Так, це довго. Навчання недешеве, забирає багато часу і сил. Натомість отримуєш і права, і знання. А не просто пластик плюс причетність до корупції.
З автошколою й інструктором мені пощастило. Теорію викладали не просто добросовісно, а ще й дуже артистично. Після тих уроків я і дітям переказувала речі, які кожен мав би знати зі школи. Наприклад, що в темну пору, переходячи дорогу, краще увімкнути ліхтарик на телефоні. Плюс проходила тести в додатку на телефоні – й теорію в МРЕВ склала без жодної помилки.
Водіння давалося значно складніше. Десь до 5-6 заняття я вже думала, що їздити мені просто не дано. На майданчику ще пів біди: поміж пластиковими конусами вирулювала хоча би без страху когось покалічити. А на міських перехрестях просто впадала в паніку. Зчеплення-перша-газ-заглохла-гальмо-ключ-ловлю зчеплення, ззаду сигналять, бордюр… На ручку зчеплення не дивись – на дзеркала дивись, і на знаки, і на дорогу, і на пішоходів теж... Тепер для мене водії маршруток і таксі – то якісь багаторукі боги. Інструктори автошкіл – верховні боги.
Знайомі заспокоювали: мовляв, не парся, заплатиш – і здаси, бережи нерви, потім колись навчишся…
"Потім колись" мені не підходить. Тому брала додаткові уроки, їздили з інструктором і містом, і за містом, і по маршруту екзамену з водіння. Навіть абсолютно темними вулицями з регулювальниками на перехрестях. Передбачених програмою навчання 20-ти годин водіння мені було замало. Раніше, якщо хто здавав до війни, годин було 40 – їх би точно вистачило))
Багато речей довго не вкладалися в голову. Допомогли відеоуроки з водіння від жінки-інструктора. Тут https://www.youtube.com/@automanka-.9237 знайшла пояснення з точки зору жіночої логіки, як розібратися з тими габаритами, задньою передачею і навіть затерплою лівою ногою.
На іспит з водіння записалася близько другої, за кермо сіла майже о четвертій. Як рухається ця черга і чому попередній запис не рятує від очікування на заправці – окрема історія. Здавала на машині інструктора, і вже перед першим світлофором мала помилку – при перемиканні ручку передач дотягнула лише до нейтралі й заглохла. Потім були якісь хитрі знаки, розворот заднім ходом у житловій зоні, з кожною наступною помилкою я все більше впадала у паніку, ще й екзаменатор на задньому сидінні постійно відволікав поясненнями, що я не так зробила і чому (а як же заборона відволікати водія під час руху?) Четвертою помилкою, тобто провалом мого іспиту, став поворот з Руської на Винниченка, коли не пропустила "перешкоду праворуч".
- Ну нічого, ви потренувалися. Як бачите, все не так страшно. Наступного разу буде краще, - сказав на прощання екзаменатор. Не було навіть натяку щось "порішати".
На перездачу ішла через тиждень. До речі, онлайн чомусь можна записатися лише на іспит з теорії. На водіння – тільки у терміналі в МРЕВ, причому місця є не завжди. Термінал дає паперовий талончик з часом запису. В день іспиту несеш той талончик в МРЕВ разом з паспортом, потім ідеш на заправку по вул. Комунальників, звідки стартує іспит з водіння.
Вдруге я записалася на ранок, на заправці черги майже не було. Лише кілька жінок з сіл, де через війну майже не залишилося чоловіків, зате в кожному дворі залишилася машина, ділилися усіма своїми пригодами на шляху до володарок прав. Ця заправка, до речі, справжнє інформбюро. Усе, що вам треба, від місць вигідної покупки авто до секретних паролів на зразок "сідайте за перший комп’ютер", легко розпитаєте з вівторка до суботи в гурті майбутніх драйверів.
На практичному іспиті дозволено три спроби – потім повторне навчання. Тож шанси мої зменшувалися, тому нервувала ще більше. Якщо першого разу із заправки виїжджала наліво, то цього – направо, таке правило. Розвертатися мусила біля лікарні, там лише задній хід у вузькому заїзді на схилі. Поворот увімкнула зарано – "ввела в оману". Двигун ревів, на газ тиснула лиш би не заглохнути. Намагалася коментувати кожну свою дію – прочитала таку пораду, це помагало зібратися з думками, хоч виглядало трохи дивно. Коли нарешті заповзла на другій передачі назад на заправку, не зразу зрозуміла слова екзаменатора.
Іспит складено.
Першим привітав інструктор, потім жінки на заправці. Бажаю їм удачі, домовляємося зустрітися завтра на цьому ж місці уже з правами))
Отже, здати власними силами можливо. Ніхто мене навмисно не "валив". Щоправда, очікування і біганина до сервісного центру займає невиправдано багато часу – особливо під час повітряних тривог і відключень світла. Але то дрібниці, коли йдеться про важливий вибір. Вибір, як би це пафосно не звучало, між добром і злом.
І трохи порад
- Інструктор – ваше все. Питайте, домовляйтесь, шукайте терплячого, професійного, "зрозумілого" особисто вам.
- Коли геть бракує часу чи опускаються руки – згадайте, що вчитеся ви для власної безпеки і для безпеки тих, кого будете возити, а не просто для посвідчення.
- В Інтернеті варто дізнатися усі правила здачі на права (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0074-10#Text ), маршрути практичного іспиту з водіння (https://hsc.gov.ua/index/poslugi/vidacha-posvidchennya-vodiya/marshruti/) та ще багато корисного.
- Перед іспитом хоч кілька разів проїдьтеся його маршрутом, дотримуючись усіх вимог: швидкість до 30 км/год, усі повороти вмикати вчасно, рухатися крайньою правою смугою і так далі за порадами інструктора.
- Почитайте історії людей, які успішно здали на права – наприклад, у цій групі https://www.facebook.com/groups/183902616289547. Дуже надихає!
- Врахуйте, що шансів здати "за гроші", схоже, ставатиме все менше – уже зараз у вказаній вище групі можете прочитати звернення з пропозицією, наприклад, під час іспиту з водіння вести відеозапис не лише облич людей на передніх сидіннях, а й їхніх ніг))
- Дізнайтеся номери рахунків і заздалегідь оплатіть офіційні послуги МРЕВ – щоб, як я, не втратити зайвих пів дня, бо через тривогу каса в сервісному центрі зачинилася і за правами довелося приходити вдруге.
