Святого Іоана Золотоустого.
Мучениці Манефи
Святитель Іоан Золотоустий
Святитель Іоан Золотоустий, архієпископ Константинопольський, один з трьох Вселенських святителів, народився в Антиохії приблизно 347 року, в сім’ї воєнноначальника. Його батько, Секунд помер невдовзі після народження сина. Мати святого Анфуса, залишившись в 20 років вдовою, не стала більше одружуватись і віддала всі сили вихованню сина у правилах християнського благочестя. Юнак навчався у кращих філософів та риторів. Але, не нехтуючи суєтними знаннями язичників, майбутній святитель раног звернувся до поглибленого вивчення Священного Писання і молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антиохійський, полюбивши Іоанна, як сина, наставляв його в вірі і в 367 році хрестив. Через три роки святитель був поставлений на читця. Після того, як святитель Мелетій був відправлений у заслання імператором Валентом в 372 році, Іоанн разом з Феодором ( пізніше – єпископом Мопсуетським) навчався у досвідчених наставників подвижницького життя, пресвітерів Флавіана та Діодора Тарсійського. Особливий вплив на юнака мав високоосвічений Діодор. Коли упокоїлась мати Іоанна, він прийняв чернечий постриг. Монашество святитель називав " істинною філософією". Святитель Іоанн товаришував з іншим великим світильником церкви святим василієм Великим. Невдовзі Іоанна та Василія побачили достойними кандидатами для займання єпископських кафедр, і друзі вирішили піти в пустелю, уникаючи призначення. Однак святий Іоанн, сам ухилившись через смирення від архієрейського сану таємно сприяв висвяті Василія. В цей час святий Іоанн написав " Шість слів про священство", великий твір православного пастирського Богослів’я. Чотири роки провів святий в трудах пустельного житія, подвизаючись під керівництвом досвітченого наставника. Тут ним були написані три книги " Проти тих, хто озброюється на шукаючих чернецтва" і твір " Порівняння інока з царем", проникнуті високою уявою про достоїнство чернечого звання. Два роки святий дотримувався повної безмовності, знаходячись в усамітненій печері. Для відновлення здоров’я Іоанн повинен був повернутися в Антіиохію. В 381 році святий єпископ Мелетій Антиохійський висвятив його на диякона. Слідуючі роки були присвячені роботі над новими Богословськими творами: " Про Провидіння" ( "До Стагирія подвижника"), "Книга про дівство", " Про молоду вдову"(два слова), "Книга про святого Вавилу і проти Юліана і язичників".
В 386 році святий Іоанн був висвячений єпископом Антиохійським Флавіаном на пресвітера. На нього поклали обов’язок проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився блискучим проповідником, і за рідкісний дар Богодохновенного слова отримав від пастви ім’я " Золотоуст". Дванадцять років святий, при зібранні натовпів народу, зазвичай двічі на тиждень, а іноді – щоденно, проповідував в храмі, глибоко зворушуючи серця слухачів.
В пастирській ревності за найкраще засвоєння християнами Священного Писання святий Іоанн звертається до священної герменевтики – науки про тлумачення Слова Божого. Серед його екзегетичних творів – тлумачення на цілі книги Священного Писання ( Буття, Псалтир, Євангелія від Матфея та Іоанна, Послання апостола Павла) і багато бесід на окремі тексти святої Біблії, а також повчання на свята, в похвалу святих і слова апологетичні ( проти аномеїв, юдеїв,та язичників). Іоанн-пресвітер ревно виконував заповідь піклування про бідних: при ньому Антиохійська Церква годувала кожного дня до 3000 дів і вдовиць, не враховуючи ув’язнених, подорожніх і хворих.
На початку великого посту 388 року святитель почав тлумачення книги Буття. За Чотиридесятницю він виголосив 32 бесід. На Страсному тижні говорив про зрадника і про Хрест, на Пасхальній седмиці і до П’ятдесятниці щоденно прихожани настановялись його пастирським словом. Тлумачення книги Буття було закінчено в кінці жовтня. З Пасхи наступного року святий почав пояснення Євангелія від Іоанна, а в кінці 389 року перейшов до Євангелія від Матфея. В 391 році антиохійські християни слухали його тлумачення на Послання святого апостола Павла до Римлян і до Коринф’ян. З 393 року він взявся за Послання до Галатів, Ефесян, Тимофія, Тита і псалми. В бесіді на Послання до Ефесян святий Іоанн викривав антиохійський розкол: " Кажу і свідчу, що роздирати Церкву не менше означає, що й впадати в єресь. Церква є дім Отця Небесного, Єдине Тіло і Один Дух".
