27 березня, вівторок
Святителя Феогноста, митрополита Київського і всієї Руси
Феодорівської ікони Божої Матері

Святитель Феогност, Митрополит Київський і всієї Русі


Святитель Феогност, Митрополит Київський і всієї РусіСвятитель Феогност, за походженням грек, був возведений на кафедру у 1328 році. У тому ж році він прибув до Києва, а звідти до Москви, яка, після смерті святителя Петра, стала місцем перебування митрополитів “всієї Русі”. Дорогою через Волинь він здійснив хіротонію єпископів Володимир-Волинського та Галицького. Із Москви святитель Феогност вирушив до Новгорода, Пскова, Полоцька, Смоленська, Чернігова та інших міст, де брав активну участь у вирішенні важливих церковних та державних питань.

У 1342 році святитель Феогност відвідав Золоту Орду. Хан Чанібек вимагав, щоб Руська Церква сплачувала татарам данину. Святитель стійко зніс погрози та знущання, опираючись безпідставним вимогам хана. Нарешті Митрополиту вдалось переконати хана у неправомірності його наказу. Сплативши ординцям одноразову незначну суму, святитель Феогност повернувся до Москви. Із Орди він привіз ханську грамоту про відміну данини з Церкви.

Багато клопоту завдавали святителю Феогносту церковні справи у західноруських землях, де Польща та Литва намагалися створити окрему митрополію, не пов’язану із митрополією “всієї Русі”. Благословляючи народ і утверджуючи його у Православ’ї, Святитель відвідав Перемишль, Галич та Холм.

Святителю Феогносту довелось звернутись до Константинопольського Патріарха з проханням скасувати Галицьку митрополію. У своїй грамоті Святитель вказував на давню єдність митрополії на Русі, від якої, на його думку, й надалі “залежить єдність самого ісповідання віри в народі”. Патріарший Собор у 1347 році скасував попередню ухвалу про окремого Галицького митрополита для “Малої Русі” та вшанував святителя Феогноста титулом Екзарха “всієї Русі”.

Святитель Феогност увійшов в історію Руської Церкви, як видатний церковний та державний діяч. Літописи називали його “великим наставником”. Помер святитель Феогност 14 березня 1353 року і був похований в Успенському соборі Московського Кремля поруч із своїм попередником – святителем Петром (Ратенським). Мощі святителя Феогноста були віднайдені у 1471 році.

Феодорівська ікона Божої Матері


Феодорівська - Костромська ікона Божої Матері написана євангелистом Лукою і близька за іконографією до Володимирської ікони Божої Матері.

Назву свою ікона отримала від великого князя Ярослава Всеволодовича (+ 1246), батька святого Олександра Невського, який носив у святому хрещенні ім'я Феодор - на честь святого Феодора Стратилата. Знайдена вона була, за переказами, його старшим братом, святим Юрієм Всеволодовичем (+ 1238, пам'ять 4 лютого), в старій дерев'яній каплиці поблизу старовинного міста Городця - пізніше на тому місці був влаштований Городецький Феодорівський монастир. Князь Ярослав-Феодор, який став після загибелі в битві з татарами на святого Юрія великим князем Володимирським, а згодом, у 1239 році урочисто переніс його мощі з Ростова до Успенського собору міста Володимира, а залишеною братом іконою благословив свого сина, святого Олександра Невського, що вступив в тому ж році в шлюб з полоцькою княжною Брячиславою.

Ярослав-Феодор залишив значну про себе пам'ять у нашій історії. З ним, продовжувачем славних традицій дядька - святого Андрія Боголюбського (пам'ять 17 липня) і батька - Всеволода Велике Гніздо, пов'язані майже всі найбільш значні події в історії Русі першої половини XIII століття. Йому дісталася у спадок Русь, спалена і розграбована в 1237 - 1238 роках татарами. Він підняв її з попелу, відбудував і оздобив містами, святими обителями і храмами. Ним були відновлені спустошені ворогом міста Поволжя: Кашин, Углич, Ярославль, Кострома, Городець. Церкву Феодора Стратилата в Костромі і Феодорівський монастир поблизу Городця засновані ним на честь свого Ангела. Усього вісім років стояв він біля керма великого князювання, але за цей час він зумів спрямувати країну по єдино вірному в той час шляху - військово-політичної рівноваги із Золотою Ордою на сході й активного протистояння католицькій Європі на заході. Найближчим сподвижником і продовжувачем його державного справи був син, святий Олександр Невський.

