Після численних мітингів та пікетів підприємців міський голова Роман Клічук дозволив роботу Калинівського ринку. Хитро так дозволив, як можуть лише дозволяти у нас. Мовляв, я вас не зачиняв, то й торгувати не забороняю. А от як будуть перевіряти, то я вмиваю руки.

Та все ж такий крок від мера ощасливив частину міських підприємців. Калинка працює. Проте навіть на ній є люди, яких це не влаштовує.
Під кінець робочого дня я вже збиралася йти з роботи додому. Раптом чую телефонний дзвінок на редакційний номер. Як з’ясувалося пізніше, це телефонувала працівниця Калинівського ринку.

"Добрий день, шановні журналісти", – каже жінка. – Що це за безлад такий? Люди помирають, реанімації переповнені, а Калинка працює! Вони кажуть про те, що дотримуються всіх санітарних норм. Так-так, бачила я їхні санітарні норми. Ні масок, ні антисептиків, ні безпечної дистанції… Ці підприємці постійно плачуть, що немає грошей. А самі їздять на моря та купують дорогі шуби. Ось, наприклад, моя "хазяйка", лиш заробила гроші і швидко до Туреччини поїхала. Не те, щоби я заздрила, але вона могла відкласти ті гроші на чорний день, а не одразу прогуляти. От я з небагатої сім’ї, завжди батьки вчили копійку до копійки складати, і зараз мені не страшні ніякі пандемії, бо маю відкладені грошики. А вони плачуть та плачуть… То їх закрили, то немає покупців! Прошу вас, як журналістка, зробіть так, щоби Калинку назад закрили", – обурено пояснює мені Валентина Петрівна.

"А хіба вам не шкода вашої "хазяйки"? – запитую жінки.

"Та не шкода мені їх. Понажиралися вони, на простих роботяг і не дивляться. Вважають таких, як я, людьми другого сорту. Понабудовували трьохповерхові особняки і кажуть, що за газ багато платять! Ви розумієте, я не можу спокійно на це дивитися", – крізь сльози каже жінка.

"Скажіть, будь ласка, ваше прізвище", – кажу.

"Ніііі, прізвище не скажу, бо "хазяйка" купує вашу газету, як побачить, що я дзвонила до вас, то просто вижене мене. Мені цього не треба", – відповідає вона.
Жінка так і не назвалася і поклала слухавку. Мені це трохи здивувало... Зателефонувати і поскаржитися на людину, яка платить тобі зарплату, як на мене, трохи незвично… Навіщо ж тоді ці численні пікети, постійне невдоволення та нарікання на владу? Я спробувала жінку заспокоїти… Та, врешті зрозуміла, що такі конфлікти звичні між тими, хто працює, і тими, на кого працюють. Така природа капіталізму. А от дії влади, яка "закриває-не закриває" ринок, я би назвала популізмом і безвідповідальністю.