10 вересня
Преподобного Феодосія (в миру Федора, князя Острозького (+бл. 1438). Днями пам'яті преподобного Феодосія Острозького є 24 серпня (за ст. ст. 11 серпня) і 10 вересня (за ст. ст. 28 серпня).
Знайдення мощей преподобного Іова Почаївського (1659)
Собор преподобних отцiв Києво-Печерських, в Дальнiх печерах спочилих

Преподобний Федір, князь Острозький, здобував славу влаштуванням храмів і захистом Православ’я в Великому Князівстві Литовським, старобілоруської держави, від насильств папізму. Він походив від роду святого рівноапостольного князя Володимира (пам’ять 15 липня) через його правнука Святополка-Михайла, князя Туровського (1080-1093), великого князя Київського († 1113). Перший раз ім’я преподобного князя Федора згадується під 1386 роком, коли польський король Ягайло й Великий князь Вітовт затвердили за ним спадкове володіння – Острозький округ і збільшили Заславським і Корецьким округами.

У 1410 році преподобний князь Федір брав участь у розгромі лицарів католицького ордена під Грюнвальдом. В 1422 році святий князь через співчуття православним у Чехії підтримав гуситів у боротьбі з німецьким імператором Сигізмундом. (У білоруське й українське військове мистецтво уведений був святим князем особливий прийом – гуситський стрій, так звані табори, засвоєний українським козацтвом.) В 1432 році, одержавши ряд перемог над польськими військами, святий Федір змусив князя Ягайло оборонити законом волю Православ’я на Волині. Князь Свидригайло, побоюватись посилення свого союзника, в 1435 році кинув преподобного Федора в темницю, але народ, що любив святого, підняв заколот, і він був звільнений. Преподобний Федір примирився із кривдником і з’явився йому на допомогу в боротьбі з польською партією.

Преподобний князь і надалі залишався оборонцем Великого Князівства Литовського – Білоруських та Українських земель – 1438 році святий князь брав участь у битві з татарами;

За великі військові заслуги, у 1440 році, після вступі на польський престол Казимира, молодшого сина князя Ягайло, святий Федір одержав на правах намісництва міста Володимир, Дубно, Острог і став власником великої кількості маєтків у кращих областях Подолії й Волині. Все це разом із князівською силою й славою преподобний Федір залишив, пішовши після 1441 року в Києво-Печерську обитель, де, прийнявши чернецтво з ім’ям Феодосій, подвизався в спасінні своєї душі до самої смерті до Бога. Рік смерті преподобного Федора невідомий, але не підлягає сумніву, що він помер у другій половині ХV століття в глибокій старості приблизно в 1483 році. Похований преподобний у Далеких печерах преподобного Феодосія. Прославляння, почалося наприкінці ХVI століття, бо в 1638 році ієромонах Панас Кальнофійський свідчив, що "преподобний Федір відкрито почиває в печері преподобного Феодосія в цілому тілі".

Знайдення мощей преподобного Іова Почаївського (1659)



10 вересня відзначають пам'ять прп. Іова, ігумена і чудотворця Почаївського. Собор прпп. отців Києво-Печерських, що в Дальніх Печерах спочивають. І не випадково, що саме цього дня, адже у вересні було знайдено мощі преподобного Іова Почаївського.
Преподобний Іов, ігумен Почаївський

Іоанн Залізо, майбутній ігумен та чудотворець Почаївський, народився близько 1551 року на Покутті у Галичині у заможній шляхетській сім'ї. Коли хлопцеві виповнилося десять років, він став послушником Угорницького Спаського монастиря, в якому після відбуття послуху став ченцем з ім'ям Іов. Вже в молодому віці він дивував всіх чернечими подвигами, а коли досяг повноліття, був висвячений у ієродиякона, а після того - у ієромонаха. У ЗО років преподобний прийняв схиму.

Близько 1584 року завдяки добрій славі преподобний Іов був запрошений князем Костянтином Острозьким на посаду ігумена Дубенського монастиря на Волині. Цим монастирем він керував близько 20 років, у тяжкі часи, коли польський уряд почав нав'язувати православним Західної Русі унію з Римом. Під духовною опікою преподобного Іова у монастирі діяло братство, яке відстоювало права православних.

Десь на межі XVI-XVII століть преподобний Іов вирішив здійснити свій давній намір - віддатися молитвам та роздумам у спокійному, тихому місці. Він звернув увагу на Почаївську гору "здавна світлістю чудес многих осяяну". Незабаром братія обрала преподобного Іова ігуменом, і на цій посаді Преподобний пробув близько п'ятдесяти років, до самої своєї смерті. Він запровадив у монастирі чернечий устав преподобного Феодора Студита, упорядкував щоденне життя монастиря, започаткував регулярні богослужіння. За часів ігуменства преподобного Іова слава про монастир, де перебували чудотворна ікона Божої Матері та відбиток її святої стопи, поширилася по всьому Православному світу.

Сам ігумен був відомий як скромна і добра людина, великий аскет та подвижник. Часто, заховавшись від світу у маленькій печері, він довго і гаряче молився. До того ж він був зразком працьовитості: власними зусиллями він виростив навколо обителі сад та викопав глибоку криницю і два ставки.

Після смерті покровительки монастиря Анни Гойської її онук і спадкоємець Андрій Фірлей пограбував монастир і навіть забрав звідти чудотворний образ Божої Матері. Більше ніж 25 років преподобному Іову довелося судитися з Фірлеєм, щоб повернути святиню. Але ще до завершення судової справи, з Божою допомогою, чудотворний образ було повернено до монастиря, а згодом, за рішенням суду, було повернено й вкрадене майно.
Преподобний займався літературною діяльністю та заснував у монастирі друкарню, в якій видавалися книги духовного змісту.

В 1620 році преподобний Іов брав участь у Київському Соборі, що постановив "твердо стояти в Православній вірі Східній, навіть не думати про відступлення до унії... і до того ж нахиляти весь православний народ". Під цією постановою стояв підпис: "Іоанн Залізо, ігумен Почаївський".

У 1649 році завдяки преподобному Іову побожні Федір та Єва Домашевські зробили щедрий внесок на користь монастиря. На їхні кошти у Почаївському монастирі була збудована нова мурована церква на честь Пресвятої Тройці, в якій і зберігався чудотворний образ Божої Матері.

Упокоївся преподобний Іов 28 жовтня 1651 року, коли йому виповнилося сто років. Мощі його були віднайдені 1659 року Київським митрополитом Діонісієм.