Перше знайомство з Україною: францисканці з Австрії вирішили на власні очі побачити, як живуть українці, і влаштували для себе екскурсійну поїздку до нашої країни.
Львів, Ужгород Тернопіль, Золочів… Вони побували у тих містах, де також живуть і працюють їхні брати-францисканці та втілюють різні соціальні проекти завдяки австрійцям. А ось Чернівці вибрали історично: захотіли подивитися на місто, яке колись належало до Австро-Угорської імперії. Тому й затрималися тут на довше, пише Наталка Фещук у своїй публікації для видання CREDO.
Театр, колишня резиденція буковинських митрополитів, синагога, музей історії євреїв Буковини, участь у Службі Божій у греко-католицькому соборі, участь у Хресній Дорозі вулицями міста. А на завершення чернівецького дня – добре пиво у компанії місцевої молоді.
Вони вперше приїхали в Україну. А столиця Буковини стала першим містом, куди завітали одразу після подорожі Румунією. Їх дев’ятеро – швейцарці та австрійці. Всі вони живуть і навчаються у місті Грац (Австрія). До слова, розповідають, що по всій Австрії є дуже багато францисканських монастирів. Зараз ченці мають канікули і захотіли влаштувати собі на цей час екскурсію в Україну. Як самі зізнаються, для них це подорож-ознайомлення з країною, про яку вони тільки читали.
Під час екскурсії Чернівцями багато людей звертали увагу на гостей із Австрії, адже такі туристи тут майже не зустрічаються. Найперше вони вирізнялися своїм одягом. Брати з Австрії належать до католицького Ордену Братів Менших, і завдяки одягу коричневого кольору із капюшоном, а ще і білим шнурком на поясі, вони є найупізнаванішими ченцями у світі.
Серед них — один росіянин. Брат Патрик Замишевський OFM вже 17 років працює в Австрії. Зараз живе у Відні, і погодився стати для австрійців гідом у подорожі Україною. Нині бр. Патрик працює у Відні францисканській благодійній організації, яка допомагає братам-францисканцям, які працюють у колишніх комуністичних країнах — по всьому колишньому Союзі, Середній Європі і Балканах. У рідній Москві не був вже дуже багато років.
— У 1991 році я вступив до францисканського ордену у Словаччині, — розповідає він. — І вісім років жив там. А після вічних обітниць мене одразу перевели працювати в Австрію, оскільки я знав німецьку і більш-менш володів слов’янськими мовами. А це дуже важливо для моєї роботи. Бо в посткомуністичних країнах в основному розмовляють слов’янськими мовами, також я більш-менш розумію менталітет цих людей. На Заході не так добре цей менталітет розуміють. А коли ти допомагаєш людям, то добре мати уявлення про їхнє життя.
Всі ці брати є юніорами – тобто тими, хто готується скласти вічні обітниці. І перед таким важливим рішення вони вирішили поїхати кудись у подорож. Вибрали Україну. А ще — Румунію і Словаччину. Загалом у цій подорожі вони проїхали майже три тисячі кілометрів. Брат Патрик зауважує: австрійці і швейцарці не те що в Україні ніколи не були, а у Східній Європі:
— Юніорат – це час між новіціятом, вступом у монастир, і вічними обітами. Спочатку вони готуються, вчаться у семінарії. Тому деякі із них будуть священиками. Зараз у них канікули, і у цій пізнавальній поїздці я знайомлю їх із життям людей у Східній Європі. Вони вперше в Україні і можуть побачити, як люди тут живуть. А паралельно знайомлю їх із проектами, які тут втілює наша францисканська організація. В основному це соціальні проекти. Наприклад, ми вже довгі роки допомагаємо у Тернополі, там є великий францисканський монастир східного обряду. До них щодня приходить 50 бідних дітей різних конфесій, вони ними опікуються. Це щось на зразок групи продовженого дня. Там також є кухня для бідних. Ми допомагаємо грошима. Шукаємо в Австрії кошти для наших проектів. Кожні два місяці розсилаємо наші листи на електронні скриньки різних людей та організацій з описом наших проектів. У нас 300 тисяч адрес по всій Австрії. Люди читають і переказують гроші на наш рахунок. І таким чином ми фінансуємо багато проектів, в тому числі в Україні. Тому що у вашій країні зараз найважча ситуація. І більшість наших коштів останніми роками йде саме в Україну.
На запитання, чи не боялися їхати в Україну, брати відповідають, що ні, навпаки. І додають, що їхня дорога трішки пов’язана і з історією Австро-Угорщини. У Чернівцях у них немає ніяких проектів, але обов’язково хотіли побачити це місто. Кажуть, у центрі Чернівців є дуже багато будинків, схожих на ті, що є у Відні. І місцевий театр нагадав їм Віденський.
— Ми приїхали до Чернівців, — продовжує бр. Патрик, — і потрапили тут на Хресну Дорогу вулицями міста. Нам навіть запропонували прочитати молитву німецькою мовою. І того ж дня місцева молодь, з якою ми познайомилися, показала нам місто. Ми навіть примудрилися ввечері потрапити всередину театру і побачити, як він виглядає. Нам також дозволили зайти у ваш знаменитий університет, хоч вже було пізно. Словом, у Чернівцях, перед нами всюди відкривалися двері, як у казці. А закінчився наш чернівецький день добрим пивом. Наступного дня ми були в Малій синагозі, мали зустріч із рабином. Він нам розповів про історію євреїв у Чернівцях, про життя спільноти сьогодні. Також мали екскурсію у музей історії євреїв Буковини. Зранку були на Службі в греко-католицькому соборі. Коли ми ввечері сиділи з молоддю за пивом, брати розпитували ваших хлопців та дівчат про Україну, про те, які тут нагальні потреби. Для них це було дуже важливо, що вони самі могли побачити все і дізнатися від людей. І особисто спілкуватися із місцевими жителями.
Колишній росіянин розповідає, що сьогодні вони допомагають фактично всім греко-католицьким братам-францисканцям у різних містах України, та й не тільки їм:
— А ще францисканці є у Житомирі. На Закарпатті, у Виноградові, наші брати займаються дуже великою соціальною роботою. Там є центр для дітей-інвалідів, який ми кілька років підтримуємо. Туди щодня приходять діти-інваліди і ними займаються фахівці, а це дорого. Там є кухня для бідних. В Ужгороді у нас великий соціальний центр, він з нашою допомогою був побудований. Допомагаємо і францисканцям в Росії, зокрема в Усурійську. У них працює великий соціальний центр для бездомних, і францисканці допомагають їм робити документи, влаштовують їх у будинки для інвалідів чи на роботу. А загалом у Росії зараз нелегка ситуація для римо-католиків…
Приєднуйтесь до "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook
