Страсний (Чистий) четвер
Преподобномученика Никона, єпископа, і 199 його учнів
Преподобного Никона, ігумена Києво-Печерського
Мучеників Філіта, Лідії, дружини його, Македона, Феопрепія, Кронида і Амфилохія
Чистий четвер
На п'ятий день після входу Господнього в Єрусалим, тобто в четвер ученики запитали Христа: "Де хочеш, щоб ми приготували Тобі їсти паску?" (Мф. 26: 17). Ісус Христос відповів їм: "Підіть до міста, і зустрінеться вам чоловік, який нестиме глек води, підіть за ним, і куди він увійде, скажіть господареві дому того, що Учитель каже: Де світлиця, в якій Я споживатиму паску з Моїми учениками? І він покаже вам велику, прибрану і готову горницю; там приготуйте нам" (Мк. 14: 13-15). Сказавши це, Христос послав двох учеників Своїх — Петра й Іоана. Вони пішли, і все відбулося так, як сказав їм Христос, і приготували паску.
Ввечері Христос із дванадцятьма своїми учениками прийшов у приготоване місце. Зняв із Себе верхній одяг, обв'язався рушником, налив в умивальницю води, і почав омивати ноги ученикам. Вони обурювалися та відмовлялися. Господь, закінчивши справу, сказав: "Ви називаєте Мене Учителем і Господом, і добре кажете, бо Я Той і є. Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, то і ви повинні вмивати ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили так само, як Я зробив вам" (Ін. 13, 13-15). Цим прикладом Господь засвідчив не лише Свою любов до учеників Своїх, але й навчив їх смирення, тобто не вважати за приниження для себе служити будь-кому, незалежно від будь-яких обставин і умов, як-от соціальний статус, матеріальне багатство, освіта, тощо.
Центральною подією вечора стало встановлення Таїнства Святого Причастя. Тому й називається вона Тайною Вечерею. Ісус Христос, узявши хліб, благословив його, розламав на частини і, даючи ученикам, сказав: "Прийміть, споживайте — це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів". Потім узяв чашу з виноградним вином, благословив і подаючи ученикам промовив: "Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів". Ці слова означають, що у вигляді хліба й вина Спаситель подав те саме Тіло Своє і ту саму Кров, які на другий день після цього Він віддав на страждання і смерть за наші гріхи. Як хліб і вино стали Тілом і Кров'ю Господа, — це таємниця, незбагненна навіть для ангелів, тому називається таїнством. Причастивши апостолів, Господь дав заповідь завжди здійснювати це таїнство, чинити на спомин про Нього. Спогадом про це таїнство є Божественна Літургія.
Чистий четвер — це день весняного очищення. Ще вдосвіта, до східсонця селяни чистили в стайнях, коморах, на подвір'ї, в хатах — все повинно бути чистим і виглядати по-святковому. В саду і на городі господар згрібав на купу торішнє листя, бадилля бур'янів та сухе ріщя і підпалював — "щоб очистити землю від морозу, зими, смерти і всякої нечисти". Робилося це з спеціяльним закликанням:
"Смерте, смерте, іди на ліси,
іди на безвість, іди на моря.
І ти, морозе, великий і лисий,
не приходь до нас із своєї комори.
Смерть з морозом танцювала,
танцювала і співала,
і за море почвалала!"
Існує повір'я, що в Чистий четвер, до східсонця ворон носить з гнізда своїх дітей купати в річці. Хто скупається раніше від воронячих дітей, той буде здоровий протягом цілого року. Отож: хворі люди купалися, бувало, вночі — "поки ворон дітей не купає", щоб очиститись від хвороби. Викупавшися, хворий набирав з свого купелю відро води, ніс ту воду на перехресну дорогу і виливав — "щоб там усе лихо зоставалося". А дехто ще й примовляв:
"Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здоров'я в ручки, в ніжки і в живіт трішки".
За християнським вченням у цей день пізно ввечері один з дванадцяти учнів - горезвісний Іуда - за тридцять срібників продав свого вчителя Ісуса Христа,якого й розіп'яли.Тому вважали,що в четвер оживають усі зловісні гади і плазуни .Відтак люди намагалися в цей день обов'язково вмитися або скупатися,тобто очиститись від гріхів.