Зростала слава святого проповідника, і в 397 року, після преставлення Константинопольського архієпископа Нектарія, преємника святителя Григорія Богослова, він був визваний з Антиохії для поставлення на Константинопольську кафедру. В столиці святий архіпастир не міг проповідувати так часто, як в Антиохії. Багато справ очікувало на вирішення святителя, він почав з головного – з духовного удосконалення священства. І тут кращим прикладом був він сам. Кошти, які призначені були для архієпископа, святий використовував на утримання декількох лікарень і двох готелів для паломників. Архіпастир задовольнявся простою їжею, відмовлявся від запрошень на обіди. Ревність святителя до утвердження християнської віри розповсюджувалась не тільки на жителів Константинополя, але й Фракію, включаючи слов’ян і готів, Малу Азію і Понтійську область. Ним був поставлений єпископ для Церкви Боспора, що знаходилась в Криму. В Фінікію, Персію, до скіфів для навернення язичників до Христа святий Іоанн направляв ревних місіонерів, писав послання в Сирію, щоб повернути маркіонитів, і добився цього. Зберігаючи єдність Церкви, святий не дозволяв могутньому готському воєнноначальнику, що диктував свої умови імператору, відкрити в Константинополі аріанський храм. Багато трудів святитель поклав на влаштування благоліпного Богослужіння: упорядкував чин Літургії, ввів антифон ний спів за всеношним бдінням, написав декілька молитов чину єлеоосвячення. Коли імператриця Євдоксія розпорядилась про конфіскацію останнього майна у вдови і дітей опального вельможи, святий став на їхній захист. Горда імператриця не відступила і затаїла гнів на архіпастиря. Ненависть Євдоксії до святителя розгорілась з новою силою, коли неброзичливці сказали їй, ніби святитель в своєму повчанні про суєтних жінок мав на увазі її. Суд, сформований з ієрархів, яких Золотоустий справедливо раніше викривав: Феофіла Александрійського, Северіана, Геввальського єпископа, незадовго перед тим вигнаного зі столиці за безпорядки, та інших – постановив скинути святого Іоанна і за образу імператриці віддати смертній карі. Імператор замінив страту вигнанням. Біля храму зібрався обурений народ, який вирішив захистити свого архіпастиря. Святитель, щоб уникнути хвилювань, сам віддав себе в руки влади. Тої ж ночі в Константинополі відбувся землетрус. Палац здригнувся. Перелякана Євдоксія просила імператора терміново повернути святого і не кваплячись послала лист вигнаному пастирю, благаючи його повернутись. І знову в столичному храмі святитель в короткій промові благословляє Господа " за всі шляхи Його". Наклепники втікли в Александрію. Але вже через два місяці новий донос пробуджує гнів Євдоксії. В березні 404 року відбувся неправедний Собор, що постановив вигнати святого Іоанна. Після вигнання його зі столиці пожежа перетворила в попіл храм Святої Софії і будівлю сенату. Невдовсі розпочалися спустошливі набіги варварів, а в жовтні 404 року померла Євдоксія. Навіть язичники бачили в цих подіях небесне покарання за неправедне осудження угодника Божого.
Знаходячись у Вірменії, святитель ще більше старався укріпити своїх духовних чад. В багато чисельних листах ( їх збереглось 245) єпископам Азії, Африки, Європи і особливо своїм друзям в Константинополі святий Іоанн утішав стражденних, наставляв і підтримував своїх прихильників. Взимку 406 року святитель Іоанн був хворобою прикований до ліжка. Та його вороги не заспокоювались. Із столиці прийшов наказ перевести святого Іоанна в Пітіус ( в Абхазії). Виснажений хворобами святитель у супроводі конвою три місяці в дощ і зимою звершував свій останній перехід. В Команах сили залишили його. Біля склепу святого Василіска, утішений явленням мученика ( " Не засмучуйся брате Іоанне! Завтра ми будемо разом"), причастившись Святих Таїн, Вселенський святитель зі словами " Слава Богу за все!" відійшов до Господа і 14/27 вересня 407 року закінчився подвижницький земний шлях великого учителя Церкви. Його ж святими молитвами Всещедрий Господь нехай посилає нам спасіння.
Мучениці Манефи
Свята мучениця Манефа, родом з Скіфської країни, була схоплена разом зі святими мучениками Антоніном, Никифором і Германом в Кесарії Палестинської. Її для наруги оголені водили по місту і потім зрадили різним мукам, з яких вона з Божою поміччю вийшла неушкодженою. Манефа створила незліченні чудеса, багатьох відвернула від идольского нечестя, навчила істинній вірі і привела до Христа. За це вона була засуджена на спалення вогнем. Коли піч була розпалений, вона сама увійшла в неї, де і віддала душу свою в руки Господа, Йому ж нехай буде честь і слава на віки. Амінь.
