Чи було у вас колись відчуття, ніби потрапили до машини часу? У мене вчора воно було двічі. День почався з подорожі в минуле і закінчився картинкою майбутнього.

Вранці вихователька сказала, що цього місяця заплатити за дитсадок через Інтернет не вийде - краще через Укрпошту. На пошті, поки чекала, стала свідком такої картини. Поштарка прийняла посилку в картонній коробці і взялася обклеювати її марками. Рядами. Спочатку більші, по 7 грн. Потім кілька менших, дешевших. Позаяк коробка була перемотана скотчем, до якого марки не прилипали, працівниця доклеювала їх у центр коробки, де був надрукований QR-код. Марки – на QR-код. А потім ретельно штампувала їх круглою печаткою – щоб жодну не пропустити. Мабуть, щоб хтось не віддер і не зекономив 7 гривень. Потім на калькуляторі множила, на яку суму наліпила цих марок.

Коли вже платила за садок, простягнула працівниці пошти рахунок. Вона ще навіщось запитала мій телефон і домашню адресу (чому не дівоче прізвище матері?). Оплата у 80 грн обійшлася у майже 5 грн комісії – уп’ятеро дорожче, ніж через Інтернет.

Зате увечері в Целанівському центрі були розваги для дітей. Наприклад, малювання чогось, що символізує любов. У когось були квіти у вазі для мами, у когось – кіт і пес, у когось – хлопчик за руку з дівчинкою.



Жодних обмежень, як у садочку: сьогодні всі малюють дерево з зеленими листочками, завтра – сніжинку. Але головне було після малювання. Кожна дитина представляла свою картину. Уявляєте: 5-річний художник виходить на СПРАВЖНЮ міні-сцену, розповідає про свій задум у СПРАВЖНІЙ мікрофон, вислуховує захоплені відгуки від СПРАВЖНЬОЇ письменниці (Христі Венгринюк) і позує зі своїм шедевром для СПРАВЖНЬОГО фотографа (Василя Салиги). Якщо уявляти собі освіту майбутнього, то важко вигадати щось краще.

Надія Макушинська

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram