14 квітня за православним календарем

14 квітня, субота
Преподобної Марiї Єгипетської
Преподобного Геронтiя, канонарха Печерського, в Дальнiх печерах

Преподобної Марiї Єгипетської



Преподобна Марія жила в кінці V – на почату VI століття в Олександрії та вже в 12-літньому віці втекла з рідного дому. Будучи без батьківського нагляду, вона захопилась розпусним способом життя, спокушаючи на гріховну дорогу безліч молодих людей. Так Марія прожила 17 років свого життя, поки Господь не навернув її до покаяння.

Одного разу, гуляючи берегом моря, Марія побачила корабель, що вирушав із паломниками в Палестину на свято Воздвиження Хреста Господнього. Вона бачила, що на кораблі було багато молодих людей і вирішила піднятися на корабель, щоб спокушати їх.

Після прибуття в Палестину, усі паломники зійшли з корабля та пішли в Єрусалим. За ними вирушила й Марія Єгипетська, бажаючи увійти разом з усіма до Храму Воскресіння Христового, але далі за притвор не могла ступити, оскільки якась невидима сила відштовхувала її та не дозволяла увійти до храму. Так тричі намагалася вона увійти, проте жодного разу не виходило.

В цей час благодать Божа просвітила її розум і серце й вона зрозуміла, що її життя розпусним та що власні гріхи не впускають до храму. Піднявши очі, Марія побачила ікону Божої Матері та слізно почала благати Пресвяту Богородицю, щоб дозволила їй увійти у храм: „О, Мати Божа! Дозволь мені підійти й поклонитись Животворчому Христу. Я обіцяю більше не грішити”.

Після цього Марія спокійно увійшла в храм та поклонилася Святому Хресту. Вийшовши, дякувала Матері Божій за отриману благодать і просила поради куди прямувати далі. Саме в цей час почула тихий голос: „Йди за Йордан і там знайдеш спокій”.

Марія повірила, що невидимий голос стосується саме її, і плачучи сказала: „Владичице Богородице, не покидай мене”. Так Марія Єгипетська назавжди залишила безсоромне життя.

Якийсь перехожий, побачивши її сльози, дав три срібні монети. На них вона купила три хлібини і в продавця дізналася дорогу,яка веде на Йордан. Так Марія дійшла до храму в честь Святого Іоана Хрестителя на березі ріки. Там вона відпочила, вмилася в річці. Наступного дня причастилася в храмі й поїла хліба. Того ж дня човном переправилася на другий беріг ріки та пішла за повелінням Богородиці далеко-далеко в пустиню. Довгих сорок сім років ніхто нічого не чув про Марію та не бачив її страждань, молитовного подвигу й молитви за весь світ.

На березі Йордану був древній монастир. За повелінням Ангела з іншого монастиря до нього прийшов благочестивий старець Зосима, який давно мріяв знайти святих людей, благочестивих подвижників, які навчили б його, як досягти духовної досконалості.
"Чи є, – думав він, – на землі чернець, який може мене наставити й показати приклад такого посту, якого я ще не пройшов? Чи знайдеться в пустелі людина, яка перевершила б мене?"

Коли старець так роздумував, йому з’явився Ангел і сказав: "Зосимо! Ти старанно трудився, наскільки це в силах людини, та мужньо пройшов подвиг посту. Однак немає людини, яка могла б сказати про себе, що вона досягла досконалості. Є подвиги, невідомі тобі й сильніші за ті, які пройшов ти.
В цьому монастирі був звичай: в першу неділю Великого посту ігумен служив Літургію, всі причащалися і йшли в пустиню, окремо проводячи час в молитвах і пості до Вербної неділі.

Старець Зосима також пішов в пустиню. Двадцять днів він пройшов пустинею і нікого не зустрів. Одного разу, коли він молився здалося йому, що бачить постать, яка нагадує тінь людини, опалену сонцем. Старець хотів підійти, але вона почала втікати й він ніяк не міг її наздогнати. Зосима слізно почав просити: ”Чому ти втікаєш від мене, грішного старця? Зачекай, помолись за мене і дай мені благословення.”
Почувся голос: „Прости мене, отче Зосиме, що не можу стати перед тобою, бо я жінка і, як бачиш, нічим не прикрита. Та не я, а ти мене маєш благословляти, бо ти священик. Дай мені щось, щоб я прикрилася”.

Здивований тим, що невідома йому пустинниця назвала його ім’я, старець дав їй свій верхній одяг. Вона почала молитися і піднялась у повітрі. Старця Зосиму охопив страх і він подумав, що то не жінка, а дух. Проте вона сказала: „Я не дух, а грішна жінка, очищена Таїнством Хрещення”. Тоді вона дозволила підійти ближче й старець Зосима почав слізно благати подвижницю, щоб вона розповіла йому про своє життя.

Довго розказувала йому Марія, не називаючи свого імені, про своє життя, про боротьбу зі спокусами і як знайшла душевний мир і радість у Господі. Прощаючись зі старцем, свята угодниця просила його не розповідати про неї нікому аж до її смерті та просила наступного року залишитися на весь Великий піст в монастирі і в Страсний четвер прийти на берег Йордану й причастити її. Через рік старець Зосима, взявши Святі Дари, прийшов на Йордан. Довго чекав і нарешті побачив, що підійшовши до ріки, Марія Єгипетська перехрестила її і пішла по воді, як по суші. Поклонившись до ніг старця і смиренно помолившись, вона причастилась. Угодниця просила старця Зосиму прийти через рік на те місце, де вперше вони зустрілись.

Наступного року старець прийшов у пустиню, проте побачив подвижницю вже мертвою, зі складеними на грудях руками. На піску виднілися написані нею слова. Вона просила старця похоронити її, назвала своє ім’я – Марія і вказала день своєї смерті, той самий день, коли старець Зосима причастив її минулого разу.

Потім лев вирив лапами яму і тихо, наче ягня, пішов по пустині. Старець виконав волю преподобної, відспівав її, і пішов у свій монастир, прославляючи Христа. Там розповів братії, що чув і бачив про преподобну Марію. Життя Святої було записане Софронієм, Патріархом Єрусалимським.
Пам'ять преподобної Марії Єгипетської згадується ще 14 квітня.

Преподобного Геронтiя, канонарха Печерського, в Дальнiх печерах



Преподобний Геронтій прийняв чернечий постриг у підлітковому віці і був канонархом Успенського собору монастиря в XIV столітті. Святий помер приблизно в 11-12 років. Мощі преподобного Геронтія знаходяться в Дальніх печерах Києво-Печерської лаври в одній раці з мощами Леонтія Канонарха. Павло Алеппський, який відвідав монастир у 1653 році, писав: "Тут є тіла двох отроків: їхні голови жовті і досі виділяють миро". Шанування Геронтія почалося в кінці XVII століття, коли печерський архімандрит Варлаам (Ясинський), майбутній митрополит Київський, встановив святкування Собору преподобних отців Дальніх печер. Загальноцерковне шанування почалося після дозволу Святішого Синоду в другій половині XVIII століття включати в загальноцерковні місяцеслови імена київських святих. На іконі середини XIX століття, яка знаходиться над ракою святого, Геронтій зображений у стихарі, у руках розкрита богослужбова книга.