темницю. Ангел Божий з'явився вночі, зцілив її від ран і підкріпив їжею. Батько, побачивши її на ранок неушкодженою, наказав утопити в морі. Але Ангел підтримав святу, камінь занурився, а Христина чудом вийшла з води і з'явилася до свого батька. У жаху мучитель відніс це до дії чарів і вирішив на ранок стратити її.
Вночі ж сам несподівано помер. Надісланий на його місце інший правитель, Діон, закликав святу мученицю і також намагався схилити до зречення від Христа, але, бачачи її непохитну твердість, знову віддав на жорстокі муки. Свята мучениця Христина довго була в темниці. До неї приходили люди, і вона обертала їх до істинної віри в Христа. Так увірували близько 3000 чоловік.
На місце Діона прибув новий правитель Юліан і приступив до катувань святої. Після різних мук Юліан звелів кинути її в розпечену піч і зачинити в ній. Через п'ять днів піч відкрили і знайшли мученицю живою і неушкодженою. Бачачи ці чудеса, багато хто увірував в Христа Спасителя. Мучителі святу Христину зарубали мечем.
святих Бориса і Гліба
Страстотерпцям Борису і Глібу моляться про мир у Вітчизні, про добре відношення правителів, про збереження від міжусобиці та про дарування мужності перед лицем небезпеки. Святі благовірні князі-страстотерпці Борис і Гліб (у святому хрещенні Роман і Давид) - перші руські святі, канонізовані як Руською, так і Константинопольською Церквами. Вони були молодшими синами святого рівноапостольного князя Володимира. Народились незадовго до хрещення Русі. Святі брати були виховані в християнському благочесті.
Старший із братів - Борис отримав гарну освіту. Він любив читати Священне письмо, твори святих отців і особливо житія святих. Під їх впливом святий Борис розпочав плекати гаряче бажання наслідувати подвигу угодників Божих і часто молився, щоб Господь удостоїв його такої честі. Святий Гліб з раннього дитинства виховувався разом з братом, і поділяв його прагнення присвятити життя виключно служінню Богові. Обидва брата відрізнялися милосердям і серцевої добротою, наслідуючи приклад святого рівноапостольного великого князя Володимира, милостивого і чуйного до бідних, хворих і знедолених. Коли брати підросли, Борису дістався від батька Ростов. Молодий князь правив їм з мудрістю.
Незадовго до своєї смерті Володимир викликав Бориса в Київ, дав йому військо і направив у похід проти печенігів. Незабаром великий князь помер, і його старший син Святополк самовільно оголосив себе великим князем Київським, скориставшись тим, що Борис був у поході. Святий Борис не хотів оскаржувати це рішення - йому була неприйнятна сама думка міжусобної війни.
Борис розпустив своє військо зі словами: "Не підніму руки на брата свого, та ще на старшого за мене, якого мені слід вважати за батька!" Але Святополк боявся, що брат передумає і силою відбере у нього Київський престол. Він підіслав до Бориса вбивць. Незважаючи на те, що святий Борис дізнався про страшну загрозу, він не став ховатися. На нього напали зі списами прямо під час молитви. Сталося це 24 липня 1015 (6 серпня за новим стилем) на березі річки Альти. Князь загинув не відразу, першим вбили його вірного слугу Георгія Угрина, який кинувся на захист Бориса. Сам же святий на ледь вийшов із шатра, де молився, і сказав вбивцям: "Підходьте, браття, закінчіть службу свою, і нехай буде мир брату Святополку і вам".
Тоді воїни знову прокололи тіло князя списом. Князь ще дихав, коли вбивці везли його до Києва, щоб показати Святополку. По дорозі вони зустріли двох варягів, яких послав Святополк. Варяги побачили, що Борис ще живий, і добили святого ударом меча в серце. Тіло страстотерпця привезли до Вишгорода і в таємниці від усіх поклали в храмі в ім'я святого Василія Великого. Святополк не зупинився на одному вбивстві. У той час Гліб княжив в Муромі. Старший брат відправив до нього воїнів. Як і Борис, Гліб теж заздалегідь знав, що до нього підіслані вбивці. Але міжусобна війна для нього була страшніше смерті. Вбивці наздогнали князя в гирлі річки Смядині, поруч зі Смоленськом. Після подвійного вбивства Святополк, якого в народі прозвали Окаянним, правив недовго.
Він закінчив свої дні у вигнанні, ненависний усіма. Міжусобні війни поступово припинилися. Подвиг смиренності і послуху зробив Бориса і Гліба воістину народними святими. Великий князь Київський Ярослав Мудрий відшукав мощі святого Гліба і поклав їх у храмі в ім'я святого Василя Великого у Вишгороді - поруч з мощами святого князя Бориса. Святі останки братів прославилися численними чудесами.
Повну версію православного календаря на 2019 рік можна переглянути тут
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
