31 травня
Мученика Феодота Анкирського
Мучеників Петра, Діонісія, Андрія, Павла і Христини
Мучениць семи дів: Олександри, Текуси, Клавдії, Фаїни, Єврасії, Матрони та Юлії
Пам’ять святих отців семи Вселенських соборів
Святий мученик Феодот АнкирськийСвятий мученик Феодот і святі мучениці сім дів - Текуса, Фаїна, Клавдія, Матрона, Юлія, Олександра та Євфрасія, жили в 2-ій половині III століття в місті Анкирі, галатійській області, і мученицьки померли за Христа на початку IV століття. Святий Феодот був "корчемником", мав свій готель, був одружений. Вже тоді він досяг високої духовної досконалості: дотримувався чистоти і цнотливості, виховував у собі стриманість, підкорював плоть духу, вправляючись у пості і молитві. Своїми розмовами він приводив юдеїв і язичників до християнської віри, а грішників - до розкаяння і виправлення. Святий Феодот отримав від Господа дар зцілень і лікував хворих покладанням на них рук.
Під час гоніння імператора Диоклетіана (284 - 305) на християн в місто Анкиру був призначений відомий своєю жорстокістю правитель Феотекн. Багато християн втікали з міста, залишаючи свої домівки та майно. Феотекн оповістив всіх християн, що вони зобов'язані принести жертву ідолам, у разі ж відмови будуть віддані на муки і смерть. Язичники приводили християн на муки, а майно їх розкрадали.
У країні наступив голод. У ці суворі дні святий Феодот в своєму готелі давав притулок християнам, які залишилися без даху над головою, годував їх, приховував тих, хто піддавалися переслідуванню, зі своїх запасів давав в розорені церкви все необхідне для здійснення Божественної літургії. Він безстрашно проникав у в'язниці, надаючи допомогу безневинно засудженим, переконуючи бути до кінця вірними Христу-Спасителю. Феодот не боявся ховати останки святих мучеників, таємно виносячи їх або викуповуючи за гроші у воїнів. Коли в Анкирі християнські церкви були розорені і закриті, Божественну літургію стали звершувати в його готелі. Усвідомлюючи, що йому теж належить мученицький подвиг, святий Феодот в бесіді зі священиком Фронтоном передбачив, що йому незабаром доставлять мученицькі мощі на місце, обране ними обома. На підтвердження цих слів святий Феодот віддав свій перстень священику.
У той час смерть за Христа прийняли сім святих дів, з яких старша, свята Текуса, була тіткою святого Феодота. Святі діви - Текуса, Фаїна, Клавдія, Матрона, Юлія, Олександра та Євфрасія, з юних років присвятили себе Богу, жили в постійних молитвах, пості, стриманості, добрих справах і всі досягли старечого віку. Приведені на суд як християнки святі діви мужньо сповідали перед Феотекном свою віру в Христа і були віддані катуванням, але залишилися непохитними. Тоді правитель віддав їх безсоромним юнакам на осквернення. Святі діви гаряче молилися, просячи у Бога допомоги. Свята Текуса впала до ніг юнаків, знявши головне покривало, показала їм свою сиву голову. Юнаки отямилися, самі заплакали і пішли геть. Тоді правитель повелів, щоб святі взяли участь у святкуванні "обмивання ідолів", як це робили поганські жриці, але святі діви знову відмовилися. За це вони були засуджені до смерті. Кожній на шию був прив'язаний важкий камінь, і всі сім святих дів були втоплені в озері. У наступну ніч свята Текуса явилася уві сні святому Феодоту, просячи дістати тіла їх і поховати по-християнськи. Святий Феодот, узявши з собою свого друга Поліхронія та інших християн, попрямував до озера. Було темно, і шлях указувала палаюча лампада. Тим часом перед вартою, поставленою язичниками на березі озера, з'явився святий мученик Сосандр. Залякана сторжа тікала. Вітер відігнав воду на іншу сторону озера. Християни підійшли до тіл святих мучениць і відвезли їх до церкви, де і поховали. Дізнавшись про викрадення тіл святих мучениць, правитель розлютився і наказав хапати без розбору всіх християн і віддавати їх мукам. Був схоплений і Поліхроній. Не витримавши катувань, він вказав на святого Феодота, як винуватця викрадення тіл. Святий Феодот став готуватися до смерті за Христа; вознісши разом з усіма християнами ревні молитви, він заповідав віддати його тіло священику Фронтону, якому раніше віддав свій перстень. Святий постав перед судом. Йому показали різні знаряддя мук і разом з тим обіцяли великі почесті і багатство, якщо він відречеться від Христа. Святий Феодот прославив Господа Ісуса Христа, сповідав свою віру в Нього. У люті язичники віддали святого на тривалі катування, але сила Божа підтримала святого мученика. Він залишився живий і був відведений в темницю. На наступний ранок правитель знову наказав катувати святого, але незабаром зрозумів, що похитнути його мужність неможливо. Тоді він наказав відтяти голову мученику. Страта відбулася, але буря, що здійнялася перешкодила воїнам спалити тіло мученика. Воїни, сидячи в наметі, залишилися стерегти тіло. В цей час священик Фронтон проходив прилеглою дорогою, ведучи осла з поклажею вина зі свого виноградника. Біля місця, де лежало тіло святого Феодота, осел раптом впав. Воїни допомогли підняти його і розповіли Фронтону, що стережуть тіло страченого християнина Феодота. Священик зрозумів, що Господь промислительно привів його сюди. Він поклав святі останки на осла і привіз їх на місце, вказане святим Феодотом для свого поховання, і з честю поховав. Згодом він спорудив на цьому місці церкву. Святий Феодот прийняв Смерть за Христа 20 червня 303 або 304 року, а згадується його пам'ять 18/31 травня, в день смерті святих дів.
