Багато архітектурних споруд, пам’ятників, лавиць на площах міста розмальовані вандалами. Їх періодично чистять, та через деякий час всі вандальські надписи і малюнки – на місці. Те саме – й із стінами житлових будинків, парканами.
На днях, повертаючись пізно додому, застукала "банду" молодих хлопців, які писали на воротах моїх сусідів. Їх було п’ятеро. Всі – школярі, судячи з вигляду. Бачать мене і навіть не намагаються втікати чи ховатися – посміхаються й жартують, що зараз зроблять "чічю".
– Зара ми цей паркан веселішим зробимо! – кричав один з них мені, намагаючись привернути до себе увагу.
Дивлюсь, а вони балончиком пишуть на тому паркані різну гидоту. Підходжу до них і кажу, щоби все витерли, інакше викликаю поліцію чи покличу сусідів, які самі можуть непогано покарати за зіпсутий дорогий паркан. Була дуже здивована їхньою спокійною реакцією, вони не бачили нічого поганого у тому, що роблять. Посилаються на закордонний досвід, на сучасне мистецтво і стріт-арт, навіть не розуміючи, що воно таке є.
– А як у інших країнах люди пишуть і малюють, і їм нічого за це нема? Ми теж так хочемо!
Пояснюю їм, що за кордоном ніхто не вітає брутальні вислови та малюнки на парканах приватних будинків. Стріт-арт – вид вуличного мистецтва, молодь цікаво розмальовує об’єкти побуту, роблять цікаві графіті, пишуть відомі цитати та вірші на асфальті, роблять цілі розмальовані квартали та пішохідні вулички. Але є у цьому всьому сенс мистецький, культурний, є певна ідея, і мета стріт-арту – точно не донести моєму сусіду, що він "гім*о", залишивши на його паркані нецензурний надпис.
Даремно час потратила – інформація не дійшла, бо зранку паркан сусіда повністю був у тому шедеврі. До речі, батьки цих хлопчиків знають про їх "хобі", вони живуть недалеко і неодноразово залишали такі посилання на будинках людей. Але вплинути на них не можуть чи й не намагались. Як це викорінити у наших людей, як навчити цінувати місто, архітектуру і приватну власність інших? Не знаю, чесно. Прикро, що так.
Діана Ватаман
