З дитинства Валерія Лосюк вірила у свою щасливу зірку. Переглядаючи фільми про Голівуд, дівчина відчувала, що й сама чогось досягне у житті.

Валерія виграла у лотереї грін-кард і перебралася до США. А у 2012 році уродженка села Малий Кучурів, що на Заставнівщині стала переможницею конкурсу "Міс українська діаспора США". Перемога зробила Валерію відомою і допомогла влаштуватися на хорошу роботу.

Зараз дівчина має у Лос-Анджелесі свій косметологічний кабінет та мріє про відкриття власного SPA-салону. Вона переконана: для того, щоби стати успішною, потрібно, перш за все, бути позитивною і дуже вірити в себе. А ще чітко уявляти кожну деталь свого майбутнього досягнення.

– На конкурсі я відчула дуже велику конкуренцію, певну заздрість, – розповідає Валерія. – Мені було це неприємно, адже ми з однієї країни. Тож вирішила бути їхньою протилежністю. На всі прояви негативу з боку конкурсанток відповідала посмішкою. Якщо бачила, що комусь треба поправити волосся або сукню, робила це. Переконана, завжди потрібно відповідати добром, навіть якщо людина вчинила з тобою погано.

Ті ж прийоми Валерія застосовує і для відкриття своєї майбутньої справи.

– Мрію мати власний SPA-салон, – зауважує дівчина. – Тож ходжу багатьма салонами і переймаю досвід, підраховую, скільки грошей потрібно для відкриття справи. Дивлюся назви послуг у цих салонах та ціни. І вже відтепер починаю уявляти колір стін свого SPA-салону, матеріал, з якого вони будуть. Уявляю, як торкаюся грошей, які віддають мені майбутні клієнти, навіть відчуваю запах цих грошей. Можливо, комусь це дивно, та, повірте, це діє.

А ще важливо всі свої плани записувати і встановлювати дату, коли та чи інша мрія має здійснитися. І, звісно, працювати над їхньою реалізацією:

"Я спілкувалася з дуже успішними людьми в США, які видали книги про те, як досягнути успіху і проводять платні семінари на цю тему по всьому світу. Усі вони переконані, що обов’язково треба свої мрії планувати і писати дату їхнього здійснення. Навіть якщо щось не вдалося здійснити вчасно, можна перенести цей пункт на наступний рік, але цього разу вже дотриматися графіку. Щомісяця варто переглядати написане і дивитися, що ти виконала з цього плану. Якщо нічого – дати собі ляпаса і сказати: "Отямся! Для чого ти це писала? Ніхто ж за тебе цього не зробить!" Вважається, що дуже багато у житті вирішують зв’язки, гроші. Та це не так. Насправді усе в твоїх руках. Треба важко працювати, точно знати, чого прагнеш, і йти своїм шляхом, крок за кроком. Бо можливо все".

– У мене є блокнот, в якому я на початку року розписую плани на весь рік, свої мрії, – провадить дівчина. – І, вірите, на сьогодні майже всі мої мрії, які записала до цього блокнота, здійснилися. Починаючи з моменту, коли я хотіла поїхати до США. Також у цій книжечці я пишу, кому та за що вдячна. Вдячна за те, що є батьки, які мене люблять, чекають. За те, що розмовляю англійською, що в мене є друзі та віра в Бога.

Одна з найбільших мрій Валерії – побачити світ.

– Дуже люблю подорожувати. На вихідних можу сісти в автомобіль і поїхати в якесь незнайоме містечко, поспостерігати за його життям, – каже дівчина. – Чи відправитися на берег океану. Також обожнюю гори, це мої "батарейки", які мене заряджають енергією. Вони мені нагадують рідні Карпати... Щоби мати гроші на подорожі, не купую дорогих брендів, намагаюся економити.

День буковинки у США починається з пробіжки в кілька кілометрів та склянки смузі – йогурту з бананом та полуницями. Також на сніданок Валерія полюбляє тостер з авокадо. Цей же фрукт разом із оливковою олією використовує і для маски на шкіру. Також Валерія намагається якомога менше часу проводити вдома.

– Мене ніколи немає вдома. Я постійно десь перебуваю, навіть після роботи, – каже вона. – Йду до океану подихати його енергетикою або до книгарні. Щомісяця намагаюся прочитати хоча би одну книжку. Читаю англійською, щоби вдосконалити мову. Повертаюся додому дуже пізно. Телевізор не дивлюся, у мене його немає. Новини переглядаю в Інтернеті.

Після десяти років у США Валерія може порівняти життя в Україні та за кордоном. Дівчина відзначає, що буковинці – дуже гостинні, щирі та добрі. Та все ж у нас трапляються випадки, коли можуть поставитися неввічливо.

– Приємно те, що наші буковинці дуже відкриті. До них коли приходиш у гості, вони для тебе все зроблять, – усміхається Валерія. – Запитають, чи ти їла, чи ти пила. Самі не поїдять, але тобі останнє віддадуть, бо ти – гостя. Та часом, на жаль, у нас можна зіткнутися з неввічливістю чи навіть агресією.

– У США клієнт завжди правий. Навіть якщо ти віддав до магазину річ, яку поносив, тобі не мають права відмовити, бо ти – клієнт, – каже дівчина. – У нас же в магазині можуть не зовсім ввічливо відповісти тобі. Або йдеш дорогою, запитуєш перехожих: "Ви не підкажете, як пройти туди-то?" А у відповідь: "Я тобі що, GPS"? Приїхавши до Чернівців, я навідалася до університету, звернулася до охоронців: "Я тут навчалася, хочу подивитися на університет". На що мені відповіли: "Гадаєш, тобі тут усе можна?"

Валерія дуже сумує за батьківщиною, за рідними.

– Так склалося моє життя, що я мешкаю далеко від України, – зітхає. – Проте завжди пам’ятаю, звідки родом. У мене часто виникає ностальгія. Мені здається, що у США навіть пташки не так співають, як вдома. Зізнаюся, коли цієї весни після чотирирічної розлуки навідалася додому і літак приземлився в Україні, на очах були сльози...