У Чистий четвер господині, поруч з іншою роботою, готували сіль для великоднього столу. Вони брали грудку соли, загортали її в ганчірку і клали у піч. Коли ганчірка вже обгорить, сіль збирали і зберігали до Великодня. Вранці на Великдень, як прийдуть, бувало з церкви і сядуть за стіл розговлятися, господар клав цю сіль на хлібину і все це ставив на покутті під образами. Цю сіль зберігали і давали худобі при шлункових недугах.
Ввечорі в церкві відправляються "Страсті". Колись у наших селах, та і по містах, люди намагалися зберігати урочистий спокій і додержувати тиші: ні сміху, ні співів, ба навіть голосних розмов на вулицях в час, коли в церкві читалися євангелії, чути не було.Стоячи в церкві під час читання євангелії, не можна куняти, бо "нечиста сила занесе в пекло".
Люди, повертаючися з церкви, намагалися донести додому "страсну" свічку так, щоб вона не погасла. Для цього робили спеціяльні ліхтарі з кольорового паперу або фарбованого скла. Червоні, сині, зелені ліхтарі у формі зірки, місяця або церкви були колись гарною оздобою цього вечора.
Полум'ям страсної свічки випалювали (вірніше — викопчували сажею) хрест у хаті на сволоці — "щоб лиха нечисть хату минала". Цей хрест залишався на сволоці до "Рахманського Великодня"), але не скрізь. Так на Харківщині, в слободі Критській було повір'я, що страсний хрест — "корисний на випадок пожежі", а тому його не стирали аж до наступного Чистого четверга.
Хворі на пропасницю шкребли сажу з "страсного хреста", розводили в свяченій воді і пили, як ліки.
Якщо полум'ям страсної свічки випалити хрест на воротях, то в двір не забіжить "поганий собака", тобто "нечиста сила", що в цей вечір бігає по землі, взявши на себе таку подобу.
Хто дуже хотів бачити відьму, той в кожний четвер Великого посту робив борону з осикового дерева, а в Чистий четвер кінчав її. Прийшовши з церкви додому, йшов з запаленою свічкою в коровник, сідав за тією бороною і тоді міг би бачити відьму, якби вона прийшла до нього в коровник. Протягом усього посту, що четверга, кидали на горище по одному поліну дров, а в Чистий четвер цими дровами палили піч і сподівалися, що відьма прийде до хати просити вогню.
Прийшовши з церкви, йшли з свічкою в стайню і там ніби бачили домовика. Так само ходили в клуню і в комору. Страсна свічка в народному віруванні, як бачимо, мала велику магічну силу. Крім того, народ вірив, що ця свічка в скрутний час стає людям у пригоді; її запалювали перед святими образами, коли на мешканців дому нападав страх. Так, під час великої грози запалювали страсну свічку, "щоб грім хати не спалив". Тому страсна свічка ще називалася "громичною" або "громицею". Запалювали цю свічку і при тяжкій хворобі людей або худоби, а також під час тяжких пологів; давали в руки вмираючому. Пасічники з цією свічкою ходили до бджільника. В день Стрітення, коли "зима з літом зустрічається", запалювали "громичну" свічку — "щоб літо зиму побороло". Від цього Стрітення ще називається "Громицею".
Страсні свічі селяни лили самі, бо "трудова свіча лучче Богові вгодна". І лили їх такими, щоб вистачало надовго — бувало свічі "в два аршини довжиною і до десяти фунтів вагою". "Особливо велику силу має свічка, що горіла дванадцять Страстей — з року в рік. У кого є така свічка, той собі хату де схоче поставить, і всяке господарство буде йти йому добре, і не пристане до нього ніяка нечисть. Тільки треба ту страсну свічку розтоплювати в каганці і обкурювати нею всі статки". Так думали в слободі Біло-Куракинській на Харківщині; в інших місцях України вимоги до страсної свічки були скромніші. Вважалося, що як свічка горіла в церкві три роки вряд на Страстях під час читання євангелій, то така свічка вже мала достатню чарівну силу, щоб "берегти хату від усього злого".