Опис життя та мученицького подвигу святого Феодота і страждання святих дів склав сучасник і сподвижник святого Феодота і очевидець смерті його - Ніл, який перебував у місті Анкирі в період гоніння на християн імператора Диоклетіана.
Мучеників Петра, Діонісія, Андрія, Павла і ХристиниСвяті мученики Петро, Діонісій, Андрій, Павло та Христина постраждали за імператора Декія. Юнака Петра вбили за відмову вклонитися ідолу Венери, Діонісій, Андрій та Павло за сповідання віри у Христа були віддані на муки язичницькому натовпу. Святу 16-річну Христину Ангел захистив від знущань юнаків, але за непохитність віри її вбили. Святі мученики Іраклій, Павлін та Венедим постраждали за Христа у м.Афіни. Там вони проповідували язичникам про Христа та переконували їх залишити поклоніння ідолам. Обранці Божі разом зі своїми учнями пішли до страти...
Мучениць семи дів: Олександри, Текуси, Клавдії, Фаїни, Єврасії, Матрони та Юлії
Пам’ять святих отців семи Вселенських соборівВселенські Собори – зібрання предстоятелів і представників усіх Помісних Церков , що скликаються для позбавлення влади єресей і затвердження істин віровчення , для встановлення правил , обов’язкових у всій Церкві, і для вирішення питань, що мають загальноцерковну важливість.
На цих Соборах були присутні голови помісних Церков чи їх офіційні представники , а також весь єпископат, який представляв свої єпархії . Догматичні та канонічні рішення Вселенських Соборів визнаються обов’язковими для всієї Церкви. Для засвоєння Собором статусу "Вселенський" необхідна рецепція, тобто перевірка часом, і прийняття його постанов усіма помісними Церквами. Траплялося, що під жорстким тиском імператора або впливового єпископа учасники Соборів приймали рішення, що суперечать євангельській істині і церковному Переданню, з часом такі Собори Церквою відкидалися .
Вселенський Собор є єдиним верховним авторитетом у вселенської Православної Церкви з питань віровчення і законодавства і, по дії через нього і в ньому Святого Духа, має властивість непогрішності; визначення, і правила Вселенського Собору простягаються на всі Помісні Церкви і на всі часи.
Всього було сім Вселенських Соборів (325-787 рр.).
1 . Нікейський
2 . Константинопольський
3 . Ефеський
4 . Халкидонський
5 . Константинопольський 2-й
6 . Константинопольський 3-й
7 . Нікейський 2-й.
Перший Вселенський Собор
Перший Вселенський Собор був скликаний у 325 р., в Нікеї, при імператорі Костянтині Великому.
Скликаний цей Собор був проти лжевчення олександрійського священика Арія, який відкидав Божество і предвічне народження другої Особи Св. Трійці, Сина Божого, від Бога Отця; і вчив, що Син Божий є тільки вище творіння.
На Соборі брало участь 318 єпископів, серед яких були: Св. Миколай Чудотворець, Яків єпископ Низибійський, Святий Спиридон , Св. Афанасій Великий, що був у той час ще в сані диякона та інші.
Собор засудив і відкинув єресь Арія і затвердив непорушну істину – догмат; Син Божий є істинний Бог, народжений від Бога Отця перше всіх віків і так само вічний, як Бог Отець; Він народжений, а не створений, і єдиносущний із Богом Отцем.
Щоб всі православні християни могли точно знати істинне вчення віри, воно було ясно і коротко викладено в перших семи рядках Символу Віри.
На цьому ж Соборі було постановлено святкувати Пасху у першу неділю після першого весняного повного місяця, визначено було також священикам бути одруженими, і встановлені були багато інших правил.
