Церковний новий рік (НОВОЛІТТЯ або ІНДИКТ, 1 вересня за старим стилем)
Преподобного Симеона Стовпника i матерi його Марфи
Церковний новий рік (НОВОЛІТТЯ або ІНДИКТ, 1 вересня за старим стилем)
14 вересня, за старим стилем, — день так званого індикту, церковного новоліття, адже саме з нього розпочинався новий рік у допетровські часи.
Традиція ця прийшла до нас з Візантії, з часів І Вселенського Собору. Вона була пов’язана з податковою п’ятирічною системою Римської імперії та переписом населення, введеними імператором Октавіаном Августом ще у І столітті до Різдва Христового, на згадку про яку залишилося слово "індикт", що означає "оголошення".
На Русі церковне новоліття офіційно було встановлене 1363 року. Останній раз новий рік у вересні офіційно святкували в 1699-му, після чого Петро І, налаштований на західні традиції, ввів державне новорічне святкування 1 січня.
На церковне новоліття було прийнято дякувати Богові за щедрий врожай та просити Його благословення на рік наступний. Звичай робити це до сьогодні зберігся лише в Православній Церкві, де й донині 14 вересня, під час молебню на новий рік, лунають слова: "Усього створіння Творче, Той, Хто часи й роки у Своїй владі поклав, благослови вінець літа благости Твоєї, Господи, зберігаючи в мирі людей Твоїх, міста і села Твої, молитвами Богородиці, і спаси усіх нас".
Преподобний Симеон Стовпник народився в Каппадокійському селищі Сисана в християнській родині. Його батьки Сусотіон і Марфа були ревними у вірі. З 13 років він став випасати овець свого батька. До цього першого свого послуху він ставився сумлінно і з любов’ю.
Преподобний Симеон Стовпник
Одного разу Симеон, почувши в церкві Євангельські заповіді блаженств, був приголомшений їх глибиною. Не довіряючи власним незрілим судженням, він тут же звернувся з запитаннями до досвідченого старця. Старець охоче роз’яснив отроку зміст почутого і остаточно закріпив в ньому рішучість слідувати Євангельським шляхом.
Після такого переконання Симеон, не заходячи додому, попрямував в найближчий монастир і після слізних прохань був через тиждень прийнятий в число братії. Коли Симеону виповнилося 18 років, він прийняв чернечий постриг і віддався подвигам найсуворішої стриманості і безперервної молитви. Його ревність, непосильна для решти монастирської братії, стривожила ігумена, і він запропонував преподобному або стримати свої аскетичні подвиги, або покинути монастир. Тоді преподобний Симеон пішов з обителі і оселився на дні висохлого колодязя, де міг безперешкодно виконувати свої суворі обіти. Через деякий час ігумену в сонному видінні з’явилися Ангели, які наказали йому повернути Симеона в монастир. Проте преподобний недовго пробув в обителі. Незабаром він пішов у кам’яну печеру, розташовану недалеко від села Галанісса, і прожив там три роки, все більше удосконалюючись в чернечих подвигах.
Одного разу він вирішив провести всю святу Чотиридесятницю без їжі і пиття. З допомогою Божою преподобний витримав цей строгий піст. З тих пір він завжди на весь час святої Чотиридесятниці повністю відмовлявся навіть від хліба та води, двадцять днів молячись стоячи, а двадцять днів – сидячи, щоб не дати ослабнути тілесним силам. Цілі натовпи народу стали стікатися до місця його праць, бажаючи отримати зцілення від недуг і почути слово християнського повчання.
Уникаючи мирської слави і прагнучи знову знайти втрачене усамітнення, преподобний обрав ще не відомий на той час вид подвижництва. Він побудував стовп висотою в 4 метри і оселився на ньому в маленькій келії, віддавшись посиленій молитві і посту. Чутка про преподобного Симеона дійшла до вищої церковної ієрархії та імператорського двору. Антіохійський Патріарх Домнин II (441 – 448) відвідав преподобного, здійснив на стовпі Божественну літургію і причастив подвижника Святих Тайн.
Отці, які подвизалися в пустелі, також дізналися про преподобного Симеона,який обрав такий важкий вид подвижництва. Бажаючи випробувати нового подвижника і дізнатися, чи бажані Богу його непомірні подвиги, вони відправили до нього своїх посланців, які повинні були від імені отців наказати преподобному Симеону зійти зі стовпа. У разі непокори вони повинні були насильно стягнути його на землю, а якщо б він проявив покірність, їм доручено було від імені отців благословити його на продовження подвигу. Преподобний виявив повний послух і глибоке християнське смирення.
Преподобному Симеону довелося пережити багато спокус, і він незмінноздобував над ними перемогу, покладаючись не на власні слабкі сили, а на Самого Господа, Який завжди приходив до нього на допомогу. Преподобний поступово збільшував висоту стовпа, на якому стояв. Останній його стовп був заввишки в 40 ліктів. Навколо нього була зведена подвійна огорожа, яка забороняла безладним натовпам народу дуже близько підходити до преподобного і порушувати його молитовну зосередженість. Жінки взагалі не допускалися за огорожу. У цьому преподобний не зробив винятку навіть для власної матері, якій після довгих і безуспішних пошуків вдалося, нарешті, знайти свого зниклого сина. Не добившись побачення, вона так і померла, припавши до оточуючої стовп огорожі. Тоді преподобний попросив принести до нього труну і благоговійно попрощався з покійною матір’ю – і тоді мертве обличчя її засяяло блаженною посмішкою.
Преподобний Симеон провів в посилених чернечих подвигах 80 років, з яких 47 він простояв на стовпі. Бог дарував йому виконати в настільки незвичайних умовах воістину апостольське служіння – багато язичників прийняли Хрещення, приголомшені моральною стійкістю і тілесною кріпостю, які Господь дарував Своєму подвижникові.
Першим дізнався про спочинок преподобного його найближчий учень Антоній. Стривожений тим, що його наставник протягом 3-х днів не показувався народу, він піднявся на стовп і знайшов його мертве тіло, схилене на молитві (+ 459). Поховання преподобного звершив Антіохійський Патріарх Мартирій (456 – 468) при величезному скупченні духовенства і народу. Його поховали недалеко від стовпа. Антоній влаштував на місці його подвигів монастир, на якому спочило особливе благословення преподобного Симеона.