Чудотворна Феодорівська ікона Божої Матері - благословення батька - постійно перебувала при святому Олександрі, була його молитовним образом. Після його смерті (святий князь помер 14 листопада 1263 році у Городці, у заснованому батьком монастирі) ікона, на згадку про нього, була взята його молодшим братом Василем.

Василь Ярославич був "мизинним", тобто молодшим (восьмим), сином Ярослава Всеволодовича. У 1246 році після смерті батька (князь був отруєний у столиці Монголії - Каракорумі), маючи п'ять років, він став князем костромського спадку - найменш значного у володіннях його батька. Але в 1272 році Бог судив йому стати великим князем Володимирським. Чотири роки його великого князювання (1272 - 1276) заповнені звичайними для того часу князівськими міжусобними лайками. Кілька років вів він війну за Новгород з непокірним племінником Димитрієм Олександровичем. Тому, ставши великим князем, Василь не поїхав у Володимир, а залишився під захистом чудотворної ікони в Костромі, вважаючи це місце більш надійним на випадок нових усобиць.

Довелося йому захищати Русь і від зовнішніх ворогів. У 1272 році при черговій татарській навалі українське військо виступило з Костроми їм назустріч. За прикладом діда, святого Андрія Боголюбського, який брав із собою в походи чудотворну Володимирську ікону Божої Матері, князь Василь рушив у бій з чудотворною іконою Феодорівської Божої Матері. Яскраві промені виходили від святого образу, спопеляючи ворогів; татари були розгромлені і вигнані з Руської землі.

Літописи розповідають, що великий князь Василь плекав особливу любов до Церкви і духовенства. Після мученицької загибелі під час штурму татарами Володимира 4 лютого 1238 року єпископа Володимирського Митрофана довгі роки Володимирська єпархія залишалася удовою. Це засмучувало великого князя Василя. У 1274 році за його участю відбувся у Володимирі великий церковний Собор. Безпосереднім приводом його з'явилася хіротонія в єпископа Володимирського святителя Серапіона (+ 1275, пам'ять 12 липня), з Печерських ігуменів, митрополитом Кирилом III (+ 1282) і собором руських святителів. Зміст соборних діянь був дуже широким - це був перший Собор в Руській Церкві з часу монгольської навали. Багато накопичилося проблем і негараздів у церковному житті, Руська Церква тільки-тільки оговтувалась від лиха, що її спіткало. Але головним завданням було відродження української церковної писемності - відновлення традицій давньоруського "княжого устрою". Без книг була б неможлива спасительна діяльність Церкви, вони потрібні були і для Богослужіння, і для проповідництва, і для келійного наставлення іноків, і для домашнього читання віруючими. Працями митрополита Кирила, руських єпископів і монастирських ченців-книжників це завдання, найважливіше для подальшої християнської освіти Русі, було успішно виконане. Собор прийняв нову редакцію Кормчої книги - основного канонічного кодексу православного церковного життя.

У 1276 році князь Василь завершив свій життєвий шлях, найважливіші віхи якого були осінені благословенням Феодорівської ікони Божої Матері. Він помер в Костромі і там же знайшов місце останнього спочинку. Свята ікона перебувала з тих пір у Костромському соборі святого Феодора Стратилата.

Відновлення пам'яті Феодорівської ікони Божої Матері та широке розповсюдження її шанування по всій державі пов'язане з подіями початку XVII століття - припиненням Смутного часу. У 1613 році чудотворною Феодорівською іконою з Костромського собору був благословенний при обранні на царство Михайло Романов. На згадку про цю історичну подію було встановлено повсюдне святкування іконі Богоматері Феодорівської 27 березня. З'явилися численні списки з Костромської Феодорівської ікони, один з перших був замовлений і принесений до Москви матір'ю царя Михайла - черницею Марфою. З другої половини XVII століття набувають поширення ікони Феодорівської Божої Матері з клеймами, що зображають події з історії чудотворного образу.

У 1670 році ієродиякон Костромського Іпатіївського монастиря Лонгін написав "Сказання про явлення і чудеса Феодорівської ікони Богоматері в Костромі". Не всі що містяться в ній відомості збігаються з викладеними вище, у народній пам'яті, своя хронологія, свої закони.

Феодоровская ікона - двостороння. На зворотному боці - образ святої великомучениці Параскеви, зображеної в багатому княжому вбранні. Припускають, що поява образу Параскеви на звороті ікони пов'язано з дружиною святого Олександра Невського.