На Чистий четвер на Поділлі хлопчаки робили дерев'яні стукалки; їх називали також "довбешки" або "калатала". Як тільки задзвонять при читанні євангелії дзвони, хлопчаки починали стукати у дзвіницю, якщо вона дерев'яна, в ограду або в дошки — щоб "відганяти нечисту силу". Це стукання повторювалося кожний раз, коли починали гудіти дзвони, і уривалося разом з ними, триваючи таким чином до кінця Страстей.
У Карпатах чистий четвер називали ще "живим", а тому гуцули з цієї нагоди розпалювали вогонь і тримали його доти ,доки не вигонили тварин на пасовиська. Ним окурювали домашню скотину від злих духів. Ввечері після відправи у церкві люди запалювали свічки і намагалися принести "живий" вогонь до хати ,щоб зробити кіптявою на сволокові чорний хрестик
"Є такі селяни, особливо жінки, що, починаючи з Чистого четверга і аж до Воскресіння Христового, нічого не їдять, а є такі, що й води не п'ють. Роблять це найчастіше згідно з обітницею, що дається під час хвороби"
Преподобномученика Никона, єпископа, і 199 його учнів
Преподобномученик Никон народився в Неаполі. Його батько був язичником, а мати – християнкою. Змужнівши, Никон залишався язичником. Він служив воїном і відрізнявся надзвичайною хоробрістю і силою. Одного разу Никон зі своїм загоном був оточений ворогами. У смертельній небезпеці він згадав християнські настанови матері і, осінивши себе хресним знаменням, помолився Богу, обіцяючи в разі порятунку хреститися. Він уникнув неминучої смерті і, повернувшись додому, з благословення матері, вирушив на пошуки священика, що було нелегкою справою за часів гонінь. На кораблі святий Никон дістався до острова Хіос, зійшов там на високу гору і 8 днів перебував в пості і молитві, просячи Господа допомогти йому. У сонному видінні святому Никону з’явився Ангел Божий, що вказав йому шлях. Святий Никон попрямував на гору Ганос, де ховалися багато ченців, очолюваних Феодосієм, єпископом Кизцьким. Від єпископа святий Никон прийняв Таїнство Хрещення і Ангельський образ. Поселившись у печерному храмі, святий Никон був прикладом для всієї братії. Коли преподобний Никон пробув на горі три роки, єпископу було одкровення від Ангела, щоб він посвятив преподобного Никона в сан єпископа і велів переселитися з усіма ченцями в Сицилійську область. Єпископ Феодосій виконав це і, доручивши святому Никонові 190 ченців, помер. Поховавши єпископа Феодосія, святитель Никон відплив з братією на кораблі в Сицилію, рятуючись від варварів, що наближалися. За Божою волею, святитель Никон побував у рідному Неаполі. Він застав там в живих свою матір і провів разом з нею останні дні її життя. Мати, побачивши його, зі сльозами радості впала йому на груди і цілувала його. Поклавши земний уклін, вона сказала: "Дякую Пресвятому імені Твоєму, Господи, що Ти дав мене побачити сина мого в ангельському образі і єпископському достоїнстві; і нині, Владико мій, почуй мене, рабу Твою, і прийми душу мою в Твої руки". Сотворивши цю молитву, праведна жінка померла. Присутні прославили Бога і поховали її з псалмоспівом.
По місту пронеслася чутка про приїзд святого Никона, і дев’ять воїнів, його колишніх соратників, прийшли побачитися з ним. Після бесіди зі святителем вони увірували і хрестилися і пішли за ним в Сицилію. Прибувши на острів, святитель Никон оселився разом з ченцями в пустельному місці, яке називалось Гигія, неподалік від річки Асінос. Минуло багато років, і знову почалися гоніння на християн. Правителю Сицилії Квінтіану повідомили, що неподалік с численною братією живе єпископ Никон. Всі 199 ченців були схоплені і обезголовлені, а святителя Никона залишили в живих, щоб віддати на муки. Його палили вогнем, але він залишався неушкодженим; прив’язували за ноги до диких коней, щоб волочити по землі, але коні не рушали з місця. Святителю відрізали язик, били його камінням і, нарешті, обезголовили.
