Найпоширеніші міфи про автокефалію спростував Олександр Бродецький, доктор філософських наук, доцент кафедри культурології, релігієзнавства та теології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Передрук публікації від 24 жовтня 2018 рокуМіф №1
"Томос прийняли тільки для того, щоб від’єднатися від Росії. Це суто політичне рішення"Що значить – "від’єднатися від Росії"? Україна давно є незалежною державою. Інша річ, справді: тривалий час Російська Православна Церква через підлеглу їй православну структуру в Україні – УПЦ (Московського Патріархату) здійснювала ментальний вплив на вірян – своїх послідовників. Проавтокефальні структури українського православ’я (УПЦ КП і УАПЦ) натомість були через інтриги Москви невизнаними світовим православ’ям, і вона була та є зацікавлена, щоб такий стан речей зберігався. Ця позиція мала на меті геополітичне міркування Москви утримувати певні сегменти українських громадян в орбіті свого ідейного і ціннісного впливу. А церкви, безперечно, є чинниками не лише суто сакрального впливу, а й впливу соціального. Реалізації такої позиції Москви сприяла і проголошена Московським Патріархатом анафема (церковне відлучення) Предстоятелю УПЦ Київського Патріархату Філаретові. Вона мала під собою суто політичні мотиви призупинити, сповільнити проукраїнський, проавтокефальний рух серед православних вірян нашої країни. Використовувалася для цієї політичної мети і теза про "канонічну невизнаність", "безблагодатність" Київського Патріархату та УАПЦ. На свідомість багатьох громадян України – послідовників Московського Патріархату – такі тези серйозно впливали. Бо віруючі звикли бути слухняними щодо слова священиків. І це спричиняло не тільки релігійні, а й моральні, міжлюдські бар’єри на шляху порозуміння громадян України, що належали до різних православних "таборів". Звісно, ідеологи Кремля і сьогодні зацікавлені у збережені такої ціннісної розділеності українських православних.
Але Вселенський Патріархат нарешті усвідомив свою вирішальну роль у припиненні цього ненормального стану. Посилаючись на історичні документи, він акцентує на тому, що Київська Митрополія наприкінці 17-го століття була передана Московській Патріархії не під цілковиту владу, а лише в управління. При цьому де-юре, згідно зі згаданими історичними документами, Київська Церква залишалася частиною Константинопольської Церкви, якою була від часів хрещення Русі-України. Наведу умовну аналогію, щоб читачам було зрозуміліше. Уявімо, є власник певної віддаленої території і йому незручно управляти нею самостійно. Тож він укладає договір про управління нею іншою особою, але за умовами договору все одно залишається її власником. Подібним чином було і з переданням Київської Митрополії в управління Московському Патріархатові. За умовами відповідних документів Київська Митрополія все одно повинна була визнавати своїм Першоієрархом (тобто головним церковним лідером) Константинопольського Патріарха і під час богослужінь в усіх храмах українського православ’я обов’язково мало поминатися його ім’я саме в цьому статусі. Але впродовж подальших століть при управлінні українським православ’ям московська церковна влада додержувалася далеко не всіх умов відповідних документів, тобто порушувала їх. І вже тривалий час після здобуття Україною державної незалежності Москва не робила ніяких кроків, щоб забезпечити надання українському православ’ю автокефалії, тобто церковної незалежності. Хоч у тих країнах, де православ’я є історично традиційною конфесією, прийнято, що набуття народом державної незалежності зумовлює й набуття православ’ям цієї країни автокефального статусу. Це є нормою для традиційно православних країн світу. Так було і в Болгарії, і в Румунії, і в Сербії, і в багатьох інших країнах. Після здобуття державної незалежності їхні православні Церкви рано чи пізно ставали автокефальними. Але всі роки після здобуття Україною незалежності Москва чинила цьому опір. Бо розуміла, який вигідний для неї ідеологічний і ментальний вплив має перебування частини українського православ’я під омофором Московського Патріархату. Тож у наш час – коли весь світ побачив драматичні наслідки гібридних впливів Москви на Україну – Вселенський Патріархат скасував документ, за яким Київська Митрополія передавалася в управління московському церковному центрові. Він відновив в українському православ’ї своє безпосереднє управління і має намір в близькій перспективі надати йому повну церковну незалежність, автокефалію. Представник Вселенського Патріархату митрополит Емануїл Гальський у поширеному днями виступі зробив авторитетне припущення, що надання автокефалії – це питання найближчих тижнів. Але цьому має передувати об’єднавчий Собор всіх тих православних структур України, які підтримують ідею автокефалії (УПЦ КП, УАПЦ і тих із УПЦ (МП), хто до цього приєднається). На Соборі буде обрано єдиного Предстоятеля, якому й нададуть Томос про автокефалію Української Православної Церкви. Є заяви авторитетних джерел, що на вручення Томосу до України приїде сам Вселенський Патріарх Варфоломій.
