Після того, як на початку року до влади в Україні прийшло... як би це політкоректніше сформулювати? Коротше, після того, як на початку року до влади в Україні прийшло, можна більше не сумніватися, що самій Україні прийшов. Точити в такій ситуації дискусії довкола сакраментального питання "що робити?" сенсу вже немає: згоріла, так би мовити, хата – гори й стодола. Відтак усю свою нікому в цій країні не потрібну енергію українські більш-менш інтелектуали зосередили на питанні "хто винен?". Що цікаво: звинувачувати безпосередній "електоральний ресурс" того, що прийшло, інтелектуали не наважилися. І, мабуть, правильно. Безглуздо дорікати тупиковій гілці еволюції за зупинку в розвитку: на те вона й тупикова. Тому шукати винних інтелектуали вирішили серед своїх. Найзапекліша сутичка зав’язалася між тими, хто закликав голосувати проти всіх, і тими, хто закликав голосувати. На думку останніх, саме "противсіхи" і привели до влади те, що до неї прийшло. "Противсіхи" ж відбивалися, мовляв, діяли з високих етичних міркувань, адже вибирати менше зло – це все одно вибирати зло, а їхні непорочні душі прагнуть добра. Як завжди у подібних випадках, рації не мала жодна з ворогуючих сторін. Помилка "противсіхів" зумовлена нерозумінням того, що людина, яка хоче знайти абсолютне добро, повинна забути дорогу до виборчої дільниці, бо політика – це не боротьба добра зі злом, а лише – завжди і всюди – боротьба меншого зла з більшим. Тим часом опоненти "противсіхів" помиляються, коли думають, ніби заклики інтелектуалів могли хоч якось вплинути на вибір народу. Насправді наш народ у масі своїй настільки мудрий, що вже років двадцять книжок в очі не бачив, тож навіть не здогадується про існування інтелектуалів, які його до чогось там закликали. Висновок? Українська влада так і не стала українською, український народ так і не став народом. Розсвареним українським інтелектуалам залишається оголосити нічию і мовчки спостерігати, як догорає стодола.