Олександр Коцик уже сім років знімається у фільмах, кліпах та серіалах іноземного виробництва. В біографії актора є й вітчизняні телевізійні проекти, проте його мрія – власна вистава в українському театрі.
"Моя акторська кар’єра почалась з того, що друг сказав – ти нездара. У мене ніхто не вірив, і навіть ті, хто говорили, що у мене щось вийде, просто не хотіли засмучувати. Через декілька років я повернувся до України з нагородою фестивалю кіно у Лос-Анджелесі, яку мені вручили за акторську гру. Перше, що зробив, тицьнув її в обличчя другу", – згадує про повернення до Чернівців Олександр.
На знімальний майданчик прийшов, бо потрібні були гроші
– Я приїхав до Канади через іноземну програму сім років тому для того, щоби підвищити рівень володіння англійською мовою. Вперше на знімальний майданчик прийшов виключно з цинічних мотивів – потрібні були гроші. Робота була неважка, платили, на погляд молодого чернівчанина, великі гроші – 150 доларів. Ще й нагодували три рази! Все, що від тебе вимагали, – пройти декілька разів перед камерами, – розповідає Олександр. – Згодом стало цікаво, скільки отримують люди, які говорять слова на камеру. Тоді я пішов на свої перші кастинги.
Актор каже, що потрапити у кіно там можна двома шляхами: кастинг або зв’язки.
– На перших кастингах із мене просто сміялися. Тішило те, що принаймні не в обличчя. Пам’ятаю, попросили представитись, але сказали це на "сленгу". Я нічого не міг відповісти, окрім "шо?". Позитивний результат на кастингу – 10 відсотків твого акторського таланту, інше – зв’язки і зовнішність. Тому дуже важливо на початку кар’єри зарекомендувати себе та познайомитися з багатьма людьми, – каже Олександр. – Спершу на всі пропозиції говорив "так". Були і кліпи, і короткометражки. У перший проект, який змінив моє ставлення до кіно, та мистецтва загалом, потрапив саме після того, як зарекомендував себе у короткометражці. Це був серіал про дії китайської влади проти свого населення, я там зіграв одну з головних ролей. Він заснований на реальних подіях. Сюжет такий: китайське поселення, яке вело особливий спосіб життя (відмовлялись від алкоголю, нікотину, здорово харчувались), здавали на органи. Жителі зібрались на мовчазний протест у центрі міста. Зібралось майже десять тисяч людей. У відповідь на це влада підірвала поселення, замаскувавши це під природну катастрофу.
– Це я дізнався десь в середині зйомок. До того ж я ходив незадоволений умовами, адже китайці працюють, як мурахи: від ранку до ночі. Бувало, що мені приносили 10 сторінок тексту, і на другий день ми знімали їх. Дуже важко порівняно зі зйомками в Канаді чи США. Але після того, як почув ідею серіалу, я б погодився працювати безкоштовно. Зрозумів: мистецтво живе для того, щоб доносити людям подібні історії. І нехай я уже не приїду в Китай, адже цей серіал там заборонений, але я радий, що тепер кривавий факт відомий світу, – зазначає актор.
"Люблю ролі "поганців"
Актор розповів, що знімається в проектах, не маючи акторської освіти. Він знайшов заміну дипломам – різноманітні курси. Згадав, що брав уроки у вчителя Леонардо Ді Капріо у Нью-Йорку, і це дало йому набагато більше, ніж зміг би будь-який акторський вуз. До ролей готується по-різному, залежно від героя. Якщо персонаж реальний – дізнається якомога більше інформації про нього, дивиться відео, щоб вловити жестикуляцію і манеру. Якщо ж цей персонаж вигаданий – старається поспілкуватись з автором, дізнатись, що він заклав у роль, які мотиви у героя.