Другий Вселенський Собор
Другий Вселенський Собор був скликаний у 381 р. , в гір . Константинополі, при імператорі Феодосії Великому.
Скликаний цей Собор був проти лжевчення колишнього аріанського єпископа константинопольського Македонія, який відкидав Божество третьої Особи Св. Трійці, Святого Духа; він вчив, що Дух Святий не є Богом, і називав Його творінням або Створено силою і при тому такою, яка служила Богу Отцю і Богу Сину так як Ангели.
На Соборі були присутні 150 єпископів, серед яких були: Григорій Богослов (він був головою Собору ), Григорій Ніський , Мелетій Антіохійський , Амфілохій Іконійський, Кирило Єрусалимський та інші.
На Соборі єресь Македонія була засуджена і відкинута. Собор затвердив догмат про рівність і єдиносущності Бога Духа Святого з Богом Отцем і Богом Сином.
Собор також доповнив Нікейський Символ Віри п’ятьма тезами, в яких викладається вчення: про Святого Духа, про Церкву, про таїнства, про воскресіння мертвих і життя майбутнього віку. Таким чином склався Нікеоцаргородський Символ Віри, яким і керується Церква всі часи.
Третій Вселенський Собор
Третій Вселенський Собор був скликаний у 431 р., в Ефесі, при імператорі Феодосії 2-му Молодшому.
Собор був скликаний проти лжевчення константинопольського архієпископа Несторія, який нечестиво вчив, ніби Пресвята Діва Марія народила просту людину Христа, з Яким, потім, Бог з’єднався морально, мешкав в Ньому, як у храмі, подібно до того, як раніше мешкав в Мойсеї та інших пророках. Тому і Самого Господа Ісуса Христа Несторій називав богоносцем, а не Боголюдиною, а Пресвяту Діву називав Христородицею, а не Богородицею.
На Соборі були присутні 200 єпископів. Собор засудив і відкинув єресь Несторія і постановив визнавати з’єднання в Ісусі Христі, з часу втілення, двох природ: Божої і людської; і визначив: сповідувати Ісуса Христа досконалим Богом і досконалою Людиною, а Пресвяту Діву Марію, – Богородицею.
Собор також підтвердив Нікеоцаргородський Символ Віри і строго заборонив робити в ньому які б то не було зміни і доповнення.
Четвертий Вселенський Собор
Четвертий Вселенський Собор був скликаний в 451 році , в Халкідоні, при імператорі Маркіяні.
Собор був скликаний проти лжевчення архимандрита одного константинопольського монастиря Євтихія, який відкидав людську природу в Господі Ісусі Христі. Спростовуючи єресь, і захищаючи Божественне достоїнство Ісуса Христа, він сам впав у крайність, і вчив, що в Господі Ісусі Христі людське єство було абсолютно поглинено Божеством, тому в Ньому слід визнавати тільки одне Божественне єство. Це лжевчення називається монофізитством, а послідовники його називаються монофізитами.
На Соборі були присутні 650 єпископів. Собор засудив і відкинув лжевчення Євтихія і визначив істинне вчення Церкви, а саме, що Господь наш Ісус Христос є істинний Бог і істинний чоловік: по Божеству Він вічно народжується від Отця, по людству Він народився від Пресвятої Діви і в усьому подібний до нас, крім гріха. При втіленні (народженні від Діви Марії) Божество і людство поєдналося в Ньому, як єдиному Особі, не зливаючись і незмінно (проти Євтихія), нероздільно і нерозлучно (проти Несторія).
П’ятий Вселенський Собор
П’ятий Вселенський Собор був скликаний у 553 році, в місті Константинополі, при знаменитому імператорі Юстиніані I.
Собор був скликаний з приводу суперечок між послідовниками Несторія і Євтихія. Головним предметом суперечок були твори трьох вчителів сирійської церкви, які користувалися свого часу популярністю, саме Феодора Мопсуетського, Феодорита Кирського і Верби Едесского, в яких ясно виражалися несторіанські омани, а на Четвертому Вселенському Соборі нічого не було згадано про ці три твори.
Несторіани в суперечці з Євтихіаном (монофізитами) посилалися на ці твори, а євтихіанці знаходили в цьому привід відкидати сам 4-й Вселенський Собор і обмовляти на Православну Вселенську Церкву , що вона нібито ухилилася в несторіанство.
На Соборі були присутні 165 єпископів. Собор засудив всі три твори і самого Феодора Мопсуетського, що не розкаявся, а щодо двох інших осуд обмежилося тільки їх несторіанського творами, самі ж вони були помилувані, так як відмовилися від своїх хибних думок і померли в мирі з Церквою.
Собор знову повторив осуд єресі Несторія і Євтихія .