Але наголошу: те, що утворюється єдина автокефальна Українська Православна Церква, аж ніяк не скасовує права тих громад, які забажають і далі бути в структурі Московського Патріархату, там і залишатися! Це їхнє право гарантоване законодавством. І ніхто не ставить питання про перегляд цього права – ні держава, ні Київський Патріархат, ні УАПЦ, ні Вселенський Патріархат. Але якщо ця церковна структура, згідно із власним Статутом, є частиною Російської Православної Церкви, то логічно, щоб і назва її була відповідною.
Міф №2"За прийняття Томосу мали проголосувати люди, а не Церква, бо вони туди ходять" Ця "претензія" некоректна. Ті люди, які не бажатимуть ходити в ту Церкву, яка отримає Томос, не зобов’язані туди ходити. Здебільшого проти Томосу виступають ті православні, які належать до УПЦ Московського Патріархату. Якщо вони й далі хочуть залишатися в тій структурі, це їхній вибір. А щодо волі людей, рядових вірян – ті православні, які за автокефалію, будуть представлені відповідними делегатами від духовенства і мирян на Об’єднавчому Соборі. Та підкреслю – є й такі громади в теперішній УПЦ Московського Патріархату, які матимуть добру волю (чи зараз чи в перспективі) приєднатися до єдиної автокефальної Церкви. Однак таке відбуватиметься лише за умови, якщо таке рішення буде прозоро прийнято більшістю конкретної громади, парафії і, звісно, добровільно. До речі, слід розуміти, що Московський Патріархат зараз припинив церковне, євхаристійне спілкування зі Вселенським Патріархатом. Це крок до самоізоляції від історичного центру світового православ’я. Але це його право. І відповідно, українські громади МП мають зробити самостійний вибір – бути їм у спілкуванні і добрих контактах зі Вселенським Патріархатом, належачи до автокефальної Української Православної Церкви, чи бути з Москвою та у відриві від спілкування зі Вселенським Патріархатом. Але право громад розпорядитися цим вибором на власний розсуд буде гарантовано.
Міф№3
"Якщо вже прийняли Томос, то всі інші церкви ліквідують і вони будуть незаконними"
Це цілковита нісенітниця. Ніхто не ставить і не може ставити так питання. В Україні вільно функціонують і функціонуватимуть різні релігійні громади – християнські (тобто і католицькі, і православні, і протестантські тощо) і нехристиянські (наприклад, юдейські, мусульманські, буддійські, неорелігійні і т.д.). Питання Томосу стосується лише внутрішнього життя Православної Церкви і тих її частин, які автокефалію підтримують. Але це ніяк не зачіпає та не може зачепити звичного устрою і вільного функціонування інших релігійних конфесій України. В Україні була, є і буде конфесійна свобода.
Міф №4"У православних храмах будуть по-іншому правити службу". У православних храмах богослужіння здійснюється і надалі здійснюватиметься за відповідними, дуже давно сформованими, правилами та канонами православ’я. Ніхто цього не скасовує. Щодо мови богослужіння, – якщо та чи інша громада захоче і надалі служити не українською, а церковнослов’янською чи, наприклад, румунською, то ніхто не відбиратиме в неї такого права. Але, звичайно, бажано, щоб якомога більше православних парафій України приходили до усвідомлення важливості впровадження української мови у богослужбову сферу. Адже в переважній більшості православних церков світу служать саме рідною мовою. І логічно, що зі створенням автокефальної Православної Церкви ставатиме більше парафій, де служать українською. Але знову ж таки наголошу – і тут буде добровільність та поступовий перехід. Це буде природний і поступовий процес.
Міф №5"Після Томосу всі православні церкви світу об’єднаються і буде єдина православна церква".Православні церкви світу і так вважають себе духовно, тобто за змістом віровчення та спілкування в релігійних таїнствах, єдиними. Автокефалія – це питання суто адміністративне і національно-культурне, тобто воно стосується саме управління національною православною Церквою і її національної культурної ідентичності. Автокефалія не скасовує духовної єдності всіх тих вірян, які визнають себе православними. Але підкреслю для тих читачів, які не до кінця розуміють цих нюансів: ідеться про єдність саме в межах православ’я. А крім православ’я, існують різноманітні інші релігії і конфесії. Їх ніхто не змушуватиме, та й не може змушувати об’єднуватися з православ’ям. Вони існуватимуть так, які і існували раніше.
Нагадаємо, 5 січня у Стамбулі відбулося
підписання Томосу про Автокефалію Православної Церкви в Україні.
Документ підписав вселенський патріарх Варфоломій у патріаршому храмі Святого Георгія на території Вселенського патріархату.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
5-01-2019, 14:14
0
9 358
