Буковинець перетворив свій будинок у музей (ФОТО)

Хату перетворив у музей самобутній художник Дмитро Кричун. Чоловік живе в будинку 1914 року, інтер’єр якого зберігся й досі.

Рідна оселя 71-річного Дмитра Кричуна знаходиться на горі за селом Киселиці на Путильщині. Дістатися туди можна пішки або ж на фірі (віз, – авт.). Йти треба два кілометри.

Величезну ділянку землі навколо будинку пан Дмитро обгородив дерев’яним парканом. На подвір’я – три входи. Найширший – перелаз (ворота, – авт.), який складають два горизонтально розміщені стовбури молоденьких дерев.

Найближчі сусіди пана Дмитра живуть за кількадесят метрів. Навколо – лише тиша, а ще – гарний краєвид на річку Путилку та село Киселиці, що розмістилося під горою, на якій живе художник.

Будинок пана Дмитра – наче на листівках минулого. Це дерев’яна хата, покрита гонтом. До хати веде невеличкий коридор – гуцульські хороми. Двері та вікна – дуже низькі. Зайшовши всередину, слід нахилитися. Пороги високі, а підлога – зеленого кольору.



Дмитро Кричун запрошує зайти до оселі. Щоб відімкнути вхідні двері, дістає величезний залізний ключ.

– Це ще австрійський, – відказує чоловік, відмикаючи оселю. – Залишився ще від матері. Я, правда, його двічі губив. Ходив горами й шукав, бо зараз таких замків не роблять. Знайти було не важко, бо ключ дуже великий.


Заходимо до оселі. На підлозі – верені (гуцульські килими, – авт.), а вздовж стін – дерев’яні полиці для посуду. Вони розмальовані гуцульськими орнаментами. На полицях акуратно розкладений посуд, яким користується господар. Навпроти дверей – глиняна піч, в якій ще догорає вогонь. Стіни кімнати обвішані фото у дерев’яних рамках.

– Це фото моєї родини. Тут я в першому класі. Це ще середина минулого століття. А тут – вінчання моїх батьків, – каже Дмитро Кричун, показуючи на фото двох людей у гуцульському вбранні, яке на початку минулого століття гуцули вдягали до вінчання. – Є й фото селятинського потяга, його я просто роздрукував, фото різних років "Полонинської ватри" в Путилі.

Пан Дмитро обожнює історію. Одна стіна в його будинку присвячена українським гетьманам. Тут є їхні портрети, коротко описано про здобутки, вказані роки життя.

Окреме місце виділене історії царської Росії з портретом царської родини, а також – історії Радянського Союзу.

– Настільки люблю історію, що працюючи на лісокомбінаті ще в радянські часи, всю зарплату витрачав саме на цю свою колекцію, – каже пан Дмитро. – Нерідко одна книжка коштувала половину моєї зарплати чи навіть всю. Я їхав у якесь місто, а побачивши цікаву мені книгу, не шкодував грошей. Зараз на книги витрачаю пенсію. Нещодавно придбав собі книжки про Євромайдан та Небесну Cотню.

Всі твори Шевченка, а також портрет його хати, що хазяїн намалював сам, стоять поруч із портретами гетьманів.

– Маю також збірки Франка, Федьковича, – каже чоловік, показуючи пожовклі сторінки книжок із віршами поетів.

У будинку Дмитра Кричуна збереглося також перо, яким він вчився писати.

– Як зараз пам’ятаю, що це був 1955 рік. Було важко писати цим пером, але ми так тішилися, що будемо вчені, – каже чоловік, показуючи на перо в дерев’яному стаканчику. – Мама була неграмотна. Все життя важко працювала. На жаль, мені теж не вдалося кудись вступити після школи. Не ті часи були. Любив малювати. То свій талант втілював, попри важку роботу на лісокомбінаті.

Наступна кімната будинку художника Дмитра Кричуна – також, наче виставкова зала. Над вирізьбленою дерев’яною канапою на стіні красується гуцульський килимок. До нього прикріплені роги оленя та дерев’яна сопілка. Уздовж стіни – полиці, обкладені книжками.

Дерев’яна стеля оселі повністю розмальована в гуцульський орнамент.

– Сам її розмалював ще в 1975 році, – розповідає Дмитро Кричун, показуючи на стелю. – Відтоді фарба не зблідла, а візерунок не стерся.

У цій кімнаті – іконостас. Це релігійні книжки та різноманітні ікони.

– Мій недільний ранок починається з того, що йду до церкви, а потім читаю релігійні книжки, – каже чоловік.

– Не важко підніматися на гору?, – запитую.

– Та яке там, зовсім ні. Я звик. Міг би ще й на полонину вийти, – відповідає пан Дмитро.

Самобутній художник ще й іконописець.

– Ікони намальовані мною, є в багатьох церквах Путильщини, – каже пан Дмитро, показуючи книгу про історію місцевої церкви. – Тут, зокрема, йдеться, що я розписував іконостас. Малюю з уяви або з книжок. Це мені приносить велике задоволення.