25 серпня
Мучеників Фотiя i Аникити та багатьох з ними
Священномученика Олександра, єпископа Команського

Мучеників Фотiя i Аникити та багатьох з ними



Святі мученики Аникита і Фотій були родом з Нікомидії і жили за правління імператора Діоклетіана (284-305 рр.).

Імператор Діоклетіан був язичником і чинив гоніння на християн, а у 305 році встановив на міській площі знаряддя страти, щоб залякати віруючих у Христа.

Анкита був військовим імператора, однак оскільки був віруючим християнином, то критикував імператора за такі негідні вчинки.

Розгніваний імператор наказав мучити святого, а потім кинути його на поживу звірам. Але лев не заподіяв шкоди святому чоловікові.

Раптово почався сильний землетрус, внаслідок якого впало капище Геркулеса, і під проваленим міським муром загинуло багато язичників.
Кат, який підняв меч щоб відсікти голову святому, сам упав непритомний.


Святого Аникиту стали колесувати і палити вогнем, але колесо зупинилося, а вогонь погас. Тоді мученика кинули в казан з киплячим оловом, але олово охололо.
Так Господь зберігав Свого раба для утвердження і вірі багатьох.

Племінник мученика Аникити, святий Фотій, підтримував всяко свого родича і, звернувшись до імператора, сказав: "Дивись твої боги - ніщо!"

Тоді імператор наказав схопити і Фотія.
Мучеників посадили у в'язницю. Через три дні Діоклітіан став умовляти їх: "Поклоніться нашим богам, і я прославлю і збагачу вас". Мученики відповіли: "Загинь ти зі своєю славою і багатством!". Тоді їх прив'язали за ноги до диких коней, але святі, ковзаючись по землі, залишалися неушкодженими. Не постраждали вони і в дуже жаркій лазні, яка розвалилася.

Господь беріг своїх вірних мучеників та чинив для них чуда і багато язичників увірували в Нього.

Та святі Аникита і Фотій засвідчили Господу своїм життям і муками велику віру в Нього і довіру до Його провидіння. І прийшов час перенестися їм у життя вічне і щасливе, приготоване для праведників.

Діоклітіан велів розпалити величезну піч, і спалити праведників у ній. Та коли кидали туди Аникиту і Фотія, то безліч християн, натхнених подвигами святих мучеників, самі ступили в неї зі словами: "Ми теж християни! Якщо вбиваєте їх, то вбивайте і насі"
Всі вони померли з молитвою на вустах.

Тіла святих Аникити і Фотія не постраждали від вогню, навіть волосся залишилося неушкоджене.

Бачачи це, багато хто з язичників увірували в Христа.

Такими подвигами, життям та смертю засвідчили свою віру в Христа святі мученики Аникита і Фотій та багато християн, що були з ними.

Так святі мученики сповнили слова Христа, який казав: “Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною. Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде (Єв. від Матея 16:24-25).

Священномученика Олександра, єпископа Команського



Святитель Олександр, Єпископ Команський, народився і жив в III столітті недалеко від Неокесарії.Життя Священномученика Олександра, Єпископа Команського

Змалку він вів богоугодне життя, яке було приховане від людських очей та відоме тільки Богу. Також Олександр був досить освіченою людиною, знав Святе Письмо й користувався б загальною пошаною людей чи здобув матеріальні блага, але він обирає добровільну убогість заради Господа.

Святий Олександр бере на себе подвиг юродства та починає продавати вугілля, через що стає об’єктом глузувань та презирства через свій вигляд, адже одяг і тіло Святого пропиталось вугільним пилом та стало чорним.

Коли в місті помер місцевий Єпископ, то всі зібрались для обрання нового. Одні пропонували обрати нового Архиєрея зі знаті, інші - вченого й красномовного, треті - багатого. Тоді Святитель Григорій Неокесарійський (пам'ять 17 листопада), запрошений для посвяти обранця, вказав, що Єпископ повинен мати не тільки зовнішні якості, але перш за все, чисте серце і святе життя. Ці слова викликали у деяких посмішку: "Якщо не дивитися на зовнішній вигляд і благородство походження, то й Олександр вугляр може бути поставлений Єпископом".

Святитель Григорій подумав, що не без Промислу Божого був згаданий цей чоловік і просив його покликати.

В цей час Олександр стояв біля будівлі, де був Собор і тримав мулів, що належали прибулим на обрання. Деякі вийшли і привели Святого Олександра на Собор. Коли він став серед людей, всі почали дивитися на нього і сміятися, бо від вугілля він сам і його бідне лахміття були чорними.

Під час загального сміху він стояв з пошаною перед Святителем, заглибившись у себе, не звертаючи уваги на глузування. Святий Григорій Чудотворець, який володів даром прозріння, побачив, що на Олександрі перебувала благодать Божа, яка робила його гідним обрання на єпископський престол.

Вставши зі свого місця, він усамітнився з Олександром і став питати його, заклинаючи іменем Божим говорити правду про себе.

Святий Олександр, хоча і бажав приховати себе, але не будучи в змозі говорити неправду перед шанованим Святителем й боячись клятви, розповів усе про своє життя: як він, будучи освіченим, упокорив себе для Бога й наділив себе добровільною бідністю. З бесіди із ним Святий Григорій переконався, що він відмінно знає не тільки різні науки, але й Святе Письмо.

Після цього Святитель наказав вимити й пристойно одягнути Олександра й знову привести на Собор.

Повернувшись на Собор, Святитель Григорій почав при всіх пропонувати йому запитання з Святого Письма, на які Святий Олександр відповідав як мудрий пастир. Побачивши це, присутні дивувалися його смиренню: навіщо чоловік таких знань приховував свою мудрість, живучи серед них, як останній невіглас. У той же час вони докоряли себе, що настільки мудру людину, яка принизила себе заради Бога, висміювали, вважаючи за безумного й одностайно обрали Олександра Єпископом.

Святитель Григорій посвятив його спочатку в дияконський сан, потім в пресвітера й згодом на єпископа. Після Хіротонії новий Святитель сказав слово до народу, повне сили й благодаті Божої. Всі раділи, що Господь послав їм такого мудрого пастиря.

При імператорі Діоклетіані (284-305), а за іншими даними, при імператорі Декіі (249-251) Святитель Олександр мужньо сповідував Христа, відмовившись поклонитись ідолам. Після страшних мук його вкинули у вогонь й там він відійшов до Бога.