–Я люблю ролі "поганців". Декілька місяців тому грав Муссоліні (італійський диктатор, – авт.) у серіалі "Журнал диктатора". Я тоді переглянув дуже багато матеріалів про нього. Але є проекти, які ти просто "відчуваєш". Наприклад, у мене був фільм про чотири сотні греків, які добровільно пішли на смерть. Нацистський уряд наказав їм відвести новоприбулих угорських євреїв "помитись" у газові камери. А потім перевірити, чи всі померли, та зібрати одяг. Греки мали розмову у казармах, вирішили, що не можуть так вчинити. Від цієї історії у мене бігли тілом мурашки. До ролі я не готувався, просто розчинився у ній, – зауважує Олександр Коцик.
–У моєму найновішому проекті вестерні Bloodslinger я граю українського персонажа, який розвінчує стереотипи. У закордонному кіно персонажі із Східної Європи – це переважно бандити і злодії, а мій же прихований герой, – каже Олександр. – Із режисером картини я познайомився під час зйомки короткометражки. З того проекту нічого не вийшло, але він мене запам’ятав і написав для мене персонажа. Я підкинув йому декілька ідей – персонаж говорить українською та бігає у вишиванці. Фільм вийде в Америці та Канаді у лютому, щодо українського ринку – зараз ведуться переговори із компанією. Чи буде він цікавий українському глядачу, вирішувати йому.
Олександр розповідає, що в Україні є багато можливостей для реалізації власних проектів. Якщо б він це знав до виїзду закордон, то спробував би займатись мистецтвом тут. Вітчизняний ринок не зайнятий, а телевізійні проекти без душі.
– Мені інколи здається, що "ліпиться" щось заради того, щоб "ліпилось". Я дуже поважаю митців, особливо тих, хто займається самовдосконаленням у професійній сфері. На українському масовому ринку займаються точно не цим. Потрібно виправляти тут маркетинг та рекламу, особливо театральних постановок, – каже актор.
"Я наш ринок знаю погано, якщо мене запитати терміни із сфери кіно українською – я не скажу. Знімався у декількох вітчизняних телепроектах. Хоча говорити "вітчизняні" – це неправильно, адже до початку війни майже всі українські проекти фінансувались Росією. Наскільки я знаю, зараз ситуація інша, але якісних проектів не вистачає. І коли я говорю якісних, – це не багатомільйонні фільми, а проекти, в основі яких є хороша історія", – зазначає актор.
"Насправді все, що вам потрібно для зйомок, – мінімальний кошторис, декілька ініціативних людей, яких можна знайти в інтернеті, та історія, близька глядачам. Якщо у вас є ідея, але потрібні ініціативні люди, на IMDbPro є база даних для збору команди. Festagent безкоштовно надсилає на різноманітні кінофестивалі ваш уже відзнятий проект. Amazon studios – платформа для сценаріїв. Modelmayhem.com – для пошуку моделей та фотографів. Розумію, що зараз в Україні масова депресія, сам це відчуваю. Мій щоденний графік – постійна робота від 8 ранку до 12 ночі. Тут я не відчуваю тієї енергії, адже підсвідомо знаю, що результату не буде. Але якщо у вас буде хороша ідея, я візьмусь за неї", – каже чоловік.
– Колись мені не вірилось, що тут можна зняти щось своє або взяти участь у проекті. Якщо б мені хтось сказав: "Ти через два роки будеш зніматись у кіно, а через чотири роки на тебе буде дивитись сотня людей із камерами, і за це будуть платити гроші", я б сказав, що мій співрозмовник – бовдур. Зараз розумію, що головне – слухати себе і використовувати можливості, які насправді є в Україні, – підсумовує актор.
З досьє "МБ"
Олександр Коцик, актор.
Найвизначніші ролі: Blood and Fury: America’s Civil War (2016), Bloodslinger (2017) and Canada: The Story of Us (2017).
У Чернівцях навчався у школі №24. Мешкав на вулиці Полєтаєва.
Батьки живуть у Чернівцях, підприємці.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