Тіло священномученика Никона було кинуто на поталу звірам і птахам. Один пастух, одержимий злим духом, ходив на тому місці і, знайшовши тіло святого, негайно впав обличчям на землю, бо нечистий дух, вигнаний силою святого, кинув його на землю і вийшов з нього з гучним криком: "Горе мені, горе мені, куди мені бігти від імені Никонового?".
Зцілений пастух розповів про це навколишнім жителям. Єпископ міста Мессіни теж дізнався про це і разом з кліром поховав тіло священномученика Никона і його учнів.
Преподобного Никона, ігумена Києво-Печерського
Преподобний Никон, ігумен Києво-Печерський
Преподобний Никон ігумен Печерський, один із найближчих учеників преподобного Антонія Печерського, до якого прийшов у печеру як духовна особа — священик. Жив у печері суворим чернечим життям. Преподобний Антоній доручав йому, як досвідченій духовній особі, постригати в ченці тих, хто хотів стати печерськими ченцями. Він постриг у ченці преподобного Феодосія. За пострижения улюбленців великого князя Ізяслава київського преподобного Варлама й преподобного Єфрема накликав на себе гнів князя. Через це був змушений залишити Києво-Печерський монастир і податися на півострів Тмутаракань (тепер Тамань), Тмутараканське князівство. Тут, недалеко від столиці міста Тмутаракані, преподобний Никон заснував монастир, подібний до Печерського. Його переїзд до Тмутаракані дав підставу декому з дослідників висунути припущення, що він походив звідти.
Коли в 1067 р. греки отруїли тмутараканського князя Ростислава Володимировича, народ послав преподобного Никона до чернігівського князя Святослава Ярославича, щоб відпустив їм на княжіння свого сина Гліба. Никон виконав прохання тмутараканців, а на зворотній дорозі заїхав до Києва. Преподобний Феодосій переконав преподобного Никона повернутися до Печерського монастиря. Тут Никон був у великій згоді з преподобним Феодосіем, за дорученням якого читав книги й виголошував повчання братії. Крім цього, він любив оправляти книжки, у чому був великий майстер, а преподобний Феодосій робив йому шнурки.
Коли в 1073 р. в Київській Русі розпочалася міжусобна війна й князя Ізяслава було вигнано з Києва, преподобний Никон, бажаючи спокою, знову залишив Київ і подався до Тмутаракані. За короткий час він повернувся до Києва, щоб відвідати Феодосія, але вже не застав його в живих. Ігуменом Печерського монастиря був тоді преподобний Стефан. Никон залишився жити в Києво-Печерському монастирі. Після того, як унаслідок незгоди між ченцями преподобний Стефан відійшов із Печерського монастиря, братія в 1078 р. обрала новим ігуменом Никона, як найближчого сподвижника преподобних Антонія і Феодосія. За ігуменства преподобного Никона головна Успенська церква Печерського монастиря була чудово розмальована й оздоблена мозаїками, які зробили переважно грецькі майстри. Упокоївся преподобний Никон у 1088 р. Він належить до найвизначніших особистостей Києво-Печерського монастиря в XI ст. Це був аскет-подвижник, автор одного з літописних зводів та інших праць, церковний діяч-місіонер (у Тмутаракані), культурний діяч і будівничий головної церкви Києво-Печерського монастиря, досвідчений духівник, добрий проповідник і дипломат (його місія до чернігівського князя).
Мощі преподобного Никона знаходяться в Ближніх печерах. В акафісті всім преподобним Печерським про нього сказано: "Радуйся, Никоне, Антонія перший благовірний учень; радуйся, Феодосію, у ділах благовірний помічник і в душеспасаючих подвигах співпрацівник". Пам’ять преподобного Никона вшановується 5 квітня (23 березня за ст. ст.).
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
