Минулого тижня поверталася ввечері додому.
Падав сильний дощ, а я була без парасолі. Тому стояла перед дилемою: взяти таксі чи перечекати дощ і поїхати на маршрутці. Вирішила таки перечекати і трохи зекономити.
На Соборній площі сіла у 12-ту маршрутку у напрямку до вулиці Героїв Майдану. Зайшла спеціально у передні двері, тому що у мене була купюра 50 гривень. Людей "натовклося" багато, їхали, як тюлька у консервній банці. Ще тоді у мене виникло неприємне передчуття, бо колись у такій "набитій" маршрутці у мене вкрали телефон.
Гроші все передають водієві, ти, стоячи на одній нозі, передаєш їх далі. Водій нібито дає здачу, але мовчки. Бачу, якісь гроші "пішли" сидячими місцями. Люди, які сидять, так само мовчки передають їх далі.
Я не дуже люблю сваритися, а особливо голосно, на всю маршрутку. Але вигукнула: "Де здача з 50 гривень?" У відповідь – мовчання. Я знову голосно запитала про здачу. Серед натовпу знайшовся чоловік, який почав мене підтримувати, йому вже водій відповів: "Чого дєвушка хоче? Я все передав". "Люди, віддайте, здачу з 50 гривень!", – вже кричали на всю маршрутку я і мій "захисник". Мовчання…
І що тут робити? Я щиро пожалкувала, що не взяла таксі. А ще подумала про автобуси за кордоном, де кожен розраховується платіжною карткою. А тут, стоячи на одній нозі, у тісняві, ще й "підробляєш" кондуктором, передаючи гроші. Та й люди якісь байдужі, хоча б запитали: чиї гроші, кому передавати? Та й водій мав би голосно сказати перед тим, як віддати здачу, як це роблять деякі водії на тому ж маршруті.
"Вони не розбагатіють", – сказав, виходячи мій "захисник". Так, не розбагатіють, але ж так образливо… Висновок – передавайте за проїзд у маршрутці три гривні – не більше і не менше. Так і за проїзд заплатите, і не залишитеся ошуканими.