Шостий Вселенський Собор
Шостий Вселенський Собор був скликаний в 680 році, в місті Константинополі, за імператора Костянтина Погоната, і складався з 170 єпископів.
Собор скликано був проти лжевчення єретиків – монофелітів, які, хоч визнавали в Ісусі Христі два єства, Божественне і людське, але одну Божественну волю.
Після 5 -го Вселенського Собору хвилювання, створені монофелітами тривали і загрожували Грецькій Імперії великою небезпекою. Імператор Іраклій, бажаючи примирення, вирішив схилити православних до поступкам монофелітам і силою своєї влади наказував визнавати в Ісусі Христі одну волю при двох єствах.
Захисниками і із’яснітелямі істинного вчення Церкви з’явилися Софроній, патріарх Єрусалимський і константинопольський чернець Максим Сповідник, якому за твердість віри відрізали язик і відрубали руку.
Шостий Вселенський Собор засудив і відкинув єресь монофелітів, і визначив визнавати в Ісусі Христі два єства – Божественне і людське, – і за цими двома єствами – дві волі, але так, що людська воля у Христі не противилась, а була покірна Його волі Божественній.
Варте уваги те, що на цьому Соборі виголошено було відлучення в числі інших єретиків, і Римського папи Гонорія, який визнав вчення про одну волю (що людська корилась Божественній) православним.
Визначення Собору підписали і римські легати: пресвітери Феодор і Георгій, і диякон Іоанн. Це ясно вказує, що вища влада в Церкві належить Вселенському Собору, а не папі Римському.
Через 11 років Собор знову відкрив засідання в царських палатах так званих Трульських, для вирішення питань по перевагах, що відносяться до церковного благочинству. У цьому відношенні він як би доповнив П’ятий і Шостий Вселенські Собори, тому і називається П’ято – шостим.
Собор затвердив правила, якими Церква повинна управлятися, а саме: 85 правил Св. Апостолів, правила 6-ти Вселенських і 7-ми помісних Соборів, і правила 13 Отців Церкви. Ці правила згодом були доповнені правилами Сьомого Вселенського Собору і ще двох Помісних Соборів , і склали так званий “Номоканон”, яка і є підставою церковного управління Православної Церкви.
На цьому Соборі засуджені були деякі нововведення Римської Церкви, не згодні з духом постанов Церкви Вселенської, а саме: примус до безшлюбності священиків і дияконів, суворі пости в суботи Великого Посту, і зображення Христа у вигляді агнця (ягняти).
Сьомий Вселенський
Сьомий Вселенський Собор був скликаний у 787 році, в Нікеї, при імператриці Ірині (вдові імператора Льва Хозара). Прибуло 367 святих отців.
Собор був скликаний проти іконоборчої єресі, яка виникла за 60 років до Собору, при грецькому імператорі Львові Ісаврі, який, бажаючи звернути магометан в християнство, вважав за необхідне знищити шанування ікон. Ця єресь тривала при сині його Костянтині Копронімі та онуку Льві Хозарі.
Собор засудив і відкинув іконоборчу єресь і визначив – поставляти і вважати в св. храмах, разом із зображенням Чесного і Животворящого Хреста Господнього, і святі ікони, шанувати і віддавати їм поклоніння, зводячи розум і серце до Господа Бога, Божої Матері і Святим, на них зображених.
Після 7-го Вселенського Собору, гоніння на святі ікони знову було запроваджено трьома імператорами: Левом Вірменином, Михайлом Бальбою та Феофілом і близько 25 років дратувало Церкву.
Шанування святих ікон було остаточно відновлено і затверджено на Помісному Константинопольському Соборі в 842 році, за імператриці Феодори.
На цьому Соборі, в подяку Господу Богу, що дарував Церкві перемогу над іконоборцями і всіма єретиками, встановлено свято Торжества Православ’я, який належить святкувати в першу неділю Великого Посту і який святкується і досі у всій Вселенській Православній Церкві.
У неділю між 13 липня та 1 серпня Східна церква відзначає пам’ять святих отців шести Вселенських соборів. Літургійне святкування святим отцям шести Соборів пояснюється тим, що сьомий Вселенський Собор був покликаний таким на Помісному Константинопольському Соборі в 879-880 роках, тоді як кожен із шести був затверджений Вселенським на наступному за ним. 31 (18 ст. ст.) травня свята Церква святкує день пам’яті святих отців Семи Вселенських соборів.
Примітка: Римо-Католицька Церква замість семи визнає більш 20 Вселенcкіх соборів, неправильно включаючи в це число собори, які були в Західній Церкві після розділення Церков, а деякі протестантські деномінації, незважаючи на приклад апостолів і визнання всієї Християнської Церкви, не визнають жодного Вселенського Собору.
31-05-2018, 09:01
0
1 878
