Чи реальна ядерна катастрофа? Блог Ярослава Волощука

Не буде перебільшенням те, що увага значної частини цивілізованого світу прикута до подій, які відбуваються на найбільшому ядерному об’єкті Європи, Запорізькій атомній електростанції. Не прагну ні залякувати, і не надмірно заспокоювати. Робити будь-які прогнози на те, що відбуватиметься на цій станції, коли там перебувають неадеквати із окупаційних військ, немає жодного сенсу. Та останніми днями в багатьох виникла ілюзія, що от приїде комісія МАГАТЕ та все саме собою вирішиться і прийде до безпечного варіанту. Та потрібно розуміти, що ця організація не має чарівних паличок, а є структурою, яка переймається лише безпекою технічних протоколів та контролем над будівництвом та експлуатацією ядерних об’єктів. Нам важливо, щоби вона змогла залишити там своїх представників на постійній основі. Світ повинен отримувати об’єктивну інформацію із уст інстанції, якій можна довіряти а не із викривлених джерел орківських пропагандонів, чи їх офіційних речників.

Та головне вкотре збагнути, що ми не повинні перекладати на когось вирішення наших проблем. Ідеально було б не допустити, щоб загарбники захоплювали АЕС на нашій території але ми мали їх на Чорнобильській і маємо на Запорізькій, тож це вже факт, із яким потрібно рахуватися. Забаганки аби ООН, НАТО чи якась інша організація забезпечила де окупацію АЕС – це лише чергова наша ілюзія та марна надія.



У нас повинно бути власне вирішення цього питання. Так, потрібно тиснути на окупанта дипломатичними, політичними, економічними санкціями, але півроку війни доводять, що ворог дослухається лише до військових аргументів. Це реальність і, виходячи з неї, потрібно діяти. Чи це буде спецоперація сил спеціального призначення, чи продумані та ефективні дії ЗСУ на фронті, що призведуть до чергового жесту "доброї" волі від московітів, але просто так вони нам ЗАЕС не повернуть, адже у них на неї свої плани. Перш за все - вони хочуть, аби вона працювала на них, конкретно на Крим. Крім того, виведення її з нашої енергосистеми – це важкий удар по нашій енергетичній стійкості напередодні зимового опалювального періоду, надходжень валюти за експорт електроенергії до Європи, ослаблення самої Європи перед загрозою газового зашморгу.

По друге – який терорист буде добровільно позбуватися такого реального засобу шантажу? Ці козирі їм додають ваги на будь-яких переговорах. Сподіватися, що їхній шантаж – це лише черговий трюк, дуже наївно. Ми вже раз обпеклися, коли понадіялись, що повномасштабне вторгнення, то лише фейк. Вся логіка їх воєнних дій спрямована на максимальне знищення нашої інфраструктури, економіки, народу, що проживає на цій території. Тому відкидати ситуацію, коли у разі явного програшу на театрі воєнних дій, вони не спроможуться задіяти ядерний шантаж на повну, було би верхом наївності. Від цих дегенератів можна очікувати, чого завгодно. Отож, сподіваючись на краще, варто готуватися до найгіршого та спробувати максимально мінімізувати ці загрози. Найбільш радикальним виходом є виведення реакторів із робочих станів і їх перебування в охолоджених режимах, якби нам економічно важко це не було.