Напередодні Дня матері кореспондент molbuk.ua побувала в Чернівецькому пологовому будинку №2, де з початку року народилося майже 800 немовлят. Щасливі породіллі розповіли про свої сім’ї, роль матері у житті дітей.
Разом із завідувачем першим акушерським відділенням Іваном Маником піднімаємося сходами на третій поверх.
– У нашому відділенні з початку року народилося майже 500 дітей, – розповідає лікар. – Я працюю тут уже 29 років. За цей час прийняв тисячі немовлят. Закінчив Чернівецький медичний інститут у 1990-му. Коли на шостому курсі проходив субординатуру в пологовому будинку, взяв на руки немовля, побачив щасливі очі жінок, то вирішив стати акушером. Найважче у нашій роботі, коли народжуються хворі діти або помирають. Це біль, до якого не можна ніколи звикнути. Я дуже важко переношу такі сумні випадки. Адже я сам батько і дідусь, маю двох дітей і чотирьох онуків, найменшому – лише тиждень. Донька та невістка народжували в нашому пологовому будинку. Я не приймав у них пологи, але тримав онуків на руках одразу після народження. Приблизно 80 відсотків жінок народжують у присутності рідних: чоловіка, мами, сестри, подруги.
"Будуть подарунки, квіти, кава в ліжко"У коридорі біля столика стоїть кілька жінок. "У нас тепер можна оформити свідоцтво про народження дитини, – пояснив лікар. – Приходить працівник РАЦСу, забирає документи і приносить вже готове свідоцтво. Це така полегкість для жінок, не треба нікуди бігати".
Заходимо до палати. На ліжку сидить молода жінка і годує грудьми дитину. "Це вже другий мій синочок, якого ми дуже хотіли з чоловіком. Старшому – шість років, займається карате. Назарій не може дочекатися, коли привезу йому братика, каже, що буде брати його із собою на заняття, – сміється Ірина. – Вже вигадала нашому хлопчикові ім’я – Никита. Нам було все одно, хто народиться, головне, щоби дитина була здорова. Я в батьків одна, тому хотіла, щоби в моїх дітей були брати та сестри. До цього пологового будинку звернулася вдруге, бо тут працює прекрасний персонал, якому ми дуже вдячні за синочків. Андрій – моє перше кохання, сподіваюся, на все життя. Ми познайомилися, коли мені було 16 років. Зустрічалися чотири роки, а потім одружилися. Тепер у мене є аж три чоловіки, з якими почуватимуся справжньою королевою (сміється, – авт.). Гадаю, до наступної неділі мене із синочком випишуть. І на День матері мені влаштують вдома справжнє свято з подарунками, квітами, кавою в ліжко. Для мене бути мамою – це велика відповідальність за долю своїх дітей. Хочу, щоби мої сини виросли справжніми чоловіками – сильними, вихованими, люблячими. І тато буде для них прикладом в усьому. Я щаслива дружина і щаслива мама. Бажаю кожній жінці такого".
"Народження дитини – це радість"В іншій палаті натрапляємо на Костянтина, який прийшов провідати дружину Кристину.
"Я дуже хотів донечку, бо синок у нас уже є. Звати його Євгеній, йому вже дев’ять років буде. Вибрали ім’я для донечки – Єлизавета, – розповів чоловік. – Я родом з Умані. Після закінчення прикордонної академії мене направили служити у Красноїльськ на Сторожинеччині. Кристина працювала учителькою в місцевій школі. Ми познайомилися, закохалися один в одного. Заради неї я залишився на Буковині".
Кристина переодягає донечку на пеленальному столику, та плаче. "Голос у неї який – співачкою буде, – усміхається жінка. – Донечка народилася з вагою 3700 і зростом 52 сантиметри. Пологи були складні, але, слава Богу, все обійшлося – обидві здорові. Чоловік із сином уже чекають на нас вдома. Костя придбав усе необхідне".
Тетяна – багатодітна мама, народила четверту дитину. "Народження кожної дитини для нас – це завжди велика радість. Маємо вже трьох донечок і синочка, – пишається багатодітний батько Сергій. – Проживаємо у селі Кам’янка Глибоцького району. Із Танею зустрілися в храмі. Напевно, Господь хотів поєднати наші долі, дарує нам гарних, здорових дітей".
– Ми дуже чекали цієї донечки. Назвемо її Олександрою, – каже Тетяна. –Вона молодець: добре їсть, гарно набирає вагу. Дітям потрібно багато любові, щоби вони виросли хорошими людьми. І ми з чоловіком намагаємося огорнути їх цією любов’ю. А ще їм потрібна наша підтримка і розуміння.
– Будемо з дітьми вітати нашу маму зі святом, бо вона заслуговує найкращих слів і подарунків, – говорить Сергій. – Улюблені квіти Тані – ромашки, але не знаю, чи вони вже зацвіли.
– Останніми роками народжуваність трохи зменшилася, – говорить Іван Маник. – Таке спостерігається не лише у Чернівцях і на Буковині, а й загалом по всій Україні. Гадаю, одна з причин – соціальний фактор. Крім того, багато жінок дітородного віку виїхали на заробітки за кордон, а молоді чоловіки воюють на Сході. Уперше народжують переважно від 20 до 26 років. Хоча зараз збільшилася кількість породіль після 30-ти. Нещодавно у нас народжувала 13-річна школярка. Все добре – дитина і мама здорові. Але це поодинокі випадки. Багато дітей народжують здебільшого сільські жінки. Деяких ми вже добре знаємо. Скажімо, мешканки Їжівців Сторожинецького району народжують по 10-11дітей. Ми завжди раді, коли на світ з’являється нове життя. Не передати відчуття, коли чуєш крик маляти, яке сповіщає світові про свою появу. І душу переповнює радість, що ти теж причетний до цього дива…
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
13-05-2019, 20:34
0
4 702
