Атака РФ на Львів 24 березня
У ніч на сьоме березня РФ атакувала Чернівецьку область чотирма крилатими ракетами типу "Калібр" та 11 безпілотниками. Ціллю були об’єкти енергетичної інфраструктури в Дністровському районі.
А 24 березня Україна відбила найбільшу денну повітряну атаку за весь час війни. Росія використала 999 дронів. Значну їх частину Росія спрямувала на західні регіони: у центр Львова та Івано-Франківська. У Львові пошкодження зазнала пам’ятка архітектури. В Івано-Франківську ворожий дрон влучив у перинатальний центр. До однієї з жінок, яка нещодавно народила другу дитину, прийшли її чоловік і донька. Обидвоє загинули.
А вночі 29 березня над територією Чернівецької області зафіксували російський безпілотник. Його знешкодили сили ППО.
Російські атаки на західні регіони України стають дедалі частішими.
Під час ворожої атаки 1 квітня повітряний простір над Чернівецькою областю порушили 11 БпЛА. 2 з них ліквідували сили ППО, ще 7 — покинули межі області.
Внаслідок влучання двох ворожих безпілотників виникла пожежа на території об’єкта електропостачання і тимчасово знеструмлено 17 населених пунктів Хотинської та Рукшинської територіальних громад. На щастя, обійшлося без загиблих та поранених.
До чого мають готуватися українці, "МБ" запитав експертів, пише molbuk.ua
"Відносного тилу більше не існує"
Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук, політолог:
"Це війна, яку розпочала Росія, щоби знищити Україну. Розрахунок її був на те, що Росія значно сильніша, вона нас буквально за кілька днів захопить, і всі її плани будуть реалізовані. Проте вже чотири роки їй це не вдається зробити. У Москві бачать, що Україна отримує значну допомогу від Заходу, і ця допомога йде через захід України маршрутами, що тут пролягають. Зрозуміло, що росіяни будуть завдавати удари по цих маршрутах. Так і відбувається.
От і найбільші атаки нещодавно були по Івано-Франківській та особливо по Львівській областях – саме там, куди надходить найбільше допомоги з Заходу.
Війна триває. Вона сама собою не зупиниться. Справа тут не в тому, чи Україна віддасть кілька районів Донецької області росіянам, щоби ті припинили воювати. Їм потрібна вся Україна. Вони хочуть поставити нас на коліна. І удари по заходу України спрямовані насамперед проти шляхів постачання нам допомоги із заходу, а також щоби підірвати нас психологічно. Щоби люди, які навіть під час війни звикли до більш-менш спокійного життя, і тут відчули, що війна є вкрай небезпечною.
Для нашого противника головне, щоб українці перелякалися, почали тиснути на президента, примушуючи підписати капітуляцію перед Росією. Ми не хочемо цього робити. І не будемо. Ми повинні чинити опір скільки можемо, інакше нам кінець. Я маю на увазі тим, хто себе вважає українцями.
Ми повинні зрозуміти, що це війна, і вона прийшла до нас уже додому. І треба жити не мирним життям, до якого ми звикли, а новим – життям під час війни. Треба вчитися у тих, хто евакуйований сюди, на територію Буковини, із тих місць, де пережили пекло. Треба питати в них, як вижити, що треба робити. У них уже є певний досвід. Цей досвід іде і до нас. Нам він згодиться.
На запитання, скільки ще триватиме війна, зможе відповісти лише вища сила. Ніхто цього не знає. Я вивчав історію столітніх, 30-річних та інших воєн. Усе воно вже було, є і буде.
Ми ж погано знаємо, що відбувається в Африці. А там тягнуться десятками років війни, про які ми тут і не чули. Зараз ми опинилися у своїй, європейській, Африці, де воно також може тривати роками і десятиріччями. А може, завершитися навіть завтра, коли в Росії здохне один паразит, а на його місце прийде купа інших паразитів, і вони вчепляться один одному в горлянку, їм буде вже не до України.
Може статися все, що завгодно. Тож давайте готуватися до найгіршого, а коли воно не станеться, а станеться щось краще, – будемо радіти так, як ще ніколи в житті не раділи".
"Уся територія України ніколи не була безпечною"
Василь ПАЛАМАР, (позивний Рій), військовослужбовець 44 окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола:
"Вся територія України ніколи не була безпечною. Просто в росіян зараз більше засобів, щоби досягати і західних областей. Якби вони раніше могли туди діставати, то й раніше б проводили обстріли. Вони це й робили, але тоді зазвичай вдавалося перехоплювати. Зараз у ворога з’явилися інші засоби, більш просунуті, наприклад реактивні шахеди, які можуть швидше просуватися.
Також це морально-психологічний тиск на населення західноукраїнських областей. Тут було місце, де можна більш-менш безпечно пересидіти. А зараз це у росіян додаткова можливість людей потиранити.
Для окупантів немає різниці, чи то Закарпаття, чи Івано-Франківськ, чи Буковина. Їхнім завданням ще у 2022 році було вийти на кордони Польщі, Угорщини. Вони мають свою мету, ми – свою.
Треба завжди оцінювати будь-який воєнний конфлікт з погляду двох позицій. Перше – інтереси, тобто завдання, які поставив агресор, який розпочав війну. Вони виконані чи ні. І друге: чи має він сили й засоби, щоби ці завдання виконати. Якщо має, відповідно, буде продовжувати війну.
На цьому етапі Росія має достатньо сил і засобів, щоби продовжувати війну. Вона своєї цілі наразі не досягла, поставлених завдань не виконала, тому продовжує воювати.
Скільки це часу триватиме, залежить від наявних у них можливостей. Якщо нам вдасться зменшити їхній потенціал – фінансовий, військовий, людський – вони будуть змушені шукати шляхи до зупинення конфлікту.
Питання не в персоналіях, не в Путіні. Питання стосується лише формату інтересів тих груп населення, які керують РФ. Більшість населення там підтримує війну. Навіть якщо росіяни не хочуть війни, то точно проти того, щоби Росія віддала вже тимчасово окуповані території, вивела звідти війська.
Припинення існування держави Україна – ось це для них перемога у цій війні. Навіть якщо вони отримають Донбас, це буде тільки перемир’я, а не завершення війни. Тому для нас це питання виживання.
На фронті ситуація наразі дуже важка. Війна попередніх років і те, що зараз робиться, – це дві великі різниці, у гіршому розумінні. Зараз усе складно: логістика страждає, доїзд на позиції важкий. Через ці всі моменти непросто воювати. Але важко не лише нам, а й ворогу. Є й певні зрушення. Десь і ми відбили певні позиції, відсунули ворога.
Зараз найкритичніше питання української армії – потреба в людях, які готові вчитися і воювати. Були б у нас люди, ми б дуже багато чого могли зробити. А зараз перевага ворога вимірюється насамперед кількісно. І вони лізуть, лізуть. Їх знищують, а вони знову лізуть... А ми поповнюємося не такими темпами, як би хотілося".